«Перемога Трампа — це не кінець світу. Але тепер це вже буде інший світ»   ​​  

 

Біля входу в метро в центрі Праги стоїть невеличка група молодих людей. Повз них проходить смаглявий чоловік з бородою. Коли чоловік майже оминув групу, один з молодиків штовхає його плечем в плече. «Забирайся туди, звідки прийшов, сучий сину», — кричить молодик. Смаглявий чоловік декілька секунд спантеличено дивиться на групу молодих людей. Реалістично оцінивши власні можливості, він швидким кроком спускається в метро. Перехожі вдають, що нічого не трапилося.   ​  

Політичні та суспільні процеси в Росії останнім часом справляють враження, що в Кремлі таки вирішили уподібнитись орвелівському Великому Братові. Нові антитерористичні закони (тзв. «Пакет Ярової»); єдиноправильне державне трактування історії; численні судові процеси з приводу поширень у соціальних мережах. Наступним логічним кроком було б заснування Міністерства Правди.    

або «УКРАЇНА ОЧИМА РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ»   ​   Частина 1  

Знимка року World Press Photo: Чоловік передає немовля через загорожу на сербсько-угорському кордоні  

Рік навчання за кордоном у певний спосіб прочищає оптику погляду на рідний університет. Додаткове держзамовлення в сенсі збільшення Львову місць навчання за рахунок бюджету, звичайно, краще, ніж колишні преференції Донбасу. Але це ще не все. Ось, власне, як бачить празький студент — у світлі згаданої оптики — ситуацію з вищою освітою у нас.    

  В основі маніакального погляду Кремля на міжнародні відносини лежить традиційне та інстинктивне відчуття невпевненості. ...Поступово, при становленні зв'язків з економічно розвиненішим Заходом, до цього відчуття додався страх перед компетентнішим, сильнішим, організованішим суспільством на цій території.                                             Дж. Кеннан «Довга телеграма», 1946  

  «Якби ви вірили всім цим газетам, звичайно, ви могли б очікувати, що, прокинувшись одного ранку, побачите німецькі танки у Відні або Празі.» Адольф Гітлер на зустрічі з лордом Галіфаксом 19 листопада 1937