До 85-річчя з дня народження І. Франка.   Шлях з Дрогобича біжить долиною попід зелене карпатське Підгір'я. Минаємо бідні "бойківські" села, в очах мерехтять шахівницею неймовірно вузенькі смужки селянської землі. Межа коло межі. Хоч багатющі ліси кожному селу "дивляться у вікна", але вони століттями були панські, а селянські хати всюди бідні, маленькі, збудовані абияк. Дивлячись на ці хати, мимоволі пригадується Франків вірш:   На підгір'ї села невеселі Простяглися низом долинами,

Вийшовши з тюрми після першого арешту, Іван Франко писав:   Я блукаю, мов звір серед гір, Серед шуму вулиць містових, В серці чую слова, мов докір: "Ти проклятий один серед них!"  

Кожного року в роковини смерті Шевченка українська буржуазія здіймала оглушливий, воронячий вереск. Писали про нього всі буржуазні газети, влаштовували шевченківські свята і вечірки всі буржуазні організації аж до архикатолицьких включно. Не треба й казати, що вся оця славетна компанія робила з іменем Шевченка. Ундовські "батьки народу" робили з Шевченка пророка своєї національно-панської "неньки України" з ясновельможним гетьманом із панами при владі та з соціальним визиском і поневоленням української "черні".

Західна Україна для панської Польщі була колонією, аграрним придатком, звідкіля польська шляхта здобувала собі міліонні прибутки.   Ясновельможним панам, зрозуміло, не було діла до небачених злиднів, страждань українського селянства. Навпаки, заправили польської шляхти видумували все нові і нові засоби для того, щоб з одного боку закріпити своє панування над Західною Україною, що була насильно загарбана білополяками, а з другого боку — ще більш висмоктувати останні соки з трудового селянства, перетворюючи його на свого раба.  

(Про роман У. Самчука "Волинь")