Найголовнішою стала фраза «Як ти?». Це такий собі пароль. Вона завжди означає «Чи ти живий?» і «Я тебе люблю. Я так сильно тебе люблю!»

Два франкомовні романи: один – із Квебеку, другий – із Провансу. Обидва оприлюднили 2016 року. Обидва твори написали авторки-жінки, котрі належать до повоєнної генерації. Героями обох романів є українські дівчата, котрі емігрували/втекли/врятувалися з України. Дві книжки, написані «ними» про «нас». 

«Вітчизна» Нори Круґ залишає шрами, приховує біль, попереджає про отруту, втішає, насичує, очищує, міркує про необхідність зібрати розбиті історії до купи.

Енн Тайлер пише ту саму історію, точніше: знову пише ту саму історію. Ви уже добре знаєте всі перипетії і знаєте, де і як шукати підказок до справжніх мотивів героїв, та чомусь продовжуєте читати. Тайлер – негучна авторка, яка підкуповує тим, що їй справді цікаві люди.

Це таки сімейний роман. Не так біографія, як анамнез. Не так історія, як антиісторія. Станіслав, Варшава, Владивосток, Нью-Йорк, Відень, Лондон, Рим, Віллах. Географія роману. Для спраглих пошукати фактів, на які Камінський нарощує свої вигадки, простору має вистачити.

«Ноктюрни» – єдина книжка оповідань в доробку нобеліанта Кадзуо Ішіґуро. Це цикл оповідань, кожне з яких є міні-романом. Автор «П’яти історій про музику і смеркання» зізнається, що писати романи його навчили пісні.

Химерна проза про трьох полярних ведмедів – пародія у кафкіанському сенсі. Усе починається з апофатичного самовизначення: ми, ведмеді – ми, не люди. Це роман-алегорія, не емігрантська, не соціальна і не екологічна проза; хоча може таки бути, що це насправді родинна сага.

Ондатже досяг неабиякої майстерності розповідача, він все ще міркує про відповідальність того, хто розказує історії, але все ще не годен цій людині повірити,бере на озброєння авантюрні сюжети, з яких легко зробити цікаву прозу, а робить справжню літературу.

Мелодрама, яка претендує бути романом травми, історія осиротілої дитини на тлі геноциду – наявні всі складові, щоби захопити читача в сюжет співчуття і морального збурення. Мараїс пише про те, якої колосальної роботи потребує від кожного подолання расових упереджень, ширше – щодо будь-якої інакшости.

 Популярна література сприяє нашій соціалізації, робота у неї така – давати готові рецепти для складних комунікативних ситуацій. Особливо, коли буденні практики просто не готові вмістити глобальність помирання.