Малий фейлєтон.

 

Пан Валєнтий Йондерко рахунковий радник при малопольській Дирекції східномалопольського скарбу ходив кілька днів мов затроєний. Бився з думками. Купував денники, вичитував звідомлення, випитувався всіх про ситуацію, допитувався за ріжні подробиці, звязані з подіями на фронті. Вкінці одного ранка постановив виїхати зі Львова. Неодмінно... Не думав і зволікати з виконанням постанови. Вернув у хату та приказав жінці сейчас пакувати найконечнійші річи. Перед сусідами все задержав у тайні; закликав лиш дозорця дому і відкрив йому свої наміри. Дозорець був зворушений. Обіцяв пильнувати помешкання як свого. Бажав щасливої дороги і скорого повороту. І радника зворушила сердечність вірного, зичливого пана Яна. Виймив з портфеля двіста польських марок і всунув в кулак дозорцеви, поручаючи ще раз його опіці хатну обстанову.

 

Ніч стояла над містом, як пан радник з жінкою і з десятком більших і менчих клунків їхав в сторону залізничого двірця. — По дорозі заспокоював зденервовану жінку, що нема причини до ніяких побоювань. Ідуть просто тому, щоби вирватися з душної, сплетнями затроєної, атмосфери Львова.

 

— За хату я зовсім спокійний, Ян сказав, що пильнуватиме як свого.

 

Добилися до двірця. Гамір, шум. Переходять частини військ. Іде поїзд за поїздом на всі сторони. Цивільних людей не пускають навіть на перон. Радник з жінкою переждали ніч; що йно другої днини по 10-ій рано довідуються, що поїхати буде можна аж за пару днів.

 

Раді не раді забирають клунки, наймають повозку і вертають у хату. На немале зачудовання перед своєю каменицею застали великий віз, на який зношено їх власні меблі.

 

Виявилося, що добряга-Ян вже мав час занятися меблями, як своїми — і продав їх за розмірно невеликі гроші... Справа опинилася о поліцію з небажаним для Яна успіхом. — Пан радник зарікся, що не покине Львова. Ходить що днини понад вечір по гетьманських валах і підспівує тихенько: "Не дами зємі, сконд наш руд".

 

Громадська думка

08.08.1920