Для робіт Володимир Чорнобай використовує картонні упакування. Їхні написи, малюнки, колір і фактура накладаються на задані візерунки «Органічних структур» — смислове поле твориться на перетині природного та мануфактурного, архаїчного та сучасного, заданого та стихійного.
Поверхні творів виходять не тільки за межі традиційної естетики — позбавлені означених країв, вони продовжують одна одну, вростаючи в простір. Для робіт митця характерне перероблення/переливання/перевинайдення сенсів, образів, знаків. Динамічні, часто абстраговані структури на роботах, наче в постійному пере/творенні.
Усе це постало на виставці «Органічні структури» Володимира Чорнобая, котру відкрили в Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові. Ця експозиція — перша в час послаблення карантину. На ній близько восьми десятка об’єктів останніх десяти років із серій «Павучки», «Роз’їхані жаби» та «Заповідник».
Розмова оглядачки мистецького життя Анни Золотнюк із художником про методи й творчі засади, інтенційне та інтуїтивне, посутнє й перебутнє, магічне й побутове.
Володимир Чорнобай народився 17 березня 1954 року. В 1973 році закінчив Львівське державне училище прикладного мистецтва імені Івана Труша, в 1980 році – Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Член національної спілки художників України з 1989 р.
Роботи відзначені численними нагородами, зокрема, срібною медаллю Labor omnia vincit (Польща, 2009 р.); нагородою Президента міста Каліша (Польща, 2015 р.); дипломом Міжнародної мистецької виставки «Львівський осінній салон Високий замок 2015», відзнакою «Срібний ключик» Кіпрського музею сучасного мистецтва (Турецька Республіка Північного Кіпру, 2019 р.); почесним дипломом Національної академії мистецтв України (2020 р.).
Автор понад сімдесяти персональних виставок в Україні та за кордоном. Учасник більш як дев’яносто колективних експозицій.
Роботи зберігаються у приватних збірках і музеях України, Польщі, Болгарії, Турецької Республіки Північного Кіпру, Словаччини та інших.
«Органічні структури» — це проєкт і метод одночасно, робота над ними почалась п’ятнадцять років тому й триває досі. Початок «Органічних структур» у відбитках на тканині, в якій вудили м’ясо — це жива форма. Вохриста гама та примітивно-архаїчні візерунки органічного походження надають їм певного магічно-ритуального характеру. У них вбудовую власний світ.
Спочатку опрацьовував «Органічні структури» в абстрагованій формі чорно-білої графіки — шукав узагальнення, асоціації та ритми. Пізніше обрав довільну форму, вибудувавши зображення в кольорі, наповнивши емоціями та ускладнивши структурні рішення. «Органічні структури» починались з формату А3, поступово збільшувались, їхнє завдання ускладнювались, послідовно виділились серії-теми.
Частина представлених на виставці робіт — «картони», намальовані на розібраних коробках. Останнім часом працюю із ними, крім того, виставкове приміщення уможливлює такий вибір — їх кріплю шпильками до стіни.
Працювати з «картонами» почав сім років тому. Перший твір на них «Магічна ніч над Одрою» створив у резиденції в Німеччині. Підкладав картон під полотна, щоби не бруднити підлогу, а якось помітив, що нашарування фарби склались у хаотичні візерунки. Доповнив їх ксерокопіями «Органічних структур» і розвинув тему чудової літньої ночі над річкою. Це був старт — і зараз можу стверджувати, що вдалий — пошукам у новому для себе керунку.
А якось, коли був на пленері в Польщі, до мене прийшов білоруський абстракціоніст, котрий малює пейзажі з коровами, Алесь Фалей. Знав, що у мене є ящик настоянок, попросив — я пригостив. Щоби віддячитись, Алесь запропонував намалювати мій портрет. Малювати не було на чому, тож взяв картонний ящик, розклав на етюднику. Портрет не дуже вдався, проте я досі його маю. Тоді побачив, що можна малювати на чому завгодно, і на картоні теж. Можливо, картон не є довговічним матеріалом, але живе власним життям, яке піддається змінам, тому наділений часовою плинністю.
Решта виставки — твори на полотні та фанері. Вони теж починалися з картону, бо малюю на ньому, а пізніше відділяю частину із зображенням і клею її на полотно. Мені подобається працювати з ідеально рівною поверхнею паперу. Проте не це головне. Головне, що перетворюю матеріал, котрий виконав свою функцію, на потрібну річ, що може створити настрій, викликати емоцію, спонукає задуматись.
Малювання на картоні — символ того, що творити можна на всьому; це привертання уваги до того, що головне не матеріал, а зміст. Ми звикли сприймати речі через атрибутику-оформлення — якщо картина, то має бути полотно, рама… Венера Мілоська без рук, побита, проте є твором мистецтва.
Твір мистецтва — не те, що рівненьке та позолочене, а те, що притягальне енергетикою та художньою цінністю.
Крім того, для мене важливо, що кожне картонне пакування має свої знаки та символи — написи, малюнки, колір і текстуру. Ці вихідні дані іноді стають поштовхами до творення. А іноді — відправними точками сюжету. Це схоже на те, як у абстрактних формах — наприклад, хмарах, починаєш бачити певне зображення. Напис Samsung на одному ящику перейшов в «Самсон», до якого допасував «Даліла» — намалював дві постаті з левом посередині — виник конфлікт.
Зображення акумулятора переробив на метеорит, котрий летить на землю. Буває, є ідея сюжету для котрої шукаю аранжування — тривалий час міркував про біженців, і коли трапився ящик із написом «Зроблено в Україні», обіграв текст і написав: «де країна?».
Так реаліст, малюючи пейзаж, користується прототипом, але вносить у нього зміни — я беру готову річ, котра мене інспірує, та опрацьовую її. Нашаровую сенси.
Працюючи, не завжди знаю, яким буде результат, бо творення це непередбачуваний процес.
Мистецький твір часто починається з хаосу, з того, що перебуває поза свідомістю. А далі виокремлюються образи, виважуються ритми, розставляються акценти.
Я шукаю місткі, прості, зрозумілі образи. Свідомо обмежую їх кількість. Адже не потрібно багато знаків, аби мовити про різне — маємо лише 32 букви, проте говоримо ними про абсолютно різне.
«Павучки», «Роз’їхані жаби», «Заповідник» — розробляючи серії, розглядаю образи під різними кутами, пропрацьовую, використовуючи різноманітні виражальні засоби та прийоми, «вмонтовую» у різні сюжети.
Кожен образ наділений певними якостями і змістом. Наприклад, роз’їхана жаба — символ несповнених бажань, бо жаба з казки мріє бути королевою, впіймавши стрілу; павучки — втілення комфорту та затишку, бо замешкують тільки у сприятливих умовах; заповідник — символ ізольованого від навколишнього світу місця, де існують рідкісні види флори і фауни безпечні або небезпечні.
Загалом мої твори мають філософське навантаження, хоча намагаюсь не творити ребусів, додаючи пояснення чи коментарі.
Зрештою, не завжди можу розтлумачити деякі свої твори, точніше, не знаю, чи є в цьому потреба. Мої твори — не «вікна в світ», а об’єкти мистецтва, тобто є чистим живописом, який треба оцінювати за властивим йому якостям (колір, лінія, форма…).
Мистецтвознавець Роман Яців:
Я навчався з Володимиром Чорнобаєм у Львівському державному інститут прикладного та декоративного мистецтва, давно стежу за його творчою діяльністю. Мені імпонує його внутрішня свобода й темперамент — безпосередність сприймання життя та відкритість до комунікації. Це суттєво впливає на його естетичний світогляд і позитивне сприйняття життя. У його відчутті світу важлива категорія духовності, адже він звертався до малярства на склі, знайомий із сакральною тематикою та іконописом.
У виставці «Органічні структури» домінують абстрактні композиції. У них проявляється те, що духовна та етична складова — інтегральна частина натури Володимира Чорнобая. Він дуже відповідальна людина й навіть експериментуючи, намагається зберігати рівновагу — в його творах немає натяку на цинізм чи деструкцію. Власне для робіт цієї виставки застосував матеріали, за котрі взявся б не кожен митець. Маючи добре треноване композиційне мислення, художник досягає глибокого естетичного ладу. Володимир Чорнобай цікаво узгоджує різні фактури. Він інтуїтивно будує тему і не закривається на відкриттях, котрі йому вдалися. Він розвиває та множить метафоричні теми, розширює спектр засобів конструювання образу.
Як художник я розумію Володимира Чорнобая, бо й мене часто спрямовує матеріал і в процесі творення відшукую тему, засоби для її вираження.
Твори Володимира Чорнобая — своєрідні палімпсести, де шари накладаються й старі-чужі елементи стають інтегральною частиною нового-свого — дають поштовх розвитку думки. Таке накладання ще й цікавий спосіб залучити глядача до співтворення. Гадаю, не помилюся, коли скажу, що автор не наполягає на єдиноправильному прочитанні своїх робіт. Ця виставка — свято відчитування, нагода для глядача зануритись у глибокі виміри іманентного.
Працюючи на інтуїтивному рівні, Володимир Чорнобай досягає блиcкучих результатів. «Органічні структури» — результат його входження в глибокі метафізичні субстанції. Цей досвід набутий еволюційно, бо тільки той, котрий давно перебуває у такому щільному просторі, може не збаналізувати свій творчий шлях, перейшовши на дешеві ефекти й задовольнятись цяткуванням маленьких форм. Володимир Чорнобай постійно виходить на нові форми та теми.
Керівник відділу виставково-експозиційної та науково-освітньої роботи Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького у Львові Роман Зілінко:
Я народився та виріс у Тернополі, завдяки батькам — художникам Ігорю та Орисі Зілінко — творче середовище міста мені близьке. Пана Володимира знаю з дитинства, тому особливо приємно, що ця виставка відбулася. Давно стежу за його творчістю, свого часу найбільше враження на мене справили його роботи на склі.
Володимир Чорнобай — художник старшої генерації, але постійно в пошуках; він актуальний, але залишається самим собою, досягнувши компромісу між досвідом і експериментом.
Займаючись експозицією «Органічних структур», ми із співробітниками намагались побудувати виставку як цілість. Важливо було об’єднати в просторі дуже різні за форматом і матеріалом роботи.
Для Володимира Чорнобая важливий сам процес творення, гри та пошуку, а не завершений твір — про це свідчить і те, що роботи виконані на малотривких матеріалах. Неоформлені в рами, вони наче перетікають одна в одну — експозиція набуває тяглості, є свідченням безперервного пошуку.
Текст: Анна Золотнюк.
Фото: Анна Золотнюк, Роман Зілінко.