Мій друг українець

Народився 1 серпня 1920 року в Коломиї, коли щойно відродженій Річпосполитій загрожували більшовицькі армії. Його батьки були свідомими українцями. Настільки свідомими, що батька, вчителя, перевели з Галичини до Келеччини, до школи в Пінчіві (з якої Богдана вигнали після конфлікту зі ксьондзем). Щоб вдома йому не пришили дармоїдства, Богдан лапав і продавав раки та займався репетиторством.

Коли німці вторглися в СРСР, його намовляли творити структури майбутньої України. Він вибрав навчання в університеті Гумбольдта. І лишився в Німеччині надовго. Товаришував з Ґюнтером Ґрассом і Віллі Брандтом, хоча відкрито критикував русофілію німецьких лівих.

Він зробив собі ім'я як фахівець з СРСР. Відійшов від націоналізму, що українська еміграція мала йому за зле. Став полонофілом, що не сподобалося ні польській "людовій" владі (антикомуніст!), ні націоналістичним  середовищам (ліберал і українець!) Мав добру голову, бо знав, що без примирення поляків і українців нова Європа остаточно не складеться і обидві країни не будуть в безпеці. Взявся за його реалізацію, коли ні одні, ні другі навіть не сподівалися на  незалежність.

До часу, коли ще не хворів тяжко наприкінці життя, мав голову і до забави, і до чарочки, що принаймні в моєму випадку робило польсько-українське примирення значно  простішим.

Богдан помер дев'ять років тому. Маємо, слава Богу, ще чимало видатних польських українців і українських поляків, а він був їхнім отаманом.

Paweł Smoleński
100. urodziny Bohdana Osadczuka
Gazeta Wyborcza, 1.08.2020