Середна школа стоїть вже від довгого ряду літ під знаком реформи. Наслідком того повставали вже перед великою війною нові типи шкіл, в котрих виховуючу підставу становили будь математично-природничі, будь гуманістичні предмети. Все таки задоволення із нових реформ не було видно. Світова війна не здержала реформаційної течії, а навіть її поширила й поглибила. Із багатьох провідних думок, що руководили реформаторами, вийшла на разі побідоносно ідея єдиної школи, яку Німці назвали Einheitsschule. Школа має бути одна для всіх. Сього домагається демократизація цілого життя, добро молодіжи, добро народів і людства. В єдиній школі, побудованій на правдивих демократичних основах, доступ до школи усім вільний. В єдиній школі про вибір звання ученика рішатиме його праця і хист. Єдина школа, побудована на спільній основі, дасть своїм вихованкам щойно у вищих клясах змогу рішитися, до котрого відділу він має поступити. Так виглядає ся справа з ідеальної точки погляду. В практиці далекі ми що до сього, щоби могли побачити здійснення всіх провідних думок єдиної школи.

 

І в нашій державі почалася була дуже поважна праця в напрямі будови нашого шкільництва взагалі. Ми, що присуджені були цілими віками приймати в наш національний орґанізм школу накинену з гори як яку отрую, а потім мусіли й тепер ще мусимо слухати уваг і докорів на тему нашої незрілости до самостійного життя, добули щойно перший раз право становити про себе а далі і про свою школу з 1. падолиста 1918 р. Розведено поважну працю в сім напрямі. Державний Секретаріят освіти й віроісповідань З.О.У.Р. приготовав на день 29 мая 1919 р. поважну квоту в справі будови власного шкільництва. Анкета поставлена на широких підставах при співучасти усіх верств громадянства заповідалася дуже поважно, як про се свідчать реферати й референти. Предметом анкети мало бути: завдання нашої школи взагалі; завдання нашої початкової школи; образування народного учительства; чи і о скільки відповідає теперішна школа своїм завданням?; загальний начерк нашої середної школи; наші рільничі школи, які вони мають бути; наші промислові школи, які вони мають бути; виховання жіноцтва; про орґанізацію фахових шкіл. На жаль події, які розвинулися в маю, не дали змоги довершити задуманого діла. Справа будівництва нашої школи перенеслася за Збруч. Українське міністерство для шкільних справ за часів міністрування А. Крушельницького а потім П. Холодного взяло справу в свої руки і вже під конець 1919 р. чуємо про вислід обрад над єдиною трудовою школою, овоч котрих мав появитися великою трьох-томовою працею. Із часописних звідомлень знаємо, що основні думки реформи як Держ. Секретаріяту ЗОУНР, так і наддніпрянського міністерства схожі з собою.

 

Польща не остала також позаду. Тут також розпочалася праця над зведенням єдиної школи, яка мала на ціли перевести реформу в поданих вище напрямах, а заразом погодити із собою ріжні типи шкіл, котрі полишилися на польських землях всіх трох дільниць. Від самого початку, як тільки варшавське міністерство видало свій орґанізаційний нарис, почулися голоси незадоволення. Велику ролю відограли в тім дільницеві антаґонізми, не менчу одначе й те, що міністерство забралося до діла по бюрократичному і не питаючи нікого з фахових людей і з кругів заінтересованого справою громадянства накинуло свій нарис з гори як довершену річ. Тим більше почувало воно себе в праві, що варшавський сойм не проявив майже ніякої ініціятиви в шкільних справах, а навіть, як це виявила шкільна дебата, не доріс до сього завдання. Розпочалася остра кампанія в пресі пpoти міністеріяльного проєкту; учительство всіх катеґорій, a навіть самі службовики найвищих шкільних інстанцій стали поборювати міністеріяльний нарис. Дійшло до сього, що міністерство виступило з отвертим письмом проти свого службовика в Краєвій Шкільній Раді у Львові інсп. Ванчури, а останні слова письма містили закиди злої волі й незнання справи. Хиба не можна було помістити остріщих слів в урядовій "Ґазеті Львовскій".

 

Не входимо тут в оцінку вартости польського нарису орґанізації шкільництва. Можемо тільки сказати, що нарис — бодай у відношенню до середного шкільництва — не є ані чистим польським витвором, ані не є таким знову лихим, як би дехто з критиків хотів бачити. Ми лише констатуємо факт, що цей нарис стає дійсною орґанізацією шкільництва в Польщі, що польська влада вводить його на західній українській области, що ставить наше громадянство в примусовім положенню заняти відповідне становище до задуманої реорґанізації середного шкільництва. Змушує польська влада до сього кроку позитивно таким чином, що високий процент нашої молодежи мусітиме користати із польських шкіл; неґативно, що реорґанізуючи державне польське шкільництво, полишає українські державні школи в старих формах, а робить се "після затягнення опінії українських кругів". Мусимо заявити, що ніхто не питав українських кругів що до сеї справи і що тут твердження урядових кругів минається із правдою. Полишаючи незміненими українські державні середні школи, змушує К.Р.Ш. наші приватні школи задержати давну форму, хочби з огляду на конечну міґрацію учеників з одного заведення до другого.

 

Провідною думкою польського міністерства було "познакомити ученика з найважнішими творами людської думки й праці", дати йому "певний широкий але сціплений образ знання" не занедбуючи рівночасно формального розвитку ума і всіх його сил, не понехуючи образування духової дисципліни. Перед очима авторів нарису стають перше всього потреби новітнього господарського життя. Молодіж має набрати ініціятиви, охоти до праці, знання, як працювати, пізнати природу й засоби опанувати її шляхом техніки, має полюбити господарське життя. Тип школи, який підготовлюватиме молодіж до практичних професій, як техніків всякого рода, промисловців, торговців, гірників, рільників, лісників, лікарів, має заняти перше місце. Не завадить, як хтонебудь, що вийшов із сього типу, посвятиться правничим студіям, бо се "наблизить умовість службовика до реальних потреб життя перемінюючи його з бюрократа в живого громадянина". Хто зна, чи не придалося би це і священикам в їх душпастирській діяльности — говорить оден з польських педаґоґів. Але потреба також одиниць, які посвятяться гуманістичним наукам, мистецтву, науці історії, суспільним наукам, адміністрації. Для них будуть призначені дальші типи шкіл, менче численні. Полишаться ще нечисленні вибранці, що схочуть захоплюватися стариною, її культурою, що читатимуть з субтельностю клясичних авторів. Для таких одиниць створює нарис кілька клясичних шкіл.

 

B імя цих засад виглядає польська реформа ось так: 1. Середна школа, до котрої вступатиме молодіж після трилітної науки в загальній школі, oбіймає 8 літ науки. 2. Три перші роки для всіх типів однакові, в програмі не мають клясичних мов, а новітна мова починається щойно в другій клясі. 3. Дальші пять кляс розходяться в чотирох напрямах і творять ріжні типи, а саме: І. математично-природничий, II. неогуманістичний без клясичних мов, III. гуманістичний з латиною без греки, IV. клясичний з обома старинними мовами, латиною від IV-ої, а грекою від V-ої кляси. Найчисленнійщим має бути тип І., найслабше заступленим IV., поволи вимираючим ІІІ. Крім сих чотирох типів полишаються в Галичині давні клясичні ґімназії в числі 15, як тип V*). Дотеперішна реальна школа перестає істнувати; на її місце прийде математично-природнича ґімназія; назва всіх шкіл спільна, себто ґімназія з відповідним прикметником. Всі ґімназії без ріжниці даватимуть однакові права своїм абсольвентам до вступу до вищих шкіл всіх катеґорій. Розміщення ґімназій на українській области Галичини буде слідуюче: Тип І: Ярослав, Самбір, Станиславів, Стрий, Тернопіль по одній, Львів три; тип II. — як рівнорядні відділи у Львові; тип III. — два у Львові; тип IV. — Львів, Станиславів, Тернопіль по одній, але рівнорядні відділи при тих ґімназіях можна зорґанізувати, як тип III; тип V. — Ярослав, Новий Санч, Перемишль, Самбір, Станиславів, Стрий, Тернопіль по одній, Львів три. Всі инші ґімназії в місцевостям Броди, Бережани, Березів, Бучач, Чортків, Дрогобич, Горлиці, Городок, Яворів, Камінка стр., Коломия, Кросно, Новий Санч, Перемишль, Рава руська, Сянік, Сокаль, Снятин, Товмач, Теребовля, Золочів, Жовква матимуть біфуркаційний характер, себто творитимуть у вищих клясах рівнорядні відділи типу І і III., або І і IV.

 

*) Замість назв типів буду послугуватися римськими цифрами.

 

(Конець буде).

 

[Громадська думка, 30.07.1920]

 

(Конець.)

 

Всі українські ґімназії остають клясичними, себто типом V. з тим додатком, що рівнорядні відділи головного заведення у Львові будуть типом III. З сього виходить ясне становище К.Р. ІІІ. Українці не могли добитися досі ані одної реальної школи, отже не будуть мати на будуче типу І. За те ущасливила нас Р.Ш.К. типом ІІІ. при акад. ґімназії у Львові. Вже з точки погляду мотивів, які руководили польським міністерством при творенню нових типів шкіл, виходить, що Українцям не потреба ані ініціятиви, ані сціпленого знання, ані практичних професій. Пощо Українцям знання техніки, як опанувати природу, пощо розуміння вимог і потреб господарського життя. Кольонізація відбере їм землю; за те остане їм захоплення старинною культурою, субтельне розуміння клясичних авторів. Службовик Українець нехай лишиться добрим бюрократом, що пильнуватиме паперів і рахувати, кілько марок дістане на першого Українець із своїм клясицизмом глядати краси, ширяти попід небеса, а добрий сусід вибере тяжчу часть, бо низьку, земську роботу, Українець переселиться на Марса або на місяць в своїм кольонізаційнім поході... і т. д. в безконечність.

 

Щоби ще ліпше зрозуміти неґативне становище К.Р.Ш., пригляньмося вартости поодиноких типів. Типи І, IV, і V. відомі нам. В першім переважає математично-природнича ґрупа, яка числить 114 годин на тиждень у всіх клясах, супроти 79 годин гуманістичної ґрупи. В типі IV. матем. прир. ґрупа виносить 70 год. (тип V. — 54 годин); а гуманістична 138 годин (тип V. — 154 годин). Тип II., в якім на кожду ґрупу припадає 50 проц. годин створений на разі в досвідних цілях. Метод навчання нових мов не має ще відповідного вироблення, школа вимагатиме дуже добрих педаґоґів, тяжкої праці, щоби нею заступити якунебудь дотеперішну середну школу. Число її тому обмежене, бо вона, даючи ті самі права, що й инші, наслідком своєї дешевости й легкости науки, готова стати найбільше улюбленим типом. Приватні заведення діставатимуть тільки в виїмкових випадках право сього типу, і то лише тоді, коли буде всяка запорука поважного ведення школи. Тип III. — се тип плиткий, переладований, як називають його самі польські педаґоґи, тип без характеру й виховуючої підстави, 82 години матем.-природ. ґрупи й 117 годин гуманістичної ґрупи створили з нього по словам самого міністерства "тип, котрий терпить на недокровність і хиткість". Теперішний делєґат Собіньскі назвав його "робачковим вирістком на новім шкільнім opґaнізмі, котрий призначений з гори на смерть". (Muzeum 1919. зш. 3–4. ст. 87). Перед сим типом остерігає він, бо він не надається до основної реформи. Як пояснити собі наділення сим типом нашoї академічної ґімназії, — не знаю. Якимсь подувом трупарні заносить читаючи слова: "школи типу III. засуджувати на повільну смерть і не позваляти на переміну других родів на сей тип середної школи". (Muzeum, 1919. зш. З–4. стор. 93)

 

Число клясичних ґімназій зменшилося; тим чином сповнилося бажання широких кругів громадянства. Воно вже давно нарікало на перевагу класицизму. Я розумію вагу науки клясичних мов, знаю, кілько і що їм завдячую, але я не бачу тепер навіть в самій школі корисних передумов для надмірного існування клясичних ґімназій. Наше громадянство має також право жадати признання права висказувати свої погляди що до устрою школи. Як боронити перед слушними закидами істнування не то державних, але приватних українських кляс. ґімназій?

 

Хотя чи нехотя мусить високий процент нашої молодіжи побирати науку в польських школах нових типів. Перенесуть власти батьків, або самі переселяться вони з місцевости, де була тільки польська школа, так не могтимуть користати з українських шкіл тільки тому, що ці школи відмінного типу, як польські. Міґрації учеників не усунемо в жаден спосіб. Чиж се до тих чисельних заряджень в справі віку учеників, шкільних оплат з "nieścisłymi" свідоцтвами, іспитами й вписами тільки перед феріями, має бути ще одно зарядження для здержання нашої молодіжи перед побиранням науки в україн. середн. школах? А як дивитися на цю обставину, що польська молодіж 58-ох ґімназій (на 15 клясичних) не побиратиме науки латини й греки в трьох найнизчих клясах, а українська мусітиме учитися клясичних мов, мусітиме перепадати наслідком слабих поступів у сих предметах і т. д. Чи може її права будуть більші тим способом, як тої молодіжи, що протягом перших трьох літ науки не знала, що се латина або грека?

 

Все те, то практичні арґументи, які без огляду на вартість проєктованої реформи, спонукали анкету з 29 червня с. р. звернутись з домаганням до У.П.Т. і Учит. Громади поробити кроки в К.Р.Ш. за приложенням реорґанізаційних заряджень і до українських державних шкіл. Кількома словами, анкета стала на становищі: дві клясичні ґімназії — (V.) Львів (головна) і Перемишль, а при них рівнорядні відділи типу І.; — філію у Львові і всі другі державні ґімназії перемінити на зреформовані біфуркаційні з типами І. і IV. від IV-ої кляси починаючи. Коли се наступить, можна буде заразом перевести відповідну реформу й реорґанізацію наших приватних шкіл. Для жіночих ґімназій порішено поручити неклясичну триклясову підбудову з біфуркацією комбінованого типу І. і II., і типу IV.

 

В тій важній справі повинно й наше громадянство висказати свою думку. Обовязком Кружків У.П.Т. філії Учит. Громади і також дирекцій (управ) українських ґімназій порозумітися з батьками і ширшою громадою, чи становище, яке заняла анкета, слушне чи ні.

 

[Громадська думка, 31.07.1920]

 

31.07.1920