Двадцять третього листопада виповниться сто років від дня народження Пауля Целана, одного з найбільших поетів німецької мови. Пауль Целан вважав себе австрійцем, незважаючи на те, що народився у Чернівцях 1920 року, після розпаду австро-угорської імперії. Підґрунтям ідентичності є мова, рідною мовою Пауля Целана була німецька. У цьому сенсі Целан народився у вигнанні. Румунський світ не став його світом, хоча завдяки навчанню в гімназії юнак опанував не лише румунську, що була мовою викладання, а й французьку. Згодом, під час приходу перших совітів й німецької окупації, до цих мов додалася ще російська й англійська.

         Глибокі знання щонайменше чотирьох іноземних мов, інтенсивна   перекладацька праця з прозовими і поетичними текстами дозволяли Целанові робити теоретичні узагальнення щодо можливостей і меж мови як такої. Саме тому його цікавили і програмні роботи Мартіна Гайдеґґера на цю тему. В домашній бібліотеці Целана в Парижі книжки Гайдеґґера були щонайменше з 1951 року.       

         Історія першої зустрічі Пауля Целана і Мартіна  Гайдеґґера 1967 року добре відома, її в деталях описали й проаналізували чимало поважних авторів. Цю зустріч можна вважати символом конфронтації віч-на-віч двох тісно пов’язаних і водночас розділених безоднею світів: найбільший поет німецької мови, єврей, який втратив у Голокості матір і батька, зустрічається з найбільшим мислителем німецької мови, німцем, що Голокост не лише не засудив, але — хай і непрямо — сприяв йому.

         Що у цій зустрічі виявиться важливішим: зв’язок чи безодня? 

         Двадцять років тому в стані молодечої перекладацької наївності мені довелося перекладати вірш, що його Целан написав через кілька днів після зустрічі з Гайдеґґером. Вірш датований першим серпня 1967 року, його назва відлякує своєю похмурістю. Він називається “Todtnauberg”. Тодтнауберґ — село у Шварцвальді, німецьке слово «Tod» означає смерть, «Berg» — гора. Там, на висоті трохи більше тисячі метрів над рівнем моря, досі стоїть літній будиночок Мартіна Гайдеґґера, куди вони разом приїхали після Целанового читання в університеті Фрайбурґа. 

         До речі, Тодтнауберґ — не єдина гнітюча назва у цій місцевості. Топоніміка загалом досить привітного гірського краю, що дуже нагадує Карпати, — іноді здавалося, що ми десь у Яворові біля перевалу, — розбурхує літературну фантазію. Поблизу є село що називається Notschrei (можна перекласти як “ґвалт на допомогу”), потік називається Wutach (злий, лютий), а ще — село Todtmoos (мертвий мох). Це місцевість мочарів, торф’яних боліт. Й отруйні випаровування внаслідок гниття рослин — важливий мотив тутешніх легенд.

         Отже, усе тут запрошує до герменевтики.

         Целан приїжджає сюди в особливо важкий для нього період. Його душевна рівновага дуже крихка: вона глибоко порушена багаторічною боротьбою через несправедливі обвинувачення Клер Ґолль. Целан називав ці наклепи інфамією — безчестям. Напруга, що тривала роки, — наближення-віддалення до різних німецьких авторів, які часто, навмисно і нехотячи, ранили поета висловлюваннями щодо Голокосту і його поезій на цю тему, — теж неабияк розхитала здоров’я Целана. Як і взаємини з Інґеборґ Бахманн. Певний час перед поїздкою до Німеччини Целан  проводить у психіатричній клініці. Дозвіл на цю подорож він змушений отримати в лікарів. 

         І ось зустріч з Гайдеґґером.

         Безодня, що лежала між ними, після зустрічі лише поглибилася.

         Постає вірш, який про це розповідає. Подаю виправлену версію свого перекладу двадцятилітньої давності.

 

 

Todtnauberg    

                                          

Arnika, Augentrost, der
Trunk aus dem Brunnen mit dem
Sternwürfel drauf,

in der
Hütte,

die in das Buch
– wessen Namen nahms auf
vor dem meinen? –,
die in dies Buch
geschriebene Zeile von
einer Hoffnung, heute,
auf eines Denkenden
kommendes
Wort
im Herzen,

Waldwasen, uneingeebnet,
Orchis und Orchis, einzeln,

Krudes, später, im Fahren,
deutlich,

der uns fährt, der Mensch,
der’s mit anhört,
die halb-
beschrittenen Knüppel-
pfade im Hochmoor,
Feuchtes,
viel.
 

 

 

Тодтнауберґ

 

Арніка, очанка,

пиття із жолоба

з жеребом зірки на нім,

 

у

хатині,

 

занотований в книжку, 
– чиї імена вона

 прийняла до мого? –

в ту книжку

рядок занотований

про надію сьогодні

у серці

на слово

грядуще

мислителя,

 

галяви лісні, незаймані,
орхіс і орхіс, окремо,

 

нестямне згодом, в дорозі,

виразно,

 

той, хто нас везе, людина,

теж це слухає,

напів-

прохідні, мощені кийками

стежки у торфовім багні,

сирість,

надмір.

Інтерпретації цього вірша присвячені безліч сторінок, до них мені годі щось додати. Та і сам Целан розповідає про цю зустріч у листі до дружини за 2 серпня 1967 року: “Згодом, в авто дійшло до серйозної розмови, в якій я говорив чітко. Пан Нойман, що був свідком, згодом сказав мені, що ця розмова має епохальне значення. Сподіваюся, Гайдеґґер візьметься за перо й напише кілька сторінок, що стосуватимуться цієї розмови й стануть попередженням у зв’язку з нацизмом, що знову піднімає голову”^[2].

         Мене, крім усього іншого, цікавила ботаніка. На кожнім кроці в Тодтнауберґ  зустрічала знайомі з дитинства квіти. Неподалік від хати Гайдеґґера з’явилися  зозулинці — латинська назва орхіс. Німецькою вони називаються хлоп’ячим зіллям, бо з грецької слово  “орхіс” означає ще й сім’яники, чоловічі статеві залози. Тут ми зустріли й арніку, що відома не лише завдяки спазмалітичним й протизапальним властивостям, а й має наркотичну, а також абортивну дію. Трапилася нам і очанка, яку застосовують для лікування очей.

         Перед хатою Гайдеґґера бачили й прикрашену дерев’яною зіркою водойму, з якої пив тоді Целан. Виявилося, що слово “Brunnen» з Целанового вірша  — насправді не криниця, а дерев’яний жолоб —  на Гуцульщині подібний називають коритом. Зірка — прикраса, вирізана з верхньої частини стовбура, що стоїть біля жолоба  — нагадує жереб. І трохи — зірку Давида.   

         Без сумніву, головна батьківщина Пауля Целана — німецька мова. А ботаніка — друга, дуже важлива вітчизна, котра, як і мова, була з ним усюди. Точніше —  предмет ботаніки: дерева, квіти й трави. Починаючи з першої збірки “Пісок з годинників” і аж до збірки “Поріг дихання” 1967 року вірші Целана повні рослин. Каштани, потойбіч яких починається світ. Мак, бузок, ясен, бук, липа, осика...

         У темряві мандрівникові світять квіти й дерева його батьківщини. Він чутливий до цього світла, він іде на нього. У листі до Макса Рихнера з Парижа 1948 року Целан пише: “ я самотній тут...посеред цього чудового міста, де в мене — нічого, крім листя платанів.”^[3] До речі, свою перекладацьку діяльність — дуже ретельну і продуктивну — Целан розумів як працю з органічними структурами й застосовував у ній принципи роботи з рослинами. В одному листі, ведучи мову про конкретний переклад, цитував Гайдеґґера: мовляв, текст хоче бути не просто перекладений (übersetzt), а... пересаджений (übergesetzt)^[4]. 

         І наостанок. Японський германіст Йошігіко Гірано, знавець Целана, написав книжку Toponym als U-topie bei Paul Celan (Топонім як у-топія у віршах Пауля Целана). Одним з трьох таких “у-топічних” топонімів, на його думку, у віршах Целана є Україна. Літературознавець наводить переконливі аргументи. І справді, слово “Україна” Целан вживає, здається, лише коли хоче натякнути на Вінничину, на місцевість біля Гайсина, поблизу Південного Бугу, де в організованому нацистами робочому таборі загинули його батьки. Отже, смислове й символічне навантаження цього слова у такому контексті відповідне...

         Та все ж дечого японський германіст не врахував. Але Пауль Целан напевно про це думав: його батьки жили у Чернівцях, що належали до Австро-Угорщини, сам він народився у Чернівцях, що належали до Румунії. А  каштани, тополі й верби, мак, бузок, і троянди, що все життя супроводжували поета у його трагічних мандрах, росли у Чернівцях до і після Австро-Угорщини й Румунії. І крім Пауля Целана, у своїх піснях їх оспівав чисельний народ-невидимка —  він тут і до, і після.

         Пісні цього народу, як і вірші Пауля Целана, здебільшого, сумні.  

Література:

1.Paul Celan "Etwas ganz und gar Persönliches". Briefe 1934-1970. Ausgewählt, herausgegeben und kommentiert von Barbara Wiedemann. Suhrkamp Verlag Berlin 2019.

2.Yoshihiko Hirano. Toponym als U-topie bei Paul Celan. Auschwitz-Berlin-Ukraine. Königshausen&Neumann Verlag, 2011.

^[1]Так Пауль Целан називає себе сам у листі до Макса Рихнера 1948 року.

^[2]Paul Celan "Etwas ganz und gar Persönliches". Briefe 1934-1970. Ausgewählt, herausgegeben und kommentiert von Barbara Wiedemann. Suhrkamp Verlag Berlin 2019, с. 784.

^[3]Там же, с. 47.

^[4]Там же, с.157.