Львівська "Ґазета Поранна" вже другий раз цькує на українську пресу, що вона в такий важний мент заховується холодно, т. зн. що безпристрасно оцінює події, що відбуваються на границі Сходу і Заходу Европи.
Преса кождого народу є відбиттям сили й спроможности даного громадянства. Не є нашим звичаєм робити багато галасу, якщо той галас і крик має лишитися тільки пустим словом, бездушним звуком. Галицько-українська траґедія на протязі двох останніх літ пославила нас в таке положення — між иншим завдяки "Ґазеті Поранній" і всім иншим орґанам польської преси — що ми не можемо вже розпоряджати ніякими атутами у великім дужанню між двома ґіґантичними силами, — між революційним Сходом і антиреволюційним Заходом. Отже незалежно від нас самих мусимо бути німими і майже безсильними глядачами.
Наша країна кервавилася повних 4 роки за справи австро-мадярського імперіялізму, наша країна становила майже без перерви арену боротьби і несла весь тягар її наслідків: втрату дорогоцінного людського матеріялу в забитих, ранених, окалічілих, нищених всякими заразливими недугами і пошестями; затрату матеріяльних дібр через доведення колись багатої країни до стану винищення і нужди; втрату культурних цінностей, пліндрованих ворогами укра їнського народу. Опісля прийшли два роки тяжких іспитів і допустів. В нерозумній боротьбі проти визвольних змагань нашої нації ми втратили решту збереженого цвіту нашої молоді. В боях на полях Східної Галичини вигинуло до 20 тисяч вояків і старшин, за Збручем наложили буйними головами від ран, куль і тифу понад 40 тисяч людей, майже 10 тисяч марно загинуло в таборах і тюрмах. Не входять тут ще ті, що померли в італійськім полоні, на Сибірі і т. п. Із 100 тисячної галицької армії не лишилося навіть 30 тисяч збідованих і знуждованих людей, висилених і вимучених боями, недостатками і нуждою. Із незначного резервовару української інтеліґенції майже половина вигинула. Поминаємо на боці инші акцесорії, супровідні подіям двох останніх літ. До того всього треба мати на увазі, що значна частина української інтеліґенції ратувалася еміґрацією перед неминучою загладою.
Серед таких умов зовсім не диво, що із стовпців української преси віє понурий холод. Той понурий холод є наслідком випливом понурих умов, в яких находиться український нарід на всім просторі українських земель, не виключуючи Східної Галичини. Зрештою, що напр. мало би загріти нас до якогось захоплення? Які є фактичні дані задля збудження ентузіязму? "Ґазета Поранна" пише: "В хвилі, коли ціла Польща крівавиться в обороні власної незалежности і українських земель, українська преса якби заніміла. Дотепер не висказала ані одного прихильного слова для наших змагань". Знаємо, що Польща крівавиться в обороні власної незалежности. Цим виявляється тільки змагання вдержати свою незалежність. Та зовсім инший у нас погляд що до оборони незалежности українських земель. Ми будемо такі зарозумілі і скажемо, що власне Українці, головно наддніпрянські своїми грудьми силою створених обставин обороняли дотепер Польщу. А за те відібрано нам західноукраїнські землі. Зрештою відпорність нашу зведено до нулі з вини Поляків, і ми сьогодня є позбавлені підкладу де ентузіязмовання. Вимагається від нас прихильних слів. До чогож отже маємо ставитися прихильно? Очевидно до боротьби з большевиками, а радше з Росією. Наші прихильні слова в тім часі ані нікому не пошкодять, ані не поможуть. Краще було би, колиб з таким домаганням звернулася польська преса напр. до Льойда Джорджа. Коли ми нотуємо некорисні звістки з закордонної преси, то між иншим тому, що корисних не помічаємо. Зрештою, які є дані і основи до того, щоб ми переповнювали стовпці наших ґазет "прихильними словами". "Ґазета Поранна" має до нас дивні претенсії. Бо в хвилі, коли нас заливали мутні хвилі з двох боків, із стовпців тоїж ґазети ми чули тільки гомінкий сміх вдоволення з нашого важкого положення. Ми не сміємося й не тішимося. Усміх і втіха є чужі в тій хвилі нашій психіці. Одначе знаємо, що у великім дужанню двох світів і світоглядів наш голос не може бути гомінкий. І в тім якраз є почуття міри, почуття пропорції між нашим положенням і велитністю подій.
Громадська думка
17.07.1920