Цього року вийде друком перша книга дослідницької програма «Жертви українсько-польського протистояння 1939–1947 рр.», що розпочалася два роки тому в УКУ – «Українські жертви Холмщини та південного Підляшшя у 1939–1944 рр. (Люблінський дистрикт Генеральної губернії)». У ній на основі архівних документів ідентифіковано понад 5300 осіб української національності, які постраждали на Холмщині. Над виданням майже п’ять років, – розповів Радіо Свобода керівник проєкту – історик, професор Ґданського університету Ігор Галагіда.
Фото: Loraine/commons.wikimedia.org
У проєкті, який реалізовує УКУ, заплановано встановити імена жертв українсько-польського протистояння не лише на Холмщині, а й на Ярославщині, Перемишльщині, Надсянні, Волині, Галичині. Як зазначив Ігор Галагіда в інтерв’ю Радіо Свобода, робота над першою книжкою проєкту тривала майже 5 років, а сама ідея встановити імена жертв українсько-польського протистояння народилася близько семи років тому.
Українські науковці ідентифікували українців, які загинули на теренах Люблінського дистрикту, що його створили німецькі окупанти у жовтні 1939 року, який діяв до липня 1944 року. На основі різних архівних документів у книзі сформували список із понад 5300 осіб української національності, які постраждали на Холмщині.
Прізвища шукають у різних документах: звітах, матеріалах Українського центрального комітету, коли йдеться про Холмщину чи Генеральну губернію, яка існувала в роки німецької окупації, у пресі, документах польського підпілля. Таке зіставлення різних джерел дозволяє встановити точну інформацію про особу: де вона загинула, в якому місці. Створено велику електронну базу даних, в якій понад 5300 осіб, серед них лише понад 300 таких, прізвища яких не встановлені.
Розділи у книзі відповідають поділу території у Генеральній губернії та в Люблінському дистрикті (так називалася територія за німецькою термінологією). Люблінський дистрикт ділився на 10 повітів, у кожному – перелік населених пунктів, де подано коротку інформацію про число людей на основі переписів населення (польського 1921-го та німецького 1943 років), вказано чисельність українців, поляків, німців, євреїв і конфесійну приналежність.
Як зазначив Галагіда, книга йде трохи всупереч і українській, і польській історіографії. Як видно з дослідження, велику роль у наростанні конфлікту між поляками й українцями відіграли німці, які окупували територію. Зокрема, на Холмщині ініціювали переселення українців і поляків, так званий генеральний план «Схід» (Generalplan Ost). Переселення 1942 року загострило польсько-українське протистояння. Збурили ситуацію і вбивства німцями євреїв, посилення окупаційного терору і на поляків, і на українців, коли виловлювали людей на роботу в Німеччину, підвищували податки.
З іншого боку, польська історіографія деколи применшує українські жертви. Так, зокрема, дослідники встановили, що в Сагрині 10 березня 1944 року загинули 606 осіб, а зіставлення кількості українських жертв із втратами польського підпілля показує, що там не було битви чи протистояння двох сил, а відбулася пацифікація мирного населення.
«Ті розрахунки, які ми зробили, відкидають тезу, що 1942 року в Люблінському дистрикті польське підпілля чинило масові злочини проти українського мирного населення. Вплив на погіршення українсько-польських відносин у Люблінському дистрикті мала німецька політика переселення українців і поляків у 1942-му та на початку 1943 року. Люди втратили домівки, це переросло згодом у збройне протистояння. Німці залучали до виселення поляків українців, які служили у німецькій поліції, а до виселення українців – поляків, які були на службі у німецькій поліції. До зростання напруженості між українцями і поляками доклалось і польське підпілля. У вересні 1943 року з Волині на Холмщину прибули польські біженці. Через накази АК і збільшилося число українських жертв у другій половині 1943 року і в 1944-му у Люблінському дистрикті. Особливо в період від березня до початку квітня 1944 року операції АК і Батальйонів хлопських (БХ) мали брутальний перебіг», – зазначив історик.
Ігор Галагіда. Фото: ucu.edu.ua
Науковці наголошують, що метою їхнього дослідження є не гоніння за кількістю жертв і підвищенням статистики. Важливо встановити реальних жертв та їхні імена, щоб не забути цих людей, щоб їхні нащадки й родина знали, де ці люди поховані, та могли запалити свічку, – зауважує Ігор Галагіда. Такі дослідження також є корисними для польсько-українського діалогу.
Уже почалася робота над наступними томами. У кінці 2021 року вийде праця про дослідження на інших територіях. А це 1944–1947 роки, операція «Вісла», можливо, перший том двотомника про події на Волині, окрема праця про жертви в Галичині. Команда, яка задіяна у проєкті, відносно невелика. Це двоє осіб із Польщі та четверо з України.