Озерце. Фестиваль української усної оповіді

Сталося: відтепер, а точніше від 7 серпня, Україна матиме – завдяки ентузіасту цієї справи Левку Довгану – фестиваль усної оповіді. Фестиваль називатиметься "Озерце", бо пройде в Озерці, мальовничому селі Галицького району, якраз на межі з Тернопільщиною.

 


Левко Довган

 

Участь в одноденному фестивалі зможуть взяти всі охочі, єдина умова – вміти цікаво розповісти історію: любовну, комічну або страшну. У кожній із трьох номінацій будуть визначені переможці, яких чекають грошові винагороди (фестиваль відбувається за підтримки Галицької районної ради та ПрАТ "Івано-Франківськцемент"). Оцінювати оповіді буде журі у складі Юрія Андруховича, Олександра Бойченка та Катерини Калитко – всім відомих прекрасних оповідачів. "Але, – заспокоює Юрій Андрухович, – у цьому випадку ми тільки слухаємо. Змагатися будуть учасники, а ми в журі будемо оцінювати, радитися і визначати переможця".

 


Юрій Андрухович

 

Хоча на наших теренах така подія відбувається вперше, на Заході фестивалі усної розповіді (storytelling) є дуже популярними, а в школах цей жанр часто є обов'язковим пунктом програми. У 1995 році дитячі психологи Бетті Гарт та Тодд Ріслі опублікували результати свого дослідження розвитку усного мовлення. Вони хотіли визначити, чому діти з бідніших родин не працюють так добре в школі, як їхні однолітки. Дослідники протягом двох з половиною років систематично записували й аналізували родинні розмови батьків та дітей. Результати заскочили: до трирічного віку виникає величезний розрив мовного досвіду дітей із різних сімей. Малюки з багатим мовним досвідом чують – внаслідок спілкування, співу, читання їм книжок – за цей час близько 45 мільйонів слів, водночас є сім'ї, де діти можуть почути лиш 13 мільйонів слів. Цей розрив у 30 мільйонів і створює проблеми для вчителів, які мусять надолужувати мовний дефіцит учнів.

 

І йдеться тут не тільки про слова, адже лексику можна збагатити читанням. Однак усне мовлення, цей важливий компонент емоційного інтелекту, багате інтонаціями, жестикуляцією, смисловими скороченнями, миттєвими реакціями на відповідь чи коментар співрозмовників. Тут для емоційного контексту важливий інтервал, тон, гучність і тембр. В епоху пасивного споглядання телевізора чи смайликів смартфонів це дуже людське вміння, яке і творить емоційно пов'язану спільноту – ту, як писав Марко Черемшина, "вужевку, що усіх у один нарід в'яже".

 

А ще однією такою вужевкою є традиція нарації, усний канон культури.

 

"Ми не пам’ятаємо, – каже польський культовий письменник Яцек Дукай, – снів, окрім тих останніх, під час яких ми почали прокидатися – коли свідомість наздогнала нас на початку дня. Тобто снів, які ми продивилися до кінця, ми не пам’ятаємо. На відміну від тих, які ми впіймали в момент їхньої «смерті». Так само й те, що існувало в усній культурі впродовж тисяч років людської нарації, те, що багаторазово повторювалося, але не було записане, – зникло безслідно".

 

Але замало тільки записати цю нарацію, бо на письмі не передати інтонаційнго та дискурсивного багатства традиційної оповіді, – треба плекати вміння передавати усну оповідь з уст в уста.

 

Тому, каже Левко Довган, і з'явилася ідея показати усну оповідь як цінність – як те, що може бути цікавим і захоплюючим:

 

"Чому ця подія може бути цікавою? По-перше, головна ідея полягає на акцентуванні саме усної розповіді, адже живе спілкування у наш час відходить на задній план – люди просто втрачають бажання перебувати у товариствах і просто розмовляти віч-на-віч. Усне спілкування – важлива частина нашого співіснування у суспільстві. Це унікальне явище навчає нас не лише висловлювати свої думки і розмовляти з іншими людьми, а й вчить слухати і, головне, чути інших. Саме це вміння у час бурхливого технологічного процесу втрачає свою цінність і актуальність серед молоді. Ми втрачаємо вміння розповідати один одному навіть рідною мовою. Оповідачі, які вправно послуговуються українською мовою, все частіше стають рідкістю. Тому важливо пропагувати збереження усного мовлення, розвивати і поширювати його серед наших людей. Бо усне оповідання – випробуваний часом інструмент передачі всіх можливих сенсів, кодів, емоцій і явних чи таємних знань".

 


Озерце на топографічній мапі

 

Також не менш цікавим є і місце проведення фестивалю. Село Озерце – одне з тих мальовничих місць, що поступово знелюднюються. В Озерці унікальна природа – карстове озеро з бірюзовою водою, яке тут називають вікниною. Сама водойма не має власної назви, але власне завдяки їй село отримало свою назву. Володимир Бучко з Галицького національного природного парку назвав це озерце “Бірюзове око Опілля”. Озеро є майже ідеально круглим, його діаметр становить всього 6 метрів! Вода в ньому й у потоці, що з нього витікає, завжди зимна, причому незмінно і влітку, і взимку, тому водойма практично ніколи не замерзає (старожили згадують лиш кригу лютої зими 1947 року), що зробило її знаменитою на всі довколишні села. Вражає, що з озера витікає не струмок, що мало би бути, зважаючи на його розміри, а потужний потік завширшки до півтора метра і завглибшки до 30 сантиметрів.


Вікнина

 

Нині в Озерці з 24 осель замешкані тільки дві.

 

Тому фестиваль – це ще й можливість повернути людські голоси туди, де вже частіше чути спів птахів. Багато таких унікальних сіл в Україні зникають, тому важливо розповідати їхні історії, і робити це саме у тих місцевостях.

 

"Олюднити хоча б на якийсь час це місце, навіть звернути увагу на такі села, які колись були людними, де точилися різного роду драми, де люди жили, народжувалися, веселилися, помирали, розповідали одні одним про своє життя, свої історії. Зараз цього немає", – пояснює задум Левко Довган.

 


Краєвид в Озерці

 

З іншого боку, це можливість привернути увагу громадськості не просто до місцевості, яка потребує "олюднення", а й до місця з потенціалом для рекреації. Також, на думку організаторів, саме таке середовище, атмосфера тиші і спокою допоможуть створити правильний настрій для розповідання історій. Цей захід, який досі не мав аналогів в Україні, ще й чудова можливість завести нові знайомства, поспілкуватися з однодумцями, а також поділитися творчим досвідом.

 

"Ми хочемо, – каже Довган, – наголосити на цінності перебування в той час, у тому місці, з тими людьми, які розповідають свої історії, на слуханні цих розповідей, на переживанні емоцій, які вони викликають".

 

Заявки для участі приймають до 20 липня, форму можна заповнити за цим посиланням в docs.google. Журі фестивалю наголошує, що очікує заповнених анкет і відео не тільки в останній день прийому заявок, а й протягом усього часу, який до цього терміну залишився, і нагадує, що у кожній з трьох номінацій на трьох переможців очікують три премії. Мова оповідей – що важливо – українська у всьому багатстві її діалектів.

 

Для тих же, хто хоче відвідати фестиваль у якості гостей, більш детальна інформація з'явиться згодом на офіційній сторінці події у фейсбуці.

 

Як зазначає Олександр Бойченко: "По-перше, це не хоч куди – там обіцяють гарну природу й купання [організатори доволі скептичні стосовно купання, – Z] в озері. А схоже, що цього року інші купання нам не світять. По-друге, я люблю фестивалі в малих місцинах, до яких самостійно навряд чи колись би потрапив. Так і пізнаються різні куточки батьківщини. Ну, і по-третє, але воно би мало бути по-найперше, – чому б не познайомитися з новими талантами і не послухати цікавих історій? А навіть якщо ті історії не всі виявляться цікавими, то короткі усні жанри мають ту перевагу, що швидко закінчуються".

 

Все ж варто пам'ятати, що на проведення фестивалю впливає поточна епідемічна ситуація в Україні загалом та в Галичині зокрема, тому ближче до 7 серпня ми нагадаємо про цей захід.

 


клікнути для збільшення

 

 

09.07.2020