Те, що під сю пору діється за Збручем, не можна назвати инакше, як хаосом, повним безладдям, бездільністю, пасивним сектанством і безголовям. І то не з мілітарного боку. Навпаки, по останнім певним відомостям доносять нам, що мілітарне положення поправляється. Українська і польська кіннота успішно відпирає очайдушну кавалєрію Буденного, на фронт відійшли танки. Отже не болить нас голова за мілітарне положення. В тім моменті нехай тією справою журиться хтось инший. Одначе не можемо з дива вийти над діточою забавою в державу п. Головного отамана і його уряду.
Ніде правди діти, п. Петлюра, колишній національний герой, втратив всякий кредит між народом. Недоладність, з якою після вибуху повстання і уступленню Винниченка забрався п. отаман до державного будівництва, диктатура партій, а головно У.С.Д.Р.П., злочинна діяльність і партійна впертість п. Мартоса, недбайливість за армію, потурання ексцесам ріжних отаманчиків, вперта й безосновна боротьба з Диктатурою д-ра Петрушевича хиба на те, щоби собі підчинити, а опісля розложити дисципліноване військо, відданя Камянця Полякам, варшавська деклярація з 2. грудня 1915, а відтак її консеквенція — т. зв. польсько-українська угода, — все те викликало серед широких мас неприхильний настрій до п. Гол. отамана. При тім полишаємо на боці, що Петлюра являється оперетковим ґенералом, не маючи поняття про військові справи. Навпаки, в якійсь сліпій ненависти до знавців воєнного ремесла влада п. Петлюри вислала на другий світ ґен. Болбочана та відсунула ґеніяльного орґанізатора ґен. Грекова.
На міру подій, що під сю пору відбуваються на цілім просторі українських земель, на міру питань, що з вульканічною силою станули на порядку неминучої розвязки у Східній Европі — індивідуальність п. Петлюри за слаба і за незначна, навіть з поминенням в горі зазначеної компромітації, задля їх вирішення. І тому слушно говорить народ на Правобережній Україні про особу Гол. отамана: "І хто його вибрав Петлюрою?" (думаючи, що Петлюра це якесь велике достоїнство). Хто його вибрав Петлюрою? Хто дав йому владу?
Не сумніваємося в одно, в патріотичне почування п. Петлюри. Знаємо, що він бажав би бачити свого країну впорядкованою, доведеною до якогось ладу, щасливою. Щоби ступити на той шлях одно під сучасну хвилю є невідклично вимагане, а саме, щоби п. Петлюра здобувся на один великий крок, щоби негайно скликав передпарлямент, зложив в його руки засвоєну повноту влади та щоби найвища власть тим самим перейшла на когось здатнійшого до державного будівництва. Сього вимагає від п. Гол. Отамана український нарід. Бо инакше стоїмо перед перспективою поділу траґедії України на довгі етапи.
Все і всюди державницьким, творчим елєментом являється інтеліґенція, — свідома своєї великої відповідальности, доцільна в своїй праці на користь Рідного Краю. Щож сказати про наддніпрянську інтеліґенцію? Гірка правда, чорна правда є та, що та інтеліґенція практично не здає собі справи з величі діла. Одна її частина дискутує за кордоном, а друга не знає як взятися до роботи. Партії, партійки, ґрупи, струї, напрями, партійна амбіція, диктаторські замисли, — все те закриває очі тій інтеліґенції на невсипущий труд коло великої будови національної держави. Дотеперішні досвіди нічого її не навчили. Ми бачили, як довго складено кабінет. В моменті, коли горить хата, коли огонь обіймив цілу Україну, йшли торги за голоси в кабінеті. Зновуж по зложенню кабінету не бачили ми ніякої роботи, крім заяв, балачок, деклярацій, надутих слів. Тепер уряд розбитий на три части: одна в Проскурові, друга в Камянці, третя в Староконстантинові. Крім того деякі міністри заздалегідь виносяться за границю, асекурують своє життя, а з еміґрації ніхто не вертає. Урядовці ходять блудом, без плати, голодні, голі.
Окрема згадка належиться відношенню уряду п. Петлюри до Галичан. Спомагачі п. Петлюри взивали нас, щоби ми взялися за державне будівництво над Дніпром. Тимчасом тисячі української інтеліґенції з Галичини на найбогатшій землі Европи вмирає з голоду. Армія п. Петлюри не має старшин і через те анґажується бредівських офіцерів. Взагалі денікінці беруть верх в армії, головно в начальній команді. Недалекий час коли вони з ґен. Вранґлем, а може й з денікінськими офіцерами Троцького захочуть поставити хрест над будовою української держави. А тимчасом сотки українських старшин тяжко веґетують у Тухолі. Початково тільки військове міністерство денікінця в. полк. Сальського і ґен. штаб з п. полк. Мишковським ворожо ставилися до Галичан. Тепер це вороже становище є вже загальне. Доходить до того, що деякі слабші характери з поміж Галичан, доведені до крайної нужди, не маючи змоги в армії Петлюри працювати на користь Рідного краю, вступають до польської армії. І це діється тоді, коли українське селянство, національно освідомлене завдяки Галичанам скрізь говорить, що могло би згодитися й на Петлюру, але з Галичанами.
"В низ котиться мій віз,
Пройшли моменти,
Коли для всіх був всім..."
може сказати про себе от. Петлюра.
Відбувається за Збручем якийсь сонливий, але дикий, танець. Хтось страшно здобний, якийсь особливо гнівливий демон заворожив і уряд, замінюючи його в стовп гіркої соли, і українське громадянство, що не має активної сили підібрати собі підходячих людей, свідомих великих історичних дій.
Найвищий чає вийти із стану хаосу, бо його мутні хвилі можуть не тільки накрити легкодушних амбітників, але й велику справу цілого українського народу.
Зновуж спомагачам п. Петлюри скажемо одно: Будову кожної держави починається від її Піємонту. І в Польщі першу скрипку грають галицько-польські посли, діячі, урядовці, учителі і т. п. Будова української держави може початися тільки від Галичини. Все инше миляна банька. Хто пізнійше прийде до того переконання — гірше для нього.
Громадська думка