Саме сьогодні, коли мистецькі цінності розмиті і на український ринок заходить чужий капітал із прилизаною зовнішністю доброчинної допомоги — симптоматично виникає образ львівського галериста Юрка Бойка, котрий майже три десятиліття дбав за те, щоб львівські митці вчились поважати себе, а шанувальники мистецтва — рости у своєму розумінні нових мистецьких форм.
Усі, хто знали Юрка Бойка за життя: його безкомпромісну позицію щодо мистецького ринку, специфічний смак, гострий стиль розмови, інколи брутальні вислови щодо якогось парадоксу в культурі, — мабуть ніколи і не підозрювали, що походив із давньої родини аристократів, мав давно усталену систему цінностей, фундаментальну освіту і певно від того — моральне право висловлювати свої судження.
Ще у 1970-их, тоді, коли у молодих колах заснувалися гіпі, були популярними рок-н-ролл та «Бітлз», росла також потреба пошуку нових моральних авторитетів. Молодь проукраїнських сімей взорувалася на авторитет шістдесятників і з того прогресивного кола було більше нових відомостей у царині культури: мистецтві та поезії.
Любомир Медвідь.
Навчаючись у політехнічному інституті на факультеті теплотехніки, Юрко познайомився із майбутньою дружиною Оксаною, студенткою відділу архітектури та донькою художника Григорія Кічули (1932—2004). В ближчому часі її коло, молоді художники, поети, архітектори стали його колом, але головне — Юрко харизматично переймався кожною знаковою подією, наче сам був художником.
Його ранок починався із «Букіністичної книги», книгарні «Дружба» та книжкового ринку. Тут купував книжки про французьке мистецтво, німецькомовні альбоми про експресіонізм, каталоги виставок світового модернізму, що відбувалися в СРСР та ближньому зарубіжжі. Любов до книжок — давно успадкована родинна «хвороба». Прадід Юрка Бойка, отець Платон Карпінський (1873— 1937) був власником однієї із найбільших бібліотек у Галичині, і ця одержимість бути в оточені «чужої мудрості» штовхала кілька поколінь Карпінських акумулювати свої збірки навколо приватних зацікавлень.
Данило Довбошинський.
Вже за кілька років Юрко Бойко мав у своїй бібліотеці каталоги авангардних спілок міжвоєнного Львова: «ГДУМ», «АНУМ» та «Артес». Ціле десятиліття до оприлюднення спадщини українського авангарду у Львові він вже мав усвідомлення того, що є справжнім у мистецтві ХХ сторіччя. На додаток: глибокі пізнання у світовій прозі та філософії, — якраз те, що штовхнуло свого часу несподівано переметнутися у сферу мистецтва.
Виставка мистецького об’єднання «Шлях».
На початку 1980-х Юрко Бойко познайомився із братами Петром та Андрієм Гуменюками, Володимиром Лободою. Незабаром запізнався з Юрком Кохом та Влодком Кауфманом. У квартирі Юрка збиралися задля обговорення важливих питань мистецтва.
Володимир Лобода.
Шляхи до знань про мистецтво у всіх були різні, проте спільним був пошук напрямку нової сучасності. Згодом це все переросло у перше неформальне мистецьке об’єднання «Шлях», що влаштовувало виставки, театральні вечори та колективні публікації.
Петро Гуменюк.
Із перспективи часу це їхнє перше пострадянське товариство тепер видається як щось несумісне: «акціоніст» Кауфман, «консерватист» Бойко, «легендотворець» Кох і «модерніст» Лобода, Микола Крицький, Ярослав Шимін, Богдан Турецький, Михайло Красник, Микола Андрущук, Ганна Друль, Галина Новоженець, Адріян Гелетович, Олесь Царук і Єва Маркевич, Степан Юзефів... Але тоді, коли у суперечках навіть літали молотки, вони були потрібні один одному.
Микола Андрущук.
Тепер постать львівського мистецького критика та галериста Юрка Бойка ідеально вкладається у постмодерне поняття «культуртрегера», особи, не пов’язаної зі старою системою цінностей та стереотипами так званої «доброї школи». Його унікальна ерудиція та мистецтвознавча самоосвіта були свого часу доброю противагою компліментарній псевдокритиці та салонним смакам.
Володимир Богуславський.
Юрко Бойко починав як реставратор та науковець в Національному музеї, тому знав свій предмет мистецтва «до дошки». Те, як Юрко кшталтував свій світогляд, свідчило, що його цікавила не тільки форма мистецтва. Він спочатку формував шкалу правдивих цінностей і для вияснення багатьох понять контактував із авторитетною дослідницею давнього мистецтва Вірою Свєнціцькою, авангардистом довоєнної генерації Романом Сельським, нонконформістом Карлом Звіринським.
Олег Мінько.
Саме Бойкові належить багатоходова стратегія повернення у мистецький простір «шістдесятників», яку він розпочав та довів до фази виставкової популяризації. Кураторські напрацювання Юрка Бойка у цій галузі, його тележурналістська праця, наукові та публіцистичні статті — добре документалізують процес повернення в історію знакових імен Романа Сельського, Карла Звіринського, Петра Марковича, Василя Польового та багатьох інших.
Василь Польовий.
Юрко Бойко мав свою візію сучасного українського мистецтва: вкладав її у так званий «український канон». Заснувавши у 1994 році галерею «Гердан», розвивав цю візію у своїх кураторських проектах, агітуючи молодий бізнес-істеблішмент купувати твори молодих художників.
Роман Петрук.
Саме Юркові належить ідея іронічного міфотворення в руслі «галицького консерватизму» наприкінці 1990-х. Тільки завдяки «герданівским» проектам львівський постмодернізм має свою версію «нових-старих майстрів» (В. Костирко, Є. Равський). Серія мистецьких передач на Львівському ТБ у 1997-2002 роки «На межі тисячоліття» — також його спосіб навчити львів’ян розуміти нове українське мистецтво.
Євген Равський.
Діяльність та сфера впливу Юрка Бойка — відразу кілька сегментів мистецького життя Львова, про яке він мріяв розповісти в окремому виданні, але не встиг через передчасний відхід.
Іван Завадовський.
Однак книжка про львівське мистецтво і особливу світоглядну оптику Юрка Бойка обов’язково буде. Вона міститиме ретроспективний огляду усіх актуальних процесів, що були у Львові від середини 1950-х та до межі нового тисячоліття, їхні знакові явища та порівняльний контекст з іншими осередками України та світу.
Виставка Опанаса Заливахи, 1988.
До «мейнстріму» увійдуть виставки та участь львівських митців у закордонних проектах, а також творчість зарубіжних митців та митців інших міст України, що брали участь у виставкових проектах у Львові.
Микола Малишко.
Видання міститиме додатки: факсиміле актуальних Бойкових статей, його неопубліковані тексти, спогади та стенограми телепередач про львівське мистецтво, де Юрко Бойко виступав як автор та ведучий.
Усе неодмінно буде!..
24.06.2020