1.

почекаю коли вже кропива

зацвіте під зубчастим листком

коли в перестиглих сливах

мушва запасеться медком

коли яхти покинуть причали

наздогнавши нічний приплив

щоби під вітрилом чалим

дельфін поруч з нами плив

щоби запливли в Массачусетс

дві субмарини китів

щоб можна було їх почути

 -як вітром розхитаний дім-

щоб бачити їхню присутність:

чавунні ковші хвостів

їх плавники латунні

-в китих і підплилих китів-

щоб знати що ми вже у серпні

щоб знати що ми – не кити

що в нас – як горішок – серце

а в них – на пів яхти

коли відцвіте вже кропива

кашкою цвіту й крупи

кити перевдягнуться в крила

й зелену робу кропив

в бурштиновім стиглому небі

над скупченням яхт і човнів

прощальні кити серпневі

-летять і летять домів

2.

коли кити підпливають до берега

щоби лягти на ньому кістьми

вони помічають чийсь дім і дерево

жінку що грається із дітьми

можливо кити належать до секти

адвентистів китового сьомого дня:

вірять що саме в цю середу

їхніх душ шумовидна піна

потрібна піску й горі поза домом

тому й чекають на вечірній приплив

-селищний порт з поіржавленим доком

паля на яку всівся мартин

два-три човни перевернуті днищем

кілька рибальських ветхих хаток

літніх кущів кореневища

з кронами квітів – ось і Монток–

з берега видно поблискують вудки

десь там поодаль гудить пором

але кити – мов схопились за руки –

з моря вистрілюють – як горох –

на прибережну смужку піщану

і застигають немов валуни

може й відспівані тими дощами

що за ними зранку прийшли

може тому що вдягати їм крила

не дозволяв їх пресвітер-кит

і тепер вони берег накрили

розчепіривши плавники

а то би летіли собі як інші

помічаючи дім – жінку з дітьми

і ніколи б у цьому вірші

не лягли на берег кістьми