Уже 75 років у Чернівцях діє літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської. Він був заснований 27 листопада 1944 року, у день народження Кобилянської.
Туристам у Чернівцях можна побачити те, чого немає більше ніде: знамениту резиденція буковинських митрополитів, меморіальний музей Володимира Івасюка, один з найбільших у Європі збережений єврейський цвинтар, центральну пішохідну вулицю Ольги Кобилянської. Звернувши вниз від цієї вулиці і трохи пройшовши, потрапляємо в музей Кобилянської.
Ми звикли бачити на фото серйозну, у строгому вбранні, письменницю, і, ймовірно, багато хто може подумати, що у її музеї – першодруки Кобилянської, щоденники, письмовий стіл… Але тут відкриваємо для себе Кобилянську не лише як письменницю, а й як просто жінку. Яка любила ходити на танці, кататися верхи на конях, любила парфуми із запахом фіалки, вміла грати на цитрі. А ще дуже мріяла поїхати на море, та мрія не здійснилося. Однак море … приїхало до Чернівців: пляшку з морською водою надіслала приятелька, яка знала про заповітну мрію Ольги. Море у пляшці 1924 року – експонат, який зачудовує всіх відвідувачів.
Дім, який письменниця купила за гонорари
Будинок, в якому розташовується літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської на вулиці Софії Окуневської, - це перший власний дім письменниці у Чернівцях. Вона жила тут 13 років, з 1929 по 1942 рік, коли померла. А до того Кобилянська змінила у місті більше десятка адрес, і всі квартири вона орендувала.
До слова, вулиця Димитрова, де розташовувався музей, недавно була перейменована на вулицю Софії Окуневської - першої українки-лікарки в Австро-Угорщині, щирої подруги Ольги Кобилянської.
«Я роджена на Буковині в малім містечку в Гура-Гуморі, року 1863, 27 падолиста, в глибині гір Карпатських, яко донька небагатих родичів», – писала письменниця в автобіографії 1903 року. Сім’я Кобилянських була великою: окрім Ольги – п’ятеро братів і сестра Євгенія. Батько Юліан Якович Кобилянський - вихідець з Галичини. Мати Марія Вернер походила з німецько-польської родини.
З 1874 по 1889 рік сім’я Кобилянських живе в місті Кимполунзі, тут Ольга закінчила 4-класну німецьку школу і далі продовжувала освіту самостійно. 1891 року Ольга Кобилянська мешкає у Чернівцях.
Тут, у її музеї, є п’ять кімнат. Колишні кухня і ванна – тепер кабінети працівників. Коли Ольга Юліанівна купила цей дім, вона жила тут з родиною прийомної доньки Олени (донька брата Олександра), її чоловіком та їхніми двома синами – Ігорем та Олегом. Професор-хімік Олег Панчук – знаний у Чернівцях науковець та громадський діяч. Його брат теж був хіміком.
Юлія Микосянчик, наукова співробітниця Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської розповідає:
«1944 року, у день народження Кобилянської, 27 листопада, у Чернівцях відкрили її музей. Цей будинок Ольга Юліанівна придбала за гроші від своїх творів. 1929 року у Харкові видавалося багатотомне зібрання творів Кобилянської. Їй заплатили гонорар – у перерахунку на долари ця сума становила чотири тисячі, які й було витрачено на купівлю будинку. Дім до того належав братові письменниці Максимові. Після Першої світової війни він виїхав до Одеси разом із родиною. Про придбання будинку Кобилянська домовлялася вже з донькою брата Марією.
Після смерті Кобилянської спадкоємицею будинку стала її прийомна донька Олена Кобилянська-Панчук. У 1944 році, коли відкрили музей, Олена ще мешкала тут зі своєю родиною.
У трьох кімнатах діяв музей, у двох – жили Панчуки. У 1947 році їм виділили окреме помешкання і Панчуки переїхали. Та Олена і її чоловік Ельпідефор були співробітниками музею. Вони зробили описи кімнат: де що стояло, чим було наповнено. Як наукові працівники вони здійснили величезну працю. Наш музей унікальний тим, що тут речі саме Кобилянської, ті, які якими вона сама користувалася».
Малювала і грала на цитрі
До будинку треба пройти через веранду. Тут все автентичне, нічого не змінювали. Влітку тут Кобилянська любила пригощати своїх друзів медом з холодною криничною водою або й просто відпочивала. Про це нагадує своєрідне скульптурне зображення письменниці, виконане 1950 року Ігнацем Клігером.
І у садочку, що вище музею, збереглися стіл і лава, де любила відпочивати письменниця. За її життя тут росло трішки городини і квіти. Білі троянди Кобилянська любила висаджувати всюди, де жила. І називала вона їх білими ліліями.
На невеличкій площі саду, крім грядок, де вирощували найнеобхіднішу городину – петрушку, цибулю, можна було висаджувати дуже мало дерев. До початку 80-их років минулого століття росли, доглянуті ще родиною брата Максима, сливи. Його внук Борис Балицький згадував, що на все життя запам’ятав неповторний запах повидла зі слив, яке варили восени в саду.
У двох перших залах багато речей з дитинства та юності письменниці. Тут можна побачити світлини батьків і рідних, свідоцтво про народження Кобилянської, табель про успішність Ольги – учениці Кимполунзької початкової школи, буквар письменниці, книги, які в юні роки читала Кобилянська, родинні зошити з піснями…
На стіні датована 1898 роком світлина всієї родини Кобилянських. На ній – батько, мати, Ольга, її старша сестра Євгенія та п’ятеро братів: Володимир, Степан, Юліан, Олександр, Максим. Рідні письменниці – люди різних професій, уподобань і захоплень.
В експозиції представлено декілька пейзажів її брата Степана, котрі до життя нещодавно повернув чернівецький художник-реставратор Володимир Краснов. Степан Кобилянський – полковник австрійської армії – завжди був людиною тонкої душі, дуже любив малювати, не розлучався з альбомом для малювання навіть під час військових маневрів. Після виходу на пенсію створив галерею портретів українських письменників для національних домів і читалень. Тут також зберігається портрет Ольги, який Степан намалював вугіллям.
Унікальним вважають і експонат, який стосується брата письменниці, професора класичних мов та літератур, тобто латинської і давньогрецької, Юліана Кобилянського. Це – «Латинсько-український словар», виданий у Відні 1912 року. Унікальний тому, що це – найперший і єдиний латинсько-український словник. Уклав згодом Юліан Кобилянський також «Давньогрецько-український словник», але він і досі не виданий.
У вітрині – книги письменниці, видані в кінці XIX – на початку XX століття. Тут же – фотографія Кобилянської та Івана Франка. Ось що писала сама письменниця про знайомство з відомим письменником у Львові: «Познайомилася я також з Франком і з так званими радикалами. Ніщо не справило на мене враження, тільки Франко...» .
Багато матеріалів у музеї розповідають про творчі зв’язки і дружбу Кобилянської з Лесею Українкою. Вони познайомилися у Києві, а потім Леся Українка бувала у Чернівцях.
Саме тоді, коли Кобилянська перебувала у Києві, вона познайомилася з літературними класиками: Коцюбинським, Нечуєм-Левицьким, Старицьким, композитором Лисенком.
Про цю поїздку в експозиції нагадує закордонний паспорт Ольги Кобилянської. Вона перебувала на Київщині, потім на Полтавщині, а писала, що була «в глибині Росії»…
Привертає увагу улюблена обома письменницями – Кобилянської та Лесею Українкою - їхня спільна фотографія. Сфотографувалися вони в Чернівцях 1901 року, а наступного, 1902 року, видавець Яків Оренштайн видрукував з неї у Коломиї поштову листівку, котра користувалася великим попитом.
У першому залі варта уваги й вишиванка письменниці, оздобдлена гуцульськими взорами, а також костюм для верхової їзди. По ньому видно, якою тендітною була Ольга. Кобилянська дуже любила їздити верхи, так вона об’їздила всі околиці Кимполунга.
Ольга також гарно малювала і грала на музичних інструментах, зокрема на цитрі, яку у музеї можна побачити. Це струнний щипковий інструмент, що ставиться на коліна.
В дитинстві письменниця, починаючи з 8-річного віку, захопилася музикою, грала трохи на фортепіано, пізніше і на цитрі, і на дримбі. Ці інструменти експонуються в музеї. Взагалі вся сім’я була дуже музикальною. У їхній хаті, за словами письменниці, часто звучала музика, пісні. У 12–15-річному віці малювала. На стенді розміщені копії окремих її малюнків (у фондах зберігається значно більше). Чогось особливого у них немає, але якби й далі юна Кобилянська розвивала свої здібності, то могла б досягти значних успіхів і в цій царині.
Звісно, є у музеї і першодруки творів Ольги Кобилянської. Зокрема, рукопис її першого прозового твору "Гортензія, або Нарис із життя однієї дівчини", першодруки повісті "Земля" та роману "Апостол черні"…
«Чорне море засилає вам маленьку хвилю як найкращий привіт!»
Після перших двох залів, відвідувачі музею потрапляють у кабінет-вітальню, а потім спальню Ольги Кобилянської. Тут представлено багато цікавих речей, жіночих «штучок» та унікальний австрійський рояль. На ньому більше грала сестра письменниці Євгенія.
Володимир Візнюк, директор музею Кобилянської, який керує тут вже майже 50 років, каже, що розшукав і привіз цей рояль із Коломиї. До слова, Володимир Візнюк – також і поет. Разом із Володимиром Івасюком вони написали відому пісню «Відлуння твоїх кроків».
«Письменниця передала цей рояль греко-католицькому священику Костянтину Балицькому, з родиною якого вона товаришувала у Чернівцях, – каже Володимир Візнюк. – У 1918 році Балицькі переїхали на Галичину і забрали із собою інструмент. Потім рояль став власністю доньки отця, коломиянки Любомири Бабій. І вона таки віддала рояль до музею».
Тут таки й останні світлини Кобилянської. Одна зі знимок зроблена на подвір’ї, письменницю виносили у плетеному із лози кріслі.
«Ольга Кобилянська мала таку невелику шафу-вітринку, яка їздила з нею по її помешканнях, – розповідає Юлія Микосянчик. – В ній – різноманітні дрібнички. Щипці для цукру-рафінаду, горнятко з виглядом Києво-Печерської лаври. У 1899 році Кобилянська була у Києві вперше і востаннє, відвідавши лавру. Чорнильниця у вигляді венеціанського човника – подарунок її брата Степана. Камінчик із могили Шевченка. Вишуканий годинник у стилі рококо. Подушечки для голок».
На стіні висить великий годинник, який фіксує час смерті Кобилянської, вона померла пів на другу дня. Годинник тоді зупинили і більше ніколи не заводили…
Невелике фото Асти Нільсен – це одна з улюблених Ольгою Кобилянською датських акторок німого кіно. На стіні у рамці під склом – скомпонований Кобилянською гербарій із едельвейсів. Ці квіти вони зібрала у Кимполунзі ще у 1884 році.
Досі пухнасті, хоч уже не зовсім білі шовкові косиці зберігаються на окремій поличці у рамочці під склом у кабінеті письменниці. Вони належали її старшій сестрі Євгенії. Право власності засвідчено на дерев’яній дощечці на звороті імпровізованого гербарію.
Багатьох відвідувачів зацікавлює згадана уже пляшка із морською водою - цьому експонату вже майже 100 років.
«Сама письменниця на морі ніколи не була, їй приятелька надіслала пляшечку у 1924 році. Кобилянська зберігала вдома море у пляшці, як вона казала», - додає Юлія.
Такий креативний подарунок зробила письменниці приятелька-художниця Лея Прункул, бо знала, що Кобилянська мріє побувати на морі, а все не складається. Пляшку з Констанци надіслала з карткою, де записала, звісно, німецькою, таке: «Люба панно Ольго, Чорне море засилає вам маленьку хвилю як найкращий привіт!»
Нині пляшка знаходиться на робочому столі у кабінеті письменниці. Видно, що на дні пісок, камінчики, дрібні мушлі.
Фіялкові парфуми
Ще кілька жіночих експонатів у музеї Кобилянської мають свою цікаву передісторію. Як от, віяло письменниці. На дерев’яних, полакованих у чорне, пластинах і гардах (крайні потовщені пластини) вирізьблено квіти (ручна робота). На полотняному екрані, теж чорному, нанесено малюнок: букетик троянд у біло-зелених тонах. Віяло напрочуд елегантне й стримане – як любила Кобилянська.
Користувалася вона ним, певно, не тільки на прогулянках. Працівники музею кажуть, віяло могло як аксесуар доповнювати бальний туалет письменниці або костюм для вечірки.
Молода початкуюча письменниця охоче відвідувала забави з танцями у Кимполунзі та Чернівцях. І, виявляється, Ольга була вправною танцюристкою. Легко й невимушено (що відзначали партнери) кружляла у вальсі, танцювала польку, кадриль, мазурку, рондо і… коломийку.
«Я дуже багато танцювала», «я була на вечірці й чимало танцювала», «вчора несподівано влаштували вечірку, і я – зроду б не подумала – чудово розвіялась», – на такі згадки досить часто можна натрапити у її щоденнику.
Збереглося фото сестер Кобилянских – Ольги та Євгенії, де у руці 19-річної Ольги віяло. Може, це саме і воно?...
В одній із вітрин – намисто письменниці, її пуделко, де вона зберігала все для шиття, записники, флакон для парфумів, шпилька та гребінь для волосся…
Флакон для парфумів із зеленого скла з фондів музею письменниці. На картці з коротким описом експоната зазначено, що та пляшечка – «подарунок О. Кобилянській від Тосі Кулик у день її народження».
Парфуми Ольга купувала сама, їх дарували рідні, а іноді вона просила їх придбати: «Прошу вас дуже файно (але не гнівайтеся), привезіть мені мацюсіньку фляшечку фіялкового парфуму – але цілком мацюсіньку. Се я дуже люблю…», - йдеться у листі Ольги Кобилянської до Осипа Маковея 1898 року. Він тоді жив у Львові.
Власний улюблений аромат письменниця дарувала дорогим для неї літературним персонажам: фіалками, наприклад, пахне візитівка Софії Дорошенко з «Valse melancolique», натякаючи на спорідненість автора й героя.
У музеї збереглися також експонати, які свідчать, що у родині Кобилянських залюбки готували. Ось, наприклад, один з предметів з кухні Ольги Кобилянської – бабник, тобто форма для випікання. Важко сказати, що саме випікали у ній жінки родини Кобилянських: чи тільки великодню бабку чи популярний в австрійській кухні ванільний пиріг.
Прийомна донька Кобилянської – Олена, мала родинний зошит із рецептами. Про це пригадує її син Олег Панчук.
У перевиданій нещодавно книжці рецептів 1938 року «Як добре й здорово варити» можна віднайти рецепти страв від Ольги Кобилянської та її прийомної доньки Олени. Це свідчило про те, що Ольга Юліанівна була і відмінною кулінаркою, і навчала цього й Олену.
У книжці "Як добре й здорово варити" вміщено рецепти від Ольги Кобилянської – "Зрази з хріном (дуже добрі)" та "Пампушки тети Олі з "Апостола черні". Також є рецепти прийомної доньки Кобилянської Олени-Галини Панчук – "Пляцок зі сливками або яблуками", "Торт крухий з піною і морельовою або іншою винною мармелядою", "Добрий маковий торт черновецький (дешевий)", "Будень (накипляк) з булок і мяса".
Юлія Микосянчик розповідає: «Ольга Кобилянська та редакторка книжки Олена Кисілевська познайомилися на творчому вечорі Кобилянської у Чернівцях у 20-х роках минулого століття. І відтоді Кисілевська приїжджала до Ольги Юліанівни щороку. У родині Кобилянських всі жінки знали, що треба готувати добре, смачно і ощадливо.
Прийомний внук Ольги Кобилянської професор Олег Панчук пригадує, що пляцок зі сливками, які готувала його мама, добре пам’ятає. Адже біля будинку Ольги Кобилянської росли сливи».
«Ви ані душі моїй, ані очам моїм ніколи не світили»
Оригінальні антикварні меблі є у спальні письменниці. Кобилянська була невисокого зросту – десь 1,55 метра. Біля ліжка – канапа, коли до неї приїжджали приятельки, вони тут ночували. Вирізняється канапа, з оригінально декорованою спинкою. «Диван початку ХХ століття, у стилі сецесії, – розповідає Юлія Микосянчик. – Декор відповідає стилю, навіть малюнок на оббивці притаманний сецесії. Крісло теж 20-х років, це конструктивізм, на нього оперта палиця письменниці, без якої вона фактично не пересувалася. Біля ліжка на тумбі – графин, склянка та дзвіночок, у який жінка дзвонила, коли треба було когось покликати».
Екскурсія завершується в останньому залі – залі пам’яті. Тут книги письменниці, видання про неї, переклади, інсценізації, екранізації. Світлини із спектаклів за творами Кобилянської.
В цьому залі знаходяться і два оригінальні портрети. Якщо дивитися здалеку – ніби нічого особливого. А якщо придивитися, один портрет вишила Надія Махріна, це дуже тонка робота, яка нагадує малюнок, а другий – Володимир Дорожинський виконав методом рукописного шрифту. Багатьом відвідувачам саме ця робота дуже подобається. Митець використав п’ять текстів Кобилянської. Уважно наводиш зір на якийсь фрагмент і читаєш: "Ви ані душі моїй, ані очам моїм ніколи не світили".
В окремій вітрині розташувалися різноманітні видання творів письменниці. Найбільш розтиражована повість «Земля». Видавали її не тільки українською мовою, а й у перекладах російською, грузинською, молдавською, французькою, румунською, польською.
Чимало творів письменниці було інсценізовано. Найбільш вдале сценічне життя мали спектаклі за повістями «Земля», «В неділю рано зілля копала», «Вовчиха». Вони йшли в різних театрах. Можна побачити легендарну акторку Чернівецького драмтеатру Галину Янушевич у виставі "Вовчиха". А ще майже всі відвідувачі зупиняються біля макетів художнього оформлення вистави «Земля» у Чернівецькому драмтеатрі ім. О. Кобилянської.
Затримані телеграми
Можна сказати що тут, у цьому домі, Ольга Кобилянська прожила доглянутою і шанованою. Вона завжди відчуватиме сімейний затишок завдяки прийомній доньці Олені, або Галюсі, як зазвичай називала її, зятеві Ельпідефору, котрий з 1925 року став ще й особистим секретарем письменниці, внукам Ігореві та Олегові. На одному з експозиційних стендів центральне місце якраз займає фотографія, де зображено, як Кобилянська вчить старшого онука Ігоря української грамоти.
Однак 1936 року в Ольги Юліанівни озвалася стара хвороба – частковий лівобічний параліч. До 1938 року, тримаючись за стіни кімнати, могла зробити декілька кроків, але в наступні роки рухалася і в оселі тільки за допомогою рідних. Довелося родині навіть придбати спеціальний інвалідний візок.
Підірвана давньою важкою хворобою, воєнними потрясіннями, письменниця почувалася все гірше. «12 березня 1942 року, – як розповідала у своїх спогадах Олег Панчук, – дістала Ольга Кобилянська мозковий удар, до того долучилося запалення легенів, і по дев’яти днях лежання відійшла від нас всіма оплакувана письменниця».
Померла Ольга Кобилянська 21 березня 1942 року о пів на другу годину дня, на 79-му році життя.
Місцева преса відмовилася помістити на своїх сторінках повідомлення про смерть, а в посмертному оголошенні, видрукуваному на окремих невеликих аркушах, цензура у словосполученні «українська письменниця» слово «українська» викреслила.
Були затримані на пошті телеграми, що сповіщали про день похорону. 23 березня, коли буковинці прощалися з Кобилянською, в’їзд до міста окупанти заборонили, через що багато шанувальників таланту видатної української письменниці так і не змогли провести її в останню путь...
Заборонила сигуранца також промови під час похорону. Але прощальне слово все ж таки прозвучало. Виголосила його давня знайома письменниці, вчителька Олена Равлюк. Невеликий хор, а потім і більшість учасників траурної процесії, співали над могилою пісні, які любила Кобилянська і які заповідала, аби пролунали перед місцем її останнього спочинку на землі, – «Гуляли, гуляли» та «Чуєш, брате мій».
Багатьом з присутніх тоді довелося незабаром побувати в сигуранці. Найбільше прикрощів, зрозуміло, зазнала Олена Равлюк.
Хоронили Кобилянську з греко-католицької церкви Успіння Пресвятої Богородиці, довголітньою парафіянкою котрої вона була. А спочиває письменниця у сімейному склепі на міському, Руському, як його найчастіше називають, цвинтарі, квартал № 72.
Фото – Володимир Гриців