Малий фейлєтон

За порадою одного з товаришів не буду тепер писати про людей, лиш про річи. Тоді ніхто певно на мене не погнівається і не пришле спростовання на основі §19. Буду писати про що будь. Як хочете, то напр. про фортепян. Лише порозуміймося і нехай ніхто не підсуває мені задних думок та не шукає у моїм фейлєтоні — своїх знакомих. Бо фортепян є загально відомим інструментом музичним, якого секрет лежить в тім, що пальцем вдаряється клявіш, клявіш підносить елястичний молоточок, а молоточок знов вдаряє струну і так родиться звук. Фортепян своїм родоводом сягає дуже давних часів. Людиська виводять його рід від монокорду, що опісля розрісся у клявікорд, клявікорд зродив клявіцимбал, клявіцимбал шпінет, а вкінці перед двіста роками вродився вже сам фортепян. — Та се дрібничка. Фортепян є тим інтересний, серед громади струнних інструментів що хто инший його строїть, а хто инший грає. Тим пригадує він відповідального редактора, або жонатого чоловіка в певнім віці.

Фортепян! Скільки тихих, добрих споминів звязало мене з тим триніжним чародієм! Колись грала мені мама, опісля грала Та друга, що теж була звіздою над моїм життям... Потому грало їх багато, та щораз-то гірше. І розвівався чар, погасали спомини, фортепян тратив свою принаду і власть надомною. Аж вкінці збрид мені. Останки симпатій, що мене з ним вязали, розбила моя сусідка з-за стіни. Нічого собі дівчина. Та день-в-день затроює мені життя своїми вправами на астматичнім, бренкітливім доробайлі. За моєю стіною у сусідів стоїть у куті старе, нікчемне пудло, що пожовклими клявішами пригадує усміх старої відьми, а моя молода сусідка, панна Дзюня знасиловує на ньому тужні мельодії Завадзького, ріжні молитви дівиць, ще одну "Chanson russe" та одно ґеніяльне "Capriccio" і "Заколисну пісню..." Покищо той репертуар товче днина в днину. Будить мене ранком зі сну, після обіду проганяє з хати, а в ночі не дає вернути до дому перед одинайцятою.

Ми у Львові вже перед війною страдали на надвишку фортепянів. В погідні дні при відчинених вікнах цілий Львів гремів звуками фортепянів, при яких молоді і старі мужо-алчущі невісти давали спуст своїм мистецьким аспіраціям і на терпеливих педалах виладовували надмір своєї енерґії. Нині, загалом беручи, пошесть ся дещо прислабла. Бо війна обійшлася рівно немилосерно з чоловіком, конем, собакою, ослом і бараном, як і з фортепяном. Вивозили їх православні владики і царські достойники зі Львова і з Галичини далеко поза предѣлы воєннихъ дѣйствій, волікли їх у стрілецькі окопи Москалі, Австрійці і Німці. — А так само, як не будується нових домів з огляду на кошти, таксамо не робиться нових фортепянів, а старі доробайла перемальовується, продається по високих цінах. Було: старенький фортепян-ветеран стояв роки цілі у якійсь задимленій кнайпі. Стояв з поржавілими на половину струнами, з поломаним педалом, з вищербленими клявішами. Гості в добрім гуморі вливали в нього горівку, пиво, чай і чорну каву, а часом-часом якийсь більше, або менше нетверезий мельоман-пяніст добув з нього веселу мельодію зі старенької оперетки. А слухали його forte пяні люде і раділи.

Сьогодні доробайло щезло. Відмалювали його, вичистили, настроїли і воно помандрувало в сальони якогось паскаря.

Так отже ті знаряди тортур засуджені хвилево на смерть, а нові не скоро появляться. Щораз-то менше і тих надійних панів і пань, що для своєї виключно приємности розбивали клявіші від ранка до ночі. Може вони взагалі щезнуть, а остануть лише правдиві пяністи і пяністки. Та я покищо мучуся. Клену фортепян своєї сусідки, клену її артистичні аспірації, клену її витревалість, а як не стає проклонів, зітхаю поетичними словами пок. Остапа Tеpлецького:

Ті муки, що я терплю тепep

Не витерпів би і найбільший вепер.

Громадська думка