(Лист до редакції).
З приводу письма Секретаріяту Делєґції У.Н.Р. в Парижі, поміщеного в "Гр. Думці", ч. 94. з 22. квітня с. р., просив би я для пояснення справи помістити отсі уваги:
Перше всього про правну конструкцію Делєґації. Утворена окремим законом як тіло колєґіяльне проістнувала вона в такій формі до кінця грудня 1919. В грудні 1919. Головний Отаман Петлюра зреформував Делєґацію, надаючи тодішньому тимчасовому голові ґр. Мих. Тишкевичеви виключне право як заступати Українську Народню Республику на-зверх і рішати про напрям заступання, так і назначати склад Делєґації.
Ще перед тим члени Делєґації подали були урядови У.Н.Р. колєґіяльну записку, що вони не можуть працювати разом з ґр. Тишкевичем. Коли ґр. Тишкевич одержав вище означене право зреформування Делєґації, вони заявили, що в переформованій Делєґації ніхто з них не візьме участи.
Отже Делєґацію в теперішнім складі творить властиво один ґр. Тишкевич, бо членів з колєґіяльними правами в нутрі і репрезентаційними правами на зверх (так були орґанізовані всі делєґації на Мирову Конференцію) нема, а урядовці знаходяться в повній залежности від ґр. Тишкевича.
Тепер перейдемо до письма Секретаріяту Делєґації. Є се урядовий комунікат, за який відповідає шеф уряду, в сім випадку ґр. Тишкевич. Сей комунікат складається з двох частей: 1) рекляма для особи й діяльности ґр. Тишкевича, 2) закиди на адресу Делєґації в попереднім складі.
Можна би навести багато примірів на доказ, що ґр. Тишкевич на точці реклями пригадує неперебірчивого американського бізнесмена. Я в Парижі особисто вказував йому на невластивість його реклямових способів і тепер публично говорю, що я на місці ґр. Тишкевича соромився би, щоб залежний від мене урядовець виписував мені таку рекляму.
Та поза питанням про допустимість способу реклями є тут ще два питання обєктивного вмісту:
Перше: Невжеж ґр. Тишкевич думає, що історія зачинається від нього, себто, що вся праця Делєґації в попереднім складі не принесла ніякої користи? Не тут місце вдаватися в подробиці, але є річ певна, що ґр. Тишкевич в значній мірі прийшов уже на готове, коли перші леди були проломлені його попередниками. Між ин. в своїй праці ґр. Тишкевич користується виданнями, виданими Делєґацією в попереднім складі, під президією п. Сидоренка, — коли за нього панує на видавничім полі застій. Питаю, чим засипував би ґр. Тишкевич французьких політиків, як би не ті видання, виготовлені його попередниками, яких він старається понизити в урядовім комунікаті?
Друге: Чи ґр. Тишкевич не подумав про глибші основи "неуспіхів" Делєґації в попереднім складі і своїх власних "успіхів". Отже ясно, що головна причина одних і других лежить в ріжниці основних ліній заграничної політики. Делєґація в попереднім складі заступала політику, яка була проти посягань Польщі на українські землі і проти якоїнебудь залежности України від Польщі. Ґр. Тишкевич заступає політику, якої висловом є варшавський договір, політику, яка признала всі посягання Польщі на українські землі і поставила Україну в повну залежність від Польщі. Француські міродатні круги були і є проти першої концепції і за другу. Ось в чім лежить секрет "успіхів" ґр. Тишкевича. Та чи його успіхи є також успіхами українського народу на шляху зєдинення всіх українських земель в незалежну державу?
З окрема: Ґр. Тишкевич, як видно з його орґану "France et Ukraine", "поставив карту" на Францію і в дусі француської політики виступає проти Анґлії. Чи се вийде на користь українській державности?
Друга часть комунікату, з закидами на адресу членів Делєґації в попереднім складі, ще неприличнійша від першої. Вже сам факт урядової полєміки проти своїх попередників є неприличний. А щож сказати про такі демаґоґічні способи, як закид, що Делєґація в попереднім складі коштувала за багато (на се инші урядові орґани, орґани контролі державних фінансів, а також публична опінія!), або про закид, звернений безпосередно до особи одного в членів Делєґації, д-ра Артима Галіпа, ніби то він у парижській ґазеті "Россія" заявився за федерацію.
Тому, що ся остання справа була порушена також в ч. 89. "Гр. Думки" з 16. квітня с. р., де був поданий зміст розмови співробітника "Россіи" з п. Галіпом, — хочу її докладнійше пояснити. Перше всього се справа стара, бо згадана розмова появилася в "Россіи" ще при кінці грудня 1919. А що-до самої сути, то співробітник "Россіи" використав чемність Галіпа таким способом, що поперекручував його думки й вилаяв і його і цілу українську справу. В Делєґації все те було відоме і тому поборювати п. Галіпа, покликуючися на "Россію", полягає в сім випадку на свідомо злій волі.
А при тім, яке моральне право мають закидати комусь уступчивість на точці федерації України з Росією ті, які віддали часть української землі в неволю, а часть в повну залежність Польщі?!
Гайдельберґ, 11. мая 1920.
Громадська думка