Аж до смішности розповсюднилось серед галицьких Поляків уживання назви "українська інвазія" на означення української влади в листопаді 1918 р. А саме не лишень в приватних розмовах і часописах, в щоденній пресі, чи вшехпольській, чи жидівсько-польській, чи і в т. зв. соціялістичній, не лишень в суді, школі, але і в поважних наукових працях та в офіціяльних енунціяціях.
Нам не було би дивно, колиб самі анальфабети послугували ся тим висловом "українська інвазія" зі східної "Малопольскі", в роді горожан з під личаківської рогачки або перекупок в ринку або инших "кметів" які в уряді чи Суді пописуються останніми часами польською (хоча викривленою) мовою. Вони не здають собі справи, що се таке "інвазія", та не знають, чому якраз "інтеліґенти", чому польські денникарі говорять і пишуть не инакше про українську владу, як про "українську інвазію".
Вони, повтаряючи сліпо за ними, не знають, що без сумніву головною причиною є тут ціль понизити в очах тих несвідомих визвольний український рух і тим чином дати вираз своїй ненависти до всього, що українське!
Та як се зрозуміти, що поважні люде з науковим образуванням навіть з університетськими студіями — приватно і публично, устно і писемно називають українську владу "інвазією"? Бодай чи не також підклад в ненависти і погорді, посуненій аж до того степеня, що проти ліпшого знання фалшується безумно властиву назву.
Коли у вересні 1914 р. Росіяне вдерлися до Галичини, яка тоді належала до австро-угорської держави, а до Львова вступила зі збруєю в руці чужа, ворожа армія, була се дійсно інвазія!
Не було інвазії в конґресовім Королівстві в 1830, коли Поляки, гноблені російським правительством повстали проти російської влади, коли покликані через польську провізоричну владу війська зі збруєю в руці виступили проти Росії і навіть вступили на територію Литви, Волині і Поділля, хоча ці землі не належали до конґресової Польщі.
Не було навіть "інвазії" в р. 1853 коли Поляки не мали вже жадної влади, коли Польща була лишень російською провінцією, зробили повстання і виступили оружно проти російської влади.
Було це повстання, спричинене гнетом поневоленого народу, який хотів жити і розвиватися на рівні з иншими вольними народами, який бажав вибороти собі на ново утрачену державність.
Український визвольний рух в листопаді 1918. р. не був ні повстанням, ні інвазією.
Не було вже тоді австрійської держави, бо вона розпалася, не було ще польської держави, бо в тім часі ніхто не признав ще державности Польші, не віддано їй навіть ще адміністрації Галичини, отже не було і повстання.
Не була це "інвазія", бо ані чужі власти і уряди, ані чужа армія не увійшла до Галичини. Українці, як автохтони на своїй землі, підняли сей визвольний рух і обняли в Східній Галичині владу, як Поляки в західній Галичині, як Чехи в Чехословаччині — на основі маніфесту б. цісаря Карла.
Знають про те добре Поляки, а мимо то називають українську владу з листопада 1918. р. бунтом, а покликання війська під оружя "інвазією"!
Громадська думка