Якнебудь назвати змагання і молодіжі і педаґоґічних кругів, щоби зібрати в одно і звести до спільного знаменника виховуючі впливи школи, то все станемо перед тим, що в цілому тому змаганню маємо до діла з новими гаслами. Чи їх назвемо кружками самообразування, читальнями, всякого рода секціями, шкільними громадами, справи се не змінить. Вона спочиває далеко глибше і доторкається самих основ школи й шкільництва, та прирікає нам якісь невидані досі й багаті висліди виховуючих змагань. Стоваришення учеників, їх кружки — се тільки мала частина із великого клича, що розходиться по цілому світови, а ним є самодіяльність і самостійність учеників, їх спроби власного духового самоозначення і т. д. І тут бачимо, як поширяється що раз більше думка віддати молодіжи відповідне місце і відповідний голос в управі собою і справами, які головно відносяться до неї і до виховання. Від ряду літ не сходить отся думка з дневного порядку, а події останніх літ вказують дуже виразно на те, що й нам прийдеться глянути прямо в вічі всякого рода диковинам, як самоврядування, чи самоуправа чи спільна управа учеників з учителями — справами школи й виховання. Не згадую тут про всякі форми самоуправи в Анґлії і Америці, але приходжу відразу до Німеччини, яка покликала шкільну молодіж дорогою розпорядку до спільної участи в завідуванню численними справами, що відносяться до школи. Свіжими в памяти остають ще події, які відбувалися в Відні в падолисті 1918 р. А от і польська молодіж Варшави має свою орґанізацію, яка виповідається у всіх справах, що відносяться до шкільного питання. Орґанізація не установлена зовсім вищою шкільною владою, орґанізація, яка вийшла від самих учеників. Вона забирає голос, оповіщає його і не ждучи на ніякі признання будь непризнання її істнування, виборює собі право громадянства.
Для характеристики нового руху подаю випадок, що зайшов в Німеччині в грудни 1919 р. Міністер просвіти Конрад Геніш покликав шкільну молодіж до спільної управи справами, які до неї і до школи відносяться, прирік їй повну свободу громадянських прав, забажав увільнити "працю молодіжи від бездушних і перестарілих останків минувшини" і заявив охоту "перемінити умови виховання відповідно до жадань нового часу і вічних цінностей людства". І коли той сам міністер видав відтак розпорядок, що "ученики мусять здержатися в нутрі школи від всяких політичних спорів і якого небудь визивного зазначування свойого партійного становища (пр. ношення відзнак)", так діждався отвертої відповіди одного ученика з повним його підписом, надрукованої в журналі "Das junge Deutschland". Лист, в якім ученик заявляє, що він не зречеться ніколи права виявляти свою партійну приналежність, кінчиться незвичайно характеристичними й дуже характерними словами: "прошу не в міняти мені во зло того, що я сказав. Я маю на тямці тільки слова одного з наших національних провідників: "Дуже много говорено про мужеську відвагу супроти королівського трону, мужеська відвага перед товпою представляє також не аби яку вартість!" Розуміється, що й відвага перед паном міністром просвіти значить також щось!"
Одним словом — неупереджений погляд на розвиток справи є такий, що чи ми хочемо, чи ні, то переміни на полі устрою шкільництва наступлять в найближчій будучности. Розходиться тільки о те, щоби ми були на те приготовані і щоби переміни не заскочили нас так, як заскакували звичайно досі. Незапереченим фактом є, що то, що нині діється по школах: всякі кружки, стоваришення і т. д., перед якими двома десятками а може й добрим десятком літ були чимсь невиданим, страшним, і якби хто з учителів поважився до такої праці забрати, а хто з учеників зажадав їх для себе, так вища влада уважала би їх небезпечними новотворами. Не минуло много часу, а вже розпорядки шкільних властей поручають справу як поважну й конечну, взивають учительство віддати себе на послуги сему новому виховуючому чинникови. І тоді загал учительства, часто не підготований до діла, береться за задачу. Що на тім справа терпить, що діються промахи, се зовсім зрозуміле. Попасти в крайности — дуже легко. Десятків літ проб, досвіду, похибок потреба, щоби дійти до того, як справою повести для взаїмної користи і взаїмного задоволення. Тому перше всего мусимо призадуматися над усіми можливими вислідами думок і кличів нашого часу, мусимо вичути нашим виховавчим змислом, куди повернеться школа і її виховуючі методи. А коли вже й шкільне життя враз з його владою санкціонує який небудь із напрямків, подасть нам якнайважніще котре зі змагань, тоді скажемо собі: ми й на сей випадок підготовані і зуміємо у нових відносинах сповнити наше завдання.
*
Говорячи про кружкове життя учеників я не повинен ні одної хвилини тратити на те, щоби мотивувати потреби кружків, стоваришень і тд. Вони прецінь стали вже складовою частю нашої школи. Розходиться тепер о те, щоби відповідно розвиненою опікою отсю сторону шкільного життя зробити корисною для цілого виховуючого діла. Ceгo не зробить ні шкільна влада, ні управа школи сама, як не зроблять учителі розвиваючи свою опіку над тою ніжною і вразливою ростинкою.
Вже перед війною розходився клич за потребою мистецького образування в школі. За тим кличем пішла т. зв. педаґоґія праці, щоби замінити школу книжної освіти на школу праці. За нею йде суспільна педаґоґія з відомим Павлом Маторном на чолі, який сягаючи до самих найглибших основ життя і діяльности Пестальоцці старається погодити принціп індивідуальности з принціпом громадянської спільности. А всі змагання на тім полі йшли до одного, а саме впровадити в школу цілий ряд орґанізаційних і дидактичних реформ, які провадили би нашу молодь дорогою самодумання до автономії й у тім напрямі виховували льоґічну совість грядучих поколінь. Автономія має проявитися в участи молодіжи що до власного образування, вибору звання, призначення і проводу.
Малим колісцятем у тому звені є також кружки самообразування і тд. молодіжи.
(Далі буде).
[Громадська думка, 09.05.1920]
(Дальше.)
Перехід з ґімназії до університету є дуже наглий під многими оглядами. З середної школи переходить молодіж з деспотичного режіму до "золотої" академічної свободи так нагло, що не вміє відповідно покористуватися нею і в лихім розумінню свободи марнує час, тратить фізичні сили, не збогачує зовсім своїх моральних сил. Кружкове життя молодіжи середних шкіл має її впровадити повільно до змінених умов університетського життя. Свобіднійший рух, часті сходини, свобідна розмова й гутірка на ріжні теми звязані з життям, свобідна виміна думок — буде вступом до повної, університетської свободи. Будучих громадян научить кружкове життя, то їх ждуть в короткім часі нові завдання, і чим скорше вони се порозуміють, тим ліпше для них і для загальної справи. Вони зрозуміють, що університетська свобода не полягає в тім, щоби ходити до каварень і ресторанів не потребуючи ховатися перед учителем, але що університетьська свобода вимагатиме від них дальшої поширеної культури духа й тіла, якої зачатків набрали вони у своїх кружках в часі наук в середній школі.
Ще одну невигоду відчували ми усі з переходом на університет, а саме коли пригадаємо собі, кілько дорогого часу стратили ми в першім, а навіть і дальших роках наших університетських студій не уміючи забратися до наукової праці, і не маючи відповідного введення в студії і дальшого відповідного проводу. А вже найбільше відчувала те українська молодіж головно на львівськім університеті від часу, як тут почався живіший рух за оснуванням українського університету у Львові. Холод, недостача наукової опіки зі сторони університетських професорів Поляків убийчо впливала й впливає на хід наукових студій української молодіжи. Бо як перехід від життя ученика середної школи до університетської свободи є наглий, так ще більше наглим являється сей перехід від наукових занять в середній школі до наукових студій на університеті. А вже дуже тяжким, без ніякого посередного звязку є він при виборі фільософічного факультету, що одинокий зі всіх факультетів уважає себе строго науковим par excellence.
Кождий инший факультет, кожда инша вища школа й академія поступає зі своїми студентами пляново, вводить їх у подавану науку систематично. Маючи на оці крім вислідів наукової праці також підготовання охочих одиниць до пізнійшої наукової діяльности, ставить до загалу своїх слухачів вимог, щоби були практично підготовані до свого звання. Фільософічний факультет зовсім і того не узгляднює. А коли ще відповідний професор не зверне уваги своїх слухачів на це, що вони мають при своїй науці користуватися його методом викладу, коли не займеться своїми студентами в часі семінарийних праць, так кождий третий студент сього факультету стає перед якоюсь заклятою будовою, до котрої, по його думці, провадять якісь таємні двері й замки, і що до будови можуть дістатися тільки втаємничені.
Того розуміння теперішня школа не дасть, мимо найширших зусиль ще довгий а довгий час не буде могла дати. Щоби тому зарадити, треба співділання обох чинників: середньої школи й університету, треба може також й иншої школи, ніж ми її маємо тепер.
Та найприкрійший є закид, який чуємо всюди, чуємо його від широкого громадянства, від родичів, ба навіть від самих учеників, що теперішна школа своїм ученикам нічого не дає. Не знаю, чому учительство бере той заміт особисто так, неначе би воно було винне тому, що такий закид є сильно поширений. А прецінь щось на річи мусить бути хотяй — по мойому — не завинило тут учительство. Вже саме істнування такого погляду, і то так поширеного мусить навести на думку, що щось недостає теперішній орґанізації, що теперішна середня школа може затіснилася у якімсь виглядови і не має відваги з ним пірвати. Найважнішим уважаю тут постулят: зірвати раз на все з поглядом, що збогачуванням інтелєктуальних відомостий ми вже образуємо чоловіка на людину. Можна мати дуже багаті відомости, можна знати свій предмет на всі заставки, а бути непотрібом, бути колодою і завадою, а не бути людиною. Научання і інтелєктуальні відомости не витворять людини. Се зробить тільки виховання, котре мусимо в наших школах найнижчого типу поставити на першім місци, в середних школах поставити на рівні з научанням, в найвищих школах дати повну можність і нагоду самовихованню. Коли так поставимо справу, устануть у великій мірі нарікання на те, що школа нічого не дає, що випускає своїх вихованків у життя зовсім непідготованих, що зморожує своїм подувом найшляхотніщі пориви, не дає можности глибокого переживання, не образує і не кріпить волі й характеру.
*
Зовсім зрозуміла річ, що того всего, як також всіх недостач не усунуть істнуючі в середних школах кружки самообразування. Тож хиба ясно виходить із вище представленого, що новий-свіжий дух мусить обняти усю молодіж без виїмку, від найнижчих до найвищих кляс. В кружках самообразування членство ограничене до учеників вищих кляс. Як умову належання до кружка ставиться внос щомісячної вкладки. А найважніща діяльність — виголошування рефератів і викладів.
В першій мірі потрібні нам пластові дружини. Вони обнімають майже всю молодь. Їхня орґанізація — се одна велика школа виховання на сильних, характерних і ідейних одиниць, а їхні вправи—се одна культура тіла, а за нею культура духа. Та при нинішних умовах можна би як молодь, так і учителів, а й ціле заведення наразити на заміти якоїсь недозволеної військової орґанізації, на переслідування ізза самого характеру пластових дружин. А навіть як би може й удалося оминути всі ті перешкоди і око теперішної влади дивилося би на пластову орґанізацію і її вправи, як на шкільну інституцію, дозволену в шкільних рамах, то доведена до крайної шовіністичної дурійки безкритична товпа могла би своїми виступами довести до таких конфліктів, що користь із пластових дружин не вирівнувала би наразі втрати. Ми самі і наша молодіж не остали би в конфліктах того рода тільки пасивними жертвами, а мусіли би заняти відповідне становище, що йшло би в дечім в розріз із евангельським наказом, як бють тебе в одно лице, то ти надстав ще й друге.
Крім пластових дружин остає другий спосіб, який безперечно може мати і буде мати найбільше виховуючий громадянський, суспільний і національний вплив. Маю на думці шкільні громади. На ту тему далося би дуже много сказати. З огляду на мою тему не буду і тут вдаватися в ширшу оцінку того виховуючого способу. Ограничуся тільки до найважніщого, хоч би ізза того, що нам доведеться невдовзі почути дещо про те із обіжника малопольської Р.Ш.Кр. ч. 188/рr. з 10/3 1920., поміщеного в Днев. Уряд. ч. 4 а 1/4 1920. р. а зверненого до всіх Дирекцій держ. серед них шкіл в справі виховання.
Передумовою того, щоби шкільні громади сповнили свої завдання, позискали для себе молодіж, дали усе те, чого ми надіємось від тої інституції, є, що шкільних громад не можна накидати ученикам. Накинені з гори — засуджені відpaзy на невдачу, бо тоді стають тільки ще одною формою шкільної орґанізації. А прецінь та інституція має бути вповні висловом самодіяльности, самостійности, духового самоозначення молодіжи. Воно можливе. Тільки треба придумати спосіб, як підійти до молодіжи, щоби вона сама зголосилася до того і забажала мати свою шкільну громаду. Таких нагод найдемо десятки, і як їх вміло використаємо, переконаємося, що справа легка до зорґанізовання.
Одначе теперішний час і умови життя являються тяжкою, а навіть в деяких оглядах непоборимою перешкодою. Учитель не найде ні потрібного спокою духа, ні розположення до такої праці. Воно вимагатиме великого вкладу матеріяльних середників, а тих ми не маємо і в ніякий спосіб на разі не добудемо.
*
Bо виду такого стану річи остає нам ще один одинокий спосіб, по мойому, найменше відповідний, який би виповняв важну виховуючу ролю школи, чисто воєнний Ersatz, а се наші кружки, які маємо в наших ґімназіях. Як вже на початку я зазначив, і це рішучо обстоюю, що я не уважаю зовсім виховуючим орудником збогачування тільки інтелєктуальних відомостий учеників. А сему завданню служить як раз кружок. Службою тому завданню він являється тільки дальшим продовженням книжної науки школи в дещо зміненій формі. Ученики, які мають по трийцять кілька годин шкілької науки — продовжають її ще о дві години і то в день, посвячений виключно відпочинкови. Так само засідають в лавки, так само встають і сідають, як входить учитель, так само слухають викладу, як би слухали, коли би на місце реферуючого ученика, станув учитель і т. д.
(Конець буде).
[Громадська думка. 10.05.1920]
(Конець.)
Пригляньмось тепер викладам, чи там рефератам. Практикованим способом ученики самі вибирають свої теми до викладу і зголошують готовий виклад. Ясна річ, що прелєґенти пориваються за теми, які — по їх думці — для них найбільше інтересні. Виходячи із того субєктивного погляду, думають, що сей інтерес до поставленої теми не тільки у них, але й у їх товаришів. Один ученик запитаний, чому він підобрав тему, до якої оброблення не мав відповідних сил, заявив, що такого предмету не учать в школі; він хотів ним заінтересувати товаришів і спонукати їх до дальших студій над предметом. Воно правда, що ученики вибирають теми, які переходять їх сили, правда, що в обробленню показується цілий ряд недостач і прогалин. Недостачі походять із того, що до викладу витягають такі питання, яких не розуміють і запитані не можуть дати нам жадної відповіди. Прогалини знова із того, що в більшій части виною тут неохота пошукати за джерелами, що заокруглили би реферат. Те духове лінивство, що так назву, посувається так далеко, що прелєґент не хоче навіть завдати собі труду звернутися до відповідного фахового учителя з просьбою о поміч і о вказівки. Все те є великою хибою і коли би ми позволили тій хибі розвиватися, то наша праця не тільки була би мало корисна, але навіть шкідлива. Та рівночасно, як би ті хиби мали приводити нас до погляду, що праця в кружках, а наша над кружками тому злишна, то ми сповнили би виховуючий промах, якого нам ніхто не міг би простити. А вже ніколи не смів нас те розчаровувати і зневірювати.
"Те, що праця в кружках дуже часто розсіває наші сподівання, прийме кождий здоровий педаґоґ із спокійним гумором; розчаровань приносить життя і так досить із собою. Чомуж як раз не має їх принести молодіж, котра находиться в стані творива?"
Що молодіж поривається за такі річи, які переходять її сили, то хтож буде пориватися, хтож має свої поривання не ограничати силами, як не молодіж? Се її повне право, сеж характеристика її віку. Сеж те, що ми у молодіжи найбільше цінимо, чого її учимо. Сего ми від неї — а з нами уся cуспільність і цілий народ, домагається. Тут в тім місци добре примінена рука педаґоґа може створити чуда. Тільки важний спосіб, як підійдемо до ćьoгo характеристичного рису молодіжи. Потрібна перш усього найдальше ідуча ніжність у оцінюванню поривань. Саме вказування і переконування молодіжи, що пpoмaxнулася, що референт нагородив річий, яких не розумів. не умів пояснити — не тілько не вистарчить. але й шкодить. В тім віці одно невідповідно ужите слово, одна прикра увага може або зморозити зовсім довіря ученика, або може настроїти його ворожо і він вперто, як безсловесне створіння, буде стояти на тім становищи, що се тільки примха учителя. І один і другий вислід зовсім не пожаданий, і ніхто його свідомо не бажає. Найдуться одначе й натури більше спокійні, які приймуть слова учителя чи учителів зовсім щиро; але мимовільно зродилась в їх серцю та думка, що їм не пориватися, що вони ніколи не зможуть самостійно працювати. У того рода натурах виступить на перший плян повна пасивність, брак довіря у власні сили. А хиба прецінь не залежить нам зовсім на тім, щоби переконати учеників, що вони ще чого не вміють. Переконати когось у тім, що він чого не знає, вловити на якімсь слизькім місци дуже легко. Ми самі відчуваємо аж надто на кожнім кроці, як ограничені наші відомости. І до сього переконання дійдуть і наші ученики, але на се треба довшого часу, треба великої і поважної праці, щоби створився в чоловіці сей скромний, а так важний погляд про ограниченість нашого знання. Сей погляд добрий після довгих зусиль, є тим стімулом, що нас запрягає до дальшої безвпинної праці.
Насувається питання як лихови зарадити? Тут виходжу із того заложення, з якого виходять лікарі й педаґоґи маючи до діла з нерозвиненими або анормальними одиницями будь під оглядом моральним, будь інтелєктуальним. Дорогою суґґестії вливають вони в упосліджені істоти довіря до своїх сил, вони дають відчути їм те, що в них шанують людські істоти, що кожде їх найменше зусилля уміють відповідно оцінити і що радість із якого небудь успіху буде взаїмна і по стороні змагаючого, як також по стороні учителя, лікаря і т. д. Так поступаючи творять вони чуда, перемінюють людські вдачі. Чиж в наших заходах супроти нормальної а так доброї і шляхотної молодіжи, як наша, мали би ми не осягнути ніяких вислідів?
Признаючи за учениками право caмодіяльности, ініціятиви поставлені перед фактом, що вони хотять мати свій кружок самообразовання. Вони складають свій устав, вони начеркують собі проґраму діяльности. І хотяй би ми знали, що вибрана ними дорога не є така доцільна, що може бути инша — ліпшa, то по мойому не повинні ми відразу цего їм до очий говорити, але завізвані, чи упрошені до праці, проводу, чи надзору — маємо віднестися з повним теплом до задуманої проґрами. Ученики caмі дійдуть до погляду, що кружок має служити до створення цілого ряду нових творів, які по моїй думці мають і повинні повстати серед молодіжи. Вони при найблищих догідних умовах — користаючи із істнування кружка — відновлять пласт, кружок відродження, дадуть почин шкільним громадам, з їх виховуючим громадянським характером — перейдуть відтак до створення повного товариського життя серед молодежи, одним словом зроблять те, щоби школа була для них усім, була великим добром, до якого вони горнулися би, яке полюбили би, за яким відтак після виходу жалували би, якому заприсягли би вічну вдячність.
А щож тоді станеться з самообразуванням, доповнюванням теоретичних і практичних відомостей із ріжних царин наук? І на се є рада. Знаю що 1) нам дуже потреба справдішних мужів науки і 2) що в кождій школі найдуться одиниці, які вже в зарані своєї молодости показують спеціяльній наклін, а навіть талан до деяких наук. Для таких треба створити фахові кружки самообразування.
До того рода кружків належали би лиш такі одиниці, що їх одиноким бажанням образувати себе в якімсь напрямі. Нехай лише буде се двох-трьох, чи десятьох членів кружка, але вони під проводом фахового учителя зможуть осягнути у вибраній галузи знання джерельні, позитивні відомости. Для них створити робітні, видати їм відповідні книжки з бібліотеки, створити кабінети, не жаліти навіть матеріяльних видатків. Нехай тільки один будь двох учеників опустять річно заведення, що здобули підставові відомости із певної ділини, набули під проводом учителя певної методи, то завдання сповнило під тим зглядом свою велику ціль. По мойому того — не занедбувати, всю одначе увагу звернути на загал учеників і виховати їх на громадян, що кождий поставлений на своїм становищи має сповнити усе те, чого ми мусимо жадати від українського громадянина. І в тім усе завдання теперішних стоваришень і кружків.
Кружки навіть в тім стані, в якім находяться, учать деяких потрібних річий. От хочби засідання, збори, наради. Ведення протоколів, каси і бібліотеки.
Крім рефератів учаться способу ведення дискусії. Ми самі добре знаємо, як трудно є вести в добрий спосіб дискусію. Відбігати від теми, звертати увагу на дрібнички, не входити в зміст — се звичайна хиба дискусій навіть між старшою громадою. В молодшій громаді перетворюється дискусія будь в особисті випади проти референта, з чого вироджується двобій, якому другі прислухуються бездільно і безцільно. Тут знову роля учителя дуже вдячна. На примірі такої дискусії він може відтак показати її безплідність, а рівночасно звернути увагу на те, як має виглядати дискусія.
Важним є питання, як поводитися учителеви, коли будь референт, будь учасники дискусії затронуть яке дразливе питання. Сам такт учителя подиктує йому, як відвернути увагу від вразливої справи. Всеж таки стою на тім становищи, що за висказаний отверто погляд не можна потягати ученика до відповідальности, і не робити за багато галасу, зовсім непотрібного. По мойому навіть ліпше, що є змога отверто пояснити ученикови хибність його погляду, зглядно переконати його у нетакті ставлення того рода квестії, як, щоби хибний погляд ширився поза нашими плечима. З другої сторони уділена наука такту, який наказує здержуватися від видавання поглядів, що можуть без потреби других обиджувати або дразнити, придасться нашому молодому громадянинови на будуче життя.
Приходжу до того, як по мойому повинно розвиватися життя в кружку. Ставлячи се дезідератом треба змагати, щоби ученики — члени кружка самі прийшли до того розуміння і самі виступили з ними, як своїми дезідератами дорогою еволюції поглядів і еволюції кружкового життя.
1. Теми викладів підбирати так, щоби вони давали користь усім членам, для усіх були зрозумілі, і викликали інтерес усіх членів.
2. Прелєґенти зголошують теми, зглядно подається їм теми і прелєґенти вибирають їх. Тоді звертаємо їх до відповідних фаховців, щоби ті дали літературу, вказали джерела. Прелєґенти віддають готові реферати до прочитання фаховому учителеви і доповняють або справляють реферат по його вказівкам.
3. З кружка вибирають лєкторів, що приготовляють читання актуальних річий, а вартних того, щоби кождий їх знав, будь із щоденної, будь із періодичної преси.
4. Реферати з прочитаних актуальних книжок дуже пожадані.
5. Спільні відвідини вистав, музеїв то що.
6. Кружок уряджує товариські сходини, укладає програму, в якої склад увійдуть артистичні продукції, читання поезій, або фраґментів річей артистичних: — в поезії і прозі.
7. Кружок змагає надати комнатам, де будуть відбуватися сходини, такий вигляд, щоби ті сходини були свобідні, невязані і не мали шкільного характеру.
8. Кружок утворить читальню журналів, або таких чисел щоденної преси, в котрих находяться артикули актуальної вартости.
9. Кружок заведе у себе товариські гри й забави.
10. Кружок буде орґанізувати товариське життя серед прочих учеників ґімназії — даючи тим способом почин до поведення життя учеників на новий шлях товариського й громадянського життя.
11. Кружок стане завязком нових орґанізацій, які ставить теперішня педаґоґія до нової школи, котра щойно твориться під впливом світових подій.
Того рода точок і нових завдань можна поставити безліч. До їх розуміння треба одначе виховувати молодіж, зглядно вона сама мусить себе виховувати. Сього не зробимо на протязі короткого часу, ні під диктатом. Всі ті бажання перестрою мусять вийти із духового нутра ученика. Инакше по словам одного педаґоґа будемо свідками того, що "позашкільне життя молодежи прибереться у шкільні форми дорогою розпорядків, і в наслідок того повстануть нові "прокляття" в школі і поза школою". А як раз видно, що до цього змагає декуди шкільна адміністрація.
[Громадська думка, 12.05.1920]