Перед кількома днями комунікат польського ґенерального штабу приніс сумну для нас вістку, що в поході на Дніпро польські війська розброїли вже 12 тисяч Січових Стрільців. Та сама відомість на ріжні лади від кількох днів товчеться в цілій польській пресі. Подробиць не знаємо. Не можемо сьогодня сказати, які саме сили, якого рода і серед яких умов підпали розброєнню. Якнебудь одначе маються справи, фактом є, що славне січове стрілецтво, вірна і геройська ґвардія української нації, переходить вельми траґічну крізу.
На протязі шести літ січові стрільці гордо несли синьо-блакитний прапор України. Нагадуємо собі перші дні серпня 1914. року. В Галичині повстає військова орґанізація під назвою: Українські Січові Стрільці. Плятформа цеї орґанізації боротьба проти найбільшого ворога України — Росії. Найкращі сини народу, яких не обняла австрійська мобілізація, затягаються під синьо-блакитний прапор. Рух був так живловий, що в Стрию зібралося понад 30 тисяч борців, готових в боєвих рядах вирушити на кріваве поле. Та австрійський ґенеральний штаб за підшeптом і впливом наших ворогів, боячись зросту так поважної сили, обмежив те число до 3-ох тисяч. Решта в біді і нужді мусіла вертати домів вже через роcійські лінії.
Нове 3-тисячне військо ще перед переведенням повної орґанізації, без крісів було приневолене разом з австрійською армією відступати на Угорщину. І тут на протязі цілої довгої зими січове стрілецтво своїми грудьми заслонювало Мадярщину перед російською навалою. Та віра в усунення ворога з pідної Галичини, надія на воскресення України ніколи не покидали стрільців. Тоді й зродилася і верхами Карпат лунала бадьора пісня про те, що стрільці підіймуть червону калину, що розвеселять славну Україну, що в крівавих герцях з грабіжниками української волі занимають прапори свободи. Після горлицької катастрофи російської армії січові стрільці серед безвпинних боїв проходять кріваву дорогу як до Золотої Липи. Безнастанні бої забирають стрілецтву чималі жертви, та їх ряди поповнюються все новим припливом. Слава січових стрільців лунає на цілім просторі українських земель. Багато вісток продирається і до заграничної преси. Одні говорять про них з найбільшим захопленням, другі із скреготом зубів. Одначе всі без винятку зберігали повагу у відношенню до цеї горстки удальців.
З вибухом російської революції січові стрільці, що попали в російський полон, творять в Київі свою орґанізацію і під проводом полк. Коновальця від першої до останньої хвилі iз збpoєю в руках стоять на сторожі української справи. Перший парлямент України, Укpaїнcька Центральна Рада, від початку свого істнування аж до не зовсім похвального кінця стoїть під опікою стрілецьких кpiсів. В перших боях з большевиками беруть вони найвизначнійшу участь, до останка боронять столиці України. Аж коли майже всі наддніпрянські формації переходять на большевицьку сторону, або заявляють свій "нейтралітет", січові стрільці покидають Київ, супроводжаючи й оборонюючи Центр. Раду в її мандрівці.
Післе берестейського мира січові стрільці полк Коновальця разом з чорними гайдамаками Петлюри перші вступають у Київ. Німецька політика на Україні, що змагала до знищення української військової сили задля ведення безконтрольної грабіжницької господарки та привернення старого ладу, відбилася й на січових стрільцях. По упадку Центральної Ради, січові стрільці не схотіли перейти на службу гетьмана. Вони демобілізувалися.
З того часу йде по цілій Україні широка організаційна праця здемобілізованих стрільців, якої метою — скинути гетьмана, привернути народній уряд і прогнати Німців. Ця праця доводить до листопадового повстання під нач. отамануванням Петлюри.
Галицькі січові стрільці, що для відріжнення від київських (зложених з Галичан) носять назву Українських Cіч. Стрільців або коротко: Усусусів, — беруть участь в австрійській виправі на Україну, де здобувають собі великі симпатії населення. Повернувши в Галичину в листопаді 1918 р., очищують край від австрійських військ, проголошують панування українського народу на рідній землі, а опісля творять осередовище армії для боротьби з ворогами української волі. З подиву гідною скорістю вспіли вони зорґанізувати воєнну силу і успішно на протязі семи місяців протиставитися польській перевазі. По вичерпанню всіх засобів муніції, наступила маєва катастрофа галицької армії. Стрільці тільки в остаточній крайности уступали з поля бою, з жалем покидаючи рідну землю. Ще раз наступив зрив під проводом ґен. Грекова, одначе не доведено його до кінцевого успіху через недостачу муніції. Наступив відворот за Збруч. І тут перший раз стрінулися обидві формації січових стрільців: і ті, що були під приказами диктатора, і тi, що становили ядро армії Петлюри. Від тепер ділять вони спільно долю й недолю в безнастанній боротьбі з большевиками і Денікіном аж до хвилі окруження галицької армії Денікінцями.
В цій хвилі знову наступає розрив. Стрільці, що були в звязку з галицькою армією, знайшлися в сфері Денікінської влади. Січові стрільці полк. Коновальця, стоючи на півночі, найшлися в безвихіднім положенню. Не бажаючи допустити до полонення свого корпусу Денікіном або Поляками, здемобілізувалися. З тої хвилі вони як військова формація перестали істнувати. У.С.С. перебули коротку добу позірної Денікінщини. Після розгрому Денікіна найшлися вони в безвихідному положенні. Не маючи змоги вести самостійної акції, стали перед альтернативою: або увійти в порозуміння з большевиками — або здатися Полякам із всіми дальшими, так добре нам відомими наслідками. Задля вдержання формацій вибрано першу евентуальність. В корпусі У.С.С. переведено позірну большевизацію, дожидаючи кращого моменту, коли можна буде увільнитися від сього звязку. Відносини між большевиками і стрільцями, як і взагалі галицькою армією, якийсь час були без більшого тертя. Та з хвилею розриву між "боротьбістами" і большевиками, ті відносини ставали все більш напружені і навіть доводили до острих сутичок. Польський похід над Дніпро застав стрільців у фазі острої боротьби з большевиками. У.С.С. бажали прилучитися до українських відділів і виступити проти большевиків. Та Поляки обеззброїли їх.
Oтce побіжний начерк переходів січових стрільців. Сю найкращу формацію українського війська по обох боках Збруча стрінула гірка доля. Деякі стрілецькі відділи є ще в Херсонщині і Одесі. Та хибно було би цю безсумнівну траґедію стрілецтва уважати його ліквідацією. Стрільці є невмірущі.
Віримо, що небавом знову на широкій Україні замають стрілецькі пpaпори, під котрими зєдиняться всі здемобілізовані і полонені стрільці при пpаці для добра і слави нашої великої Батьківщини.
[Громадська думка, 08.05.1920]