Голова Івано-Франківської міської організації Української галицької партії Олег Саїк викликав на публічну дуель/дебати народного депутата від партії «Слуга народу» Максима Бужанського. Причина – допис останнього у себе на fb про УПА та дивізію «Галичина», що ґрунтується на недостовірних історичних даних й ілюструє буквально всі упередження, які існують у певних колах щодо цієї теми.
Олег Саїк vs Максим Бужанський
«У річницю створення дивізії "Галичина" він зробив допис, що принижує честь та гідність героїв українського народу. Маніпулюючи фактами, він намагається нівелювати історичну роль тих, хто боролися за незалежність нашого народу.
Депутат Бужанський послідовно дискредитує саму ідею української незалежності та державності. Я переконаний, що депутат Бужанський є не просто адептом радянського союзу, а й агентом впливу держави-агресора у найбільшій фракції вищого законодавчого органу країни. Я впевнений, що справжні керівники Бужанського ніколи не дадуть йому вийти на чесні дебати в прямому ефірі, щоби подискутувати про події української історії. Роль Бужанського в Україні — брехати, а не дискутувати. Утім, все ж, закликаю Бужанського показати, що він може ігнорувати команди своїх господарів, та довести, що у ньому збереглося бодай дрібка відваги», — йдеться у зверненні Олега Саїка до Максима Бужанського.
Бужанський відреагував. Народний депутат відповів Олегові Саїку зневажливим коментарем — що, мовляв, переможець дуелі заздалегідь відомий — і вийшов з дискусії. Робимо висновок, що дебатів таки не буде.
Листівка УПА
Втім ініціатор дискусії переконаний, що мовчки терпіти заяви на кшталт тих, які робить Бужанський, не можна. Саїк не є істориком за фахом (має освіту фінансиста), однак до теми визвольного руху небайдужий — в тім числі і зважаючи на історію його родини. Народжений 1926 року в селі Лука на Монастирищині (Тернопілля) Михайло Дмитрович Саїк із позивним «Скорий» воював в УПА. Потрапив у бійню в Марківському лісі і врятувався хіба дивом. «Земля була всіяна трупами», — розповідав він згодом своїм синам, яких возив у ті місця вже після здобуття Україною незалежності. Після того розгромного бою Михайла Саїка забрали до радянського війська, з ним він дійшов аж до Берліна. Олег Саїк — онук Михайла Дмитровича.
«Прихильники позицій підтримки визнання УПА та "Галичини" не виступають за визнання армії СРСР як ворога, бо там воювали такі самі українці. Тому нас їм не потрібно переконувати. А от переконати іншу сторону поважати історію країни, людей, котрі іншими методами намагалися здобути незалежність, я хотів би спробувати», — пояснив Z свої міркування щодо сенсу дебатів із депутатом Бужанським Олег Саїк.
Втім Володимир В'ятрович, якого опосередковано зачіпає у своєму дописі нардеп Бужанський, в доцільності подібної дискусії дуже сумнівається. «На дуель викликали тих, у кого є честь та гідність. З дебатами схожа ситуація», — прокоментував ініціативу Саїка В’ятрович.
Згоден з В’ятровичем і його колега по роботі в Центрі досліджень визвольного руху Володимир Бірчак. У коментарі Z він сказав, що написане Бужанським — це риторика брєжнєвських часів або періоду глибокого застою Януковича. «Тобто в особі Бужанського ми зараз маємо в парламенті таких собі Вадіка Колесніченка чи Олега Царьова. Добре, хоч навчилися не писати ОУН-УПА, а УПА. Але до чого тут в одному ряду, як він пише, СС "Галичина"? Вояки Дивізії "Галичина" ніколи не були есесівцями в прямому значенні — та й не могли, бо були українцями. Повна назва — 14 гренадерська дивізія військ СС "Галичина", тобто війська СС, а не загальні "альґемайне" СС чи щось інше. Ну, але це вже взагалі інша дискусія. Просто це різні з УПА структури, й узагальнювати чи порівнювати тут не потрібно. Зрештою, можна поцікавитися, чи дивізійники були визнані винними у злочинах проти людства та людяності, відповідь — ні!» — зазначає Бірчак.
Історик переконаний, що спростуванню підлягає кожна з тез, висловлених Бужанським, бо жодна не відповідає історичній правді. І переконатися в цьому можна з доступних будь-кому джерел, було б тільки таке бажання.
«Мені здається, що піддатися на цю провокацію можна, якщо єдине, що ти прочитав, — це "Короткий курс ВКП(б)". Будь-яка думаюча людина може цю інформацію перевірити в інтернеті й сама скласти своє враження. Тобто одразу заперечити ключові тези Бужанського», — резюмує Володимир Бірчак.
Володимир БІРЧАК:
Брехня і маніпуляція
Теза про те, що в УПА йшли або переконані нацисти, або соціопати, або затуркані селюки — брехня і маніпуляція.
УПА без ОУН та всієї сітки і допоміжного персоналу за всю свою історію налічувала орієнтово 80-100 тис. учасників. Якщо ще брати ОУН та теренову сітку, то мова йде про пів мільйона. Візьмемо тих, хто нібито одягнув "нацистську форму" (очевидно, Бужанський не розбирається і навіть не думає цього робити, чому сталось саме так). Отже, батальйони Роланд і Нахтігаль — орієнтовно 600 осіб, хоча не всі пішли до УПА. Українська поліція, орієнтовно 3 тис., перейшли до УПА. Дивізія "Галичина", орієнтовно 2 тис., перейшли до УПА. Сумарно виходить 5-6 тисяч. Тоді решта 74 тисяч — це хто?
Бужанський пише "обычный сельский парень, забитый всеми вокруг крестьянин, которого погнали силой, всунули в руки оружие и отрезали дорогу назад". Але це нісенітниця, бо УПА складалася з добровольців. Мобілізації як такі були — але це одиничні випадки, які взагалі не репрезентативні як статистичні дані. Він маніпулює і перекручує.
УПА заснована наприкінці 1942 року. Перший бій, що вважається офіційним, — 8 лютого 1943 року. Останній бій, зафіксований сьогодні, — 1967 рік. Це була народна армія і без народної підтримки вона стільки б не протрималася.
УПА була заснована на Волині — і в першу чергу як реакція на жорстокий окупаційний режим нацистів. Власне УПА впродовж 1943-1944 років боролася проти нацистів. З часом до цього додалися фронти проти радянських партизан та антипольський фронт.
Ще одна теза — про євреїв в УПА. Як євреї могли йти до УПА, якщо там були нібито "нацисти"? Євреї справді йшли до УПА і займали часами доволі високі посади. Лейба-Іцик Добровський "Валерій" — політичний консультант Головного командира УПА Дмитра Клячківського, "Клима Савура"; Мойсей Штейн "Боско" — лікар, входив до штабу військової округи "Заграва". Його брат Лазар Штейн "Рижий" — курінний писар у курені "Кори". Самуїл Лібергаль "Гіль" — лікар у сотні "Острого", а також у курені "Кори". І цей список можна продовжувати і продовжувати. Євреї йшли до УПА і ставали під її захист від нацистів.
"Взятие Рейхстага не переписать". Чи є потреба це аналізувати? Це російська риторика. До певного часу в СРСР єдине, чим вони пишалися, — це жовтневою революцією. Згодом на зміну прийшов День перемоги. Ось вони й досі не можуть знайти більшої гордості для себе у всьому цьому кривавому ХХ столітті. Та й сам День перемоги у вимірі Бужанського — це танці на могилах, які з року в рік нав’язує РФ, а також різного роду особи, як-от сам Бужанський. А хотілося, щоб у першу чергу це була пам’ять про полеглих та тих, насправді одиниць, що ще живі. Тут і далі можна ще заглиблюватися в те, як ставились до інвалідів Другої світової в СРСР, як їх кинули напризволяще тощо. Просто чи є сенс із ним про щось говорити? А може, почитає трошки документів, скористається найліберальнішим у Європі доступом до архівів ЧК-КҐБ в Україні — і щось зміниться? Хоча сумнівно....