Недавно стрінув я одного знакомого з Коломиї, котрий жалувався, що не мають там української реальної школи, ні реальної ґімназії, а через те мусять ті, що бажають образувати свої діти в напрямі теперішніх світових потреб, посилати їх в польські школи.
Гадаю, що в сій справі далось би дещо порадити. Певно, що при нинішніх відносинах годі надіятись, щоби отворено для нас зовсім нові школи; але ми не повинні опускати рук, а повинні добиватись хоч би того, що й при нинішніх обставинах можна би осягнути. Такою можливою річю уважаю домагання, щоби отворено нам при деяких українських клясичних ґімназіях реально-ґімназійні відділи.
Приклад маємо на Львові. Тут найшлося перед двома роками кількох батьків, котрі зібрали підписи деяких инших інтересованих родичів і внесли через дирекцію академічної ґімназії просьбу до Шкільної Краєвої Ради о отворення при тійже ґімназії рівнорядних реально-ґімназійних відділів, а то при 1. і 2. клясі рівночасно. Шкільна Краєва Рада була від довшого часу прихильна такому родови шкіл, розуміючи, що в теперішнім часі треба надати науці молодіжи більше практичний напрям, вона й перемінила в посліднім десятиліттю кільканайцять польських клясичних ґімназій на реальні ґімназії. Так приняла Шкільна Рада радо просьбу наших людей і вволила їх бажанню. Що більше, знаючи, що кожда нова річ приймається зразу тяжко, зробила з власного почину таку уступку, що призволила на отворення реально-ґімназійних відділів, наколи зголосилось би до них що найменше 25 учеників. І справді записалося в осени р. 1918 до 1. кляси тількож хлопців і вона увійшла в життя. До 2. кляси зголосилося лишень маленько і тому її не введено. В р. 1919 записалося до 1. реально-ґімназіяльної кляси вже 46 учеників, і те число буде певно з кождим роком зростати. Що більше, я довідуюсь, що багато учеників, котрі ходять тепер до 2. кляси академічної ґімназії, лагодяться по вакаціях — тому що плян науки в перших двох клясах є в обох родах ґімназій за виїмкою рисунків однакий — перейти в 3. клясі до реально-ґімназійного відділу, щоби замість мертвої греки учитись всесвітньої француської або анґлійської мови. Так має Львів при академічній ґімназії вже дві реально-ґімназіяльні кляси, котрі будуть з кождим роком доповнятись аж доведуть до восьми кляс і до створення з них окремої української реальної ґімназії.
Думаю, що подібним способом можна би зробити по всіх містах, де находяться українські ґімназії. Треба тільки, щоби найшлося кількох рухливих людей, котрі зібрали би підписи кільканайцять інтересованих батьків, внесли через свою ґімназію представлення до шкільної краєвої ради і походили там коло здійснення тої справи. Можна сподіватися, що в шкільній раді попруть сю справу наші члени і успіх буде добрий. Мусять лиш скоро починати ту роботу, бож ріжні формальности можуть проволочися, — а все діло повинно би до 1. липня (до шкільних записів) а найдальше до 1. вересня (до часу отворення нового шкільного року) бути покінчене. Трохи труду і енерґії, а річ можлива до переведення.
Підносячи сю справу, я далекий від того, щоби ставати проти клясичних ґімназій; противно, признаю поважне значіння також теоретичної науки. Але годі відгороджуватись нам знов від других великих потреб нашої суспільности і часу, та замикати перед нашою молодіжю нові горизонти, які перед нею нині отвираються. Я розумію і те, що й реальні ґімназії не дають молодіжи ще того образовання, якого нинішні часи і потреби домагаються. Мені відомо, що польське міністерство обробило вже широкі пляни до отвирання преріжних фахових шкіл і до звертання науки молодіжи як найбільше в практичнім напрямі. Колиж нам в сій хвилі, коли ми не є ще господарями на нашій землі, годі одержати всіх шкіл, що нам в теперішнім часі доконечні, то добиваймося хоч би того що можемо нині узискати.
Реальні ґімназії мають ту добру сторону, що дають молодіжи не тільки вступ на всі факультети університету, але підготовляють її в значній мірі також до політехніки, торговельної і експортової академії, вищих промислових шкіл і подібних областей, а то через науку рисунків, розширеної хемії, начеркової ґеометрії, ріжного слейду і др., а вкінці через подавання теперішніх всесвітних мов: француської і анґлійської.
Ще позволю собі пояснити деякі хибні гадки, що у нас поширювались. І так говорено, що реальна ґімназія без науки грецької мови не дає ученикам вступу на богословський факультет (задля біблійних студій) і на деякі відділи фільософічні (фільольоґію і історію). Я інформувавався у компетентних університетських властей і дізнався, що так не є. На богословськім факультеті жадають деякого знання грецької мови, але сій потребі зараджується в той спосіб, що ученики, бажаючи вступити на богословіє, приучуються через пару вакаційних місяців самі тої мови, або ходять опісля на окремий короткий курс, який на університеті спеціяльно для сеї потреби отвирається. Подібно мається річ з фільософами, що хотіли би йти на фільольоґію або віддаватися студіям старинної історії. — а вже про користь француської і анґлійської мови нема що й говорити. Досі жили ми в таких політичних відносинах, що були тісно звязані з німецьким світом, тай німецька мова і культура могли нам зовсім вистарчити. Тепер змінилися відносини, — ми вступаємо в добу, що в справах культурних і економічних будемо нерівно більше злучені з західними народами, так що в надходячих часах буде зганання француської і анґлійської мови для кожного образованого і поступового чоловіка конечно потрібне. Не запираймо отже нашим дітям світа!
Громадська думка