Герберт Спенсер у своїм клясичнім творі про виховання ділить науки на такі, які мають конвенціональну вартість, або орнаментаційну, як фільольоґічні та історично-літературні науки і такі, які мають внутрішню, основну вартість. До тих останніх зачисляється передусім математично-природничі науки, або т. зв. строгі науки. Перших треба учитися головно задля загального образування а других тому, що на них основується боротьба за істнування, що вони є підвалинами сучасної нашої цивілізації. Не тяжко отже тепер рішити, котрі з наук уважає Спенсер важнійшими і ціннійшими.

 

По моїй думці кождий розумний, нічим неупереджений чоловік згодиться на се, що школа повинна приготовити нас до життя — і то до дійсного життя нинішньої хвилі, а не до такого, яке було 2000 літ тому, або про яке читаємо в поезіях.

 

Головною прикметою, яка характеризує епоху, в якій жиємо, — се надзвичайний і дотепер небувалий розвій техніки у всіх її галузях. А розвій свій завдячує техніка науковому поступови фізики і хемії. Се без сумніву головна признака останніх 150 літ. Повстало отже дуже багато винаходів, з якими ми зжилися немов від віків істнувалиби вони. Сірники, ґаз, нафта, ріжні елєктричні пристосовання, аеропляни, бездротна телєґрафія, лучі Рентґена і радіоактивних матерій, підводні судна, танки і т. п. це все винаходи сучасної техніки.

 

Поступ техніки викликав не лишень повний переворот у матеріяльнім життю одиниці, але також в господарськім життю народів, взагалі в цивілізації народів світа. З тим вяжеться суспільний переворот, зміна світогляду цілого цивілізованого світа, яка зводить історію народів на новий шлях.

 

Джерелом того всього є надзвичайний розвій строгих наук в послідніх 150 літах. Вишколення в тих науках, запізнання з їх методами, вислідами та їх практичні примінення — це перший постулят школи, яка має нас приготовити до правдивого життя. Знання тих наук потребує інжиніp, технік, промисловець, рільник, лікар, бо їх звання основується на відомостях із того обсягу. Це відноситься також до учителів, правників, адміністраційних урядників взагалі до кождого чоловіка, що хоче звати себе "образованим"; бо кождий образований чоловік повинен розуміти механізм індивідуального і суспільного життя, повинен загально бодай, як говорять орієнтуватися в наукових і технічних питаннях сучасного світа.

 

Далеко важнійшою, як в технічних приміненнях є роля строгих наук у середному шкільництві. Тут треба вже раз зірвати з кличем "наука для науки", а держатися клича "наука для життя". Наука математики мусить бути примінена до практичних потреб, як помічний середник до фізики і инших природничих наук, одначе метода навчання повинна йти так оглядно, щоби математика нічого не потерпіла з її високої дидактичної вартости, як школа строгого льоґічного думання, В середній школі математика не повинна бути лишень умовою ґімнастикою, вона мусить дати ученикам запас знання і відомостей, потрібних для зрозуміння основних фізичних понять, багатьох одиниць повинна бути тим неоціненим скарбом з яким вони заберуться по скінченню середньої школи до студій природничих і технічних наук.

 

Великої практичної вартости строгих наук не можна одначе уважати за одинокий арґумент в доказі їх основного значіння для нашого образування. Тим саме арґументом оперують противники, які не перечать ролі строгих наук в поступі цивілізації, але на їх думку "клясична фільольоґія є одинокою школою думання" та їй головно приписують "формально виховуючу вартість".

 

Для вироблення ясного суду займімся більше формально виховуючою ролею, яку математика, фізика, хемія можуть і повинні відгравати в інтелєктуальнім розвою.

 

Наука граматики розвиває ум в льоґічнім розумуванню в більшій мірі, як історія, яка промовляє виключно до памяти. Але багато більше розвивають умове життя людини стpoгі науки. Перецінювати клясичну фільольоґію можуть лишень ті, які самі пізнали строгі науки виключно на основі недостаточної і хибної шкільної науки, які не мають виробленого поняття про далекосяглість тих наук для правильного умового розвою.

 

Мушу тут передусім зазначити точку основного значіння, а саме: фізика, хемія, науки природи в середніх школах образують спосібність безпосередньої обсервації, спостерігання і самостійність суду, чого нема ані у фільольоґії, ані взагалі в гуманістичних науках. Навпаки, можна сказати, що ті науки як виключно книжкові ділають під тим оглядом навіть відємно.

 

Буває нераз, що абсольвент клясичної ґімназії не розріжняє красок у хемічній або фізичній робітні. Взагалі бувають люде, яких не навчила клясична ґімназія спостерігати; їх змислові орґани немов змарніли: не обсервація веде у тих людей до пізнання окружаючого світа, а студіовання друкованої бібули. Тому не диво, що уми з часом "папероватіють". Фізика, хемія і инші науки природи учать читати правду не з бібули ані з питомої уяви, тільки з обсервацїї природи.

 

Щоби ця характеристична признака строгих наук зазначилася і в школі, мусимо учити їх також відповідним спocoбом, не треба показувати тільки досвіди "ех cathedra", але оснувати науку на вправах учеників в робітнях для фізики, хемії, фізольоґії і т. п. Вже перед війною були так ведені природничі науки в Анґлії, Америці, в Німеччині, а навіть у деяких російських школах. А вистерігатися тут треба навчання природничих наук чисто доґматичним способом на основі підручника без досвідів. Така метода не веде до мети.

 

Строгі науки вишколюють не лишень самостійність обсервації, але вправляють нас, може найбільше з усіх наук, в методі наукового розумовання, як індукційного, так і редукційного. Тут передусім маємо нагоду блище пізнати льоґічну строгість і докладність.

 

Історія розсліджує і порядкус факти та подає її еволюційне вияснення; жадного одначе закона не виявляє, бо відноситься до ланцуха одноразових фактів, які не повторюються. Також фільольоґія не знає поняття строгих незмінних законів, вона оперує поняттям правила і то правила з виїмками. Шкільна граматика учить виключно дедукції при помочі пристосовання правил, немов доґматично обявлених, штучним способом, без внутрішньої льоґіки. Це не тільки вирабляє консеквентні с т ь думання, але також наклін до перецінювання слова, форми, в порівнанню з істотним змістом.

 

Під тим оглядом вище стоїть математика. Її правила слідують з внутрішньої конечности, з неумолимої льоґіки; виїмків у неї нема. Правдивість її правил осилить кождий, хто схоче дещо подумати. Але математика учить лишень дедукції і оперує абстрактними поняттями, тому в середніх школах конечним є пристосовання її до природничих наук, щоби тим способом звязати її з дійсністю.

 

У фізиці, хемії, астрономії знову маємо клясичні приміри індукції т. є творення на основі емпіричнього матеріялу строгих і незмінених законів. Такі факти, як напр. еволюція наших понять про рухи планет, про закони Кеглєра, закони ґравітації, пізнання переломання і розщіплення світла і т. п. — це клясичні зразки індукційного методу. Математична строгість і надзвичайна льоґійна звязь виріжняють перед усім фізику, науку про основні закони природи.

 

Коли ходить о приклади на способи льоґічного розумовання, то можна її найти в науці фізики, хемії і т. д. Жадна галузь природничих наук не побуджує так до фільософічного застановлення, як фізика. Тому не диво, що учені такі як Max, Оствальд, Поанкаре і т. п. вславилися як фізики і як фільософи. Наука фізики може служити за приклад способу, як добувається правду в области всіх досвідних наук.

 

Наука рідної історії, мови і літератури причиняється дуже до етичного образування. Але і строгі науки також приносять і тут цінні елєменти. Совісна лябораторійна праця вирабляє у людини  терпиливість і докладність. Строгі науки, які признають тільки закони природи і питомий розум чоловіка, були все відтруткою на сліпу віру в авторітети, на невільничу прислужність умів. В школі вирабляють вони самостійність суду, відвагу переконань і велику пошану для строгости і справедливости; — вони обожають правду, а зривають з пустими фразами і бляґою, яка є одною із більших недуг суспільности.

 

З тих коротких наших розвязань маємо такі висновки: Мусимо признати, що традиційне клясичне виховання є у значній мірі причиною суспільної анемії і наклону до бюрократичної формалістики; а що найвище у шляхотнійших одиниць може воно викликати замилування в пасивній, естетичній контемпляції або в літературній тузі за минувшиною. Не цього нам треба. Не треба нам також вузкого утілітаризму, який стрічаємо нераз у абсольвентів реальних шкіл, а якого причиною є браки в наукових плянах. Найвищий час, щоби ми зорієнтувалися, що школа мусить нам дати збрую до боротьби в життю, т. є. вона мусить виобразувати нас в строгих науках, навчити нас пізнати природу, техніку і господарську оборотність.

 

Тут треба людей з новочасним світоглядом, з життєвим ідеалізмом, замилуваних в науці і спосібних до позитивної праці, якої вимагає суспільно народний обовязок. А таких людей може нам приготовити школа сучасних вимогів, яка узгляднятиме в широкім обсягу строгі науки.

 

[Громадська думка, 15.04.1920]

15.04.1920