Він був найвисокопоставленішим представником католицької Церкви, засудженим за сексуальне насильство щодо дітей, однак висловлювались закиди в упередженості суду в цьому конкретному випадку і нехтуванні презумпцією невинуватості.

Верховний суд Австралії у вівторок, 7 квітня, задовольнив апеляцію 78-літнього кардинала Джорджа Пелла, котрий відбував тюремне ув'язнення за сексуальне насильство над дітьми. Про це повідомив австралійський телеканал 9 News.

Колишній архієпископ Мельбурна, ексскарбник Ватикану і ексрадник Папи Римського Франціска звільнений з-за ґрат. Ім'я Пелла також буде вилучене з австралійського реєстру сексуальних злочинців. У в'язниці він встиг провести понад 400 днів. 

Джорджа Пелла звинуватили в сексуальних домаганнях в червні 2017 року за кількома епізодами. Розслідування позовних заяв велося з липня 2016 року, коли стало відомо, що Пелл міг бути причетний до розбещення неповнолітніх.

У грудні 2018 року суд присяжних у Мельбурні визнав Пелла винним за п'ятьма звинуваченнями. У березні 2019 року Пелла засудили до шести років ув'язнення.

Однак, кардинал не визнав своєї провини. В листопаді 2019 року Австралійський верховний суд задовольнив клопотання Пелла щодо подачі апеляції.

Верховний суд одноголосно постановив, що вирок повинен бути скасований через «неправдоподібності звинувачень», а також через те, що Мельбурнський суд не повністю розглянув п'ять пунктів звинувачення. «Я постійно підтверджував свою невинуватість, страждаючи від разючої несправедливості. Але завдяки нинішньому рішенню Верховного суду справедливість перемогла», – так прокоментував Пелл рішення суду.

На момент засудження кардинала Пелла вважали одним з найвпливовіших членів Римської курії. На конклаві 2013 року, коли папою Римським був обраний кардинал Хорхе Маріо Берґольйо, Пелла розглядали як одного з найвірогідніших претендентів на Апостольський престол. У лютому 2014 року Папа Франціск призначив його префектом Секретаріату у справах економіки, доручивши проведення масштабної реформи всієї фінансової системи Святого престолу.

Тоді висловлювались припущення, що меідійна кампанія проти кардинала була організована як помста тими, чиї фінансові інтереси зачепила ця реформа. Всесвітньознаменитий британський історик Феліпе Фернандес-Арместо писав тоді: 

«Якщо цей чоловік – достойна людина, яка, як я точно знаю, є побожною і порядною, – є винним, то я назавжди відмовляюсь вірити у свою здатність пізнавати людей.

Але не через мою симпатію до Джорджа Пелла я переконаний в його невинуватості, а також через факти цієї справи. Єдиний, хто його звинувачує, це зрілий чоловік, із явно успішним в матеріальному плані життям, в якого нема жодного відомого мотиву, щоб вигадати свою розповідь. Проте вона виглядає неймовірною. А з огляду на те, що австралійські закони дозволяють гіпотетичній жертві сексуальної агресії давати свідчення у формі відеоконференції, неможливо було піддати його ефективному перехресному допиту. Гіпотетичний випадок мав місце за 20 років до того, як заявник згадав про нього вперше. Звісно, є спогади, які з часом не стираються, але оманливість пам’яті вимагає доказів, аби можна було вершити правосуддя. У випадку Пелла доказів не те що не існує, усі обставини схиляють до звільнення звинуваченого. Точна дата події невідома, але йдеться, мабуть, про перший чи другий раз, коли новообраний архієпископ служив месу в своєму соборі, що, ймовірно, збіглася із сотими роковинами освячення храму. За таких обставин завжди є кілька священиків, які переодягаються після меси, і сталося так, що в той час в захристі архієпископа робили ремонт і той був змушений переодягатися в захристі каноніків, в оточенні людей. Але, за словами заявника, Пелл перебував там лише для того, аби підстерегти двох хлопчиків з хору, які намагалися вкрасти вино, і примусити одного з них до феляції.  

Як пояснити, що настільки мало переконлива історія дійшла до суду і закінчилася вироком? Пелл палко обстоював найменш популярні доктрини Церкви, особливо неприпустимість аборту, контрацептивів, розлучення, сексуальної вседозволеності і гомосексуальних практик. Кампанії секуляристів і атеїстів проти нього були постійними і нещадними. В інших випадках його звинувачували у різного роду зловживаннях – сексуальних, фінансових, у приховуванні безчинств колег, – але без наведення доказів і здобуття довіри. Врешті-решт переслідування добилося своєї мети: не лише ув’язнивши звинуваченого і цим завдавши йому публічної образи, а й наразивши його на ненависть простолюду, який святкує його засудження гидкими гулянками, волаючи, аби він вмер і «горів у пеклі».

Виглядає так, що мало ймовірно, аби католицький священик нині міг розраховувати на справедливий і безсторонній розгляд справи. У невинного вимагають, аби він розплатився за гріхи винних. Презумпція невинуватості перетворюється на незаперечну вину. Якщо кардинал О'Браєн є педерастом, то ним буде і кардинал Пелл. Якщо кардинал Маккаррік домагається неповнолітніх, то Пелл це також робитиме. Занадто легко вдаватися до таких зле обґрунтованих звинувачень, аби зруйнувати життя людини, чия поведінка є по-людськи бездоганною, єдині справжні нападки якої були супроти світських цінностей, політичної коректності і суспільства потурання.

Варто підкреслити ще два висновки. У випадках гіпотетичної сексуальної агресії треба знову наполягати на такому самому рівні доказової бази, як в інших кримінальних розслідуваннях. Священики є не єдиними, хто наражається на шантаж, крах і відчай через зловмисні доноси. Педагоги живуть під дамокловим мечем, боячись, що покараний за лінь чи невихованість учень висуне звинувачення, яке розчавить життя невинного вчителя. На робочих місцях колеги, наймані працівники і наймачі зловживають зловживанням, обмінюючись звинуваченнями, аби вдовольнити особисті амбіції, програми і образи. Атмосфера затруюється. Панує невдоволення і моральний розклад. У випадку Пелла брак егалітарного ставлення є очевидний: антиклерикали воліли проявити довіру до скаржника, бо він скаржник, аніж до священика, бо він священик.   

Мас-медіа мусять відмовитися від сенсаційності і кампаній із переслідувань. Церква стала жертвою вартого жалю стандарту репортажу про випадки сексуальних зловживань. Ясна річ, Церква, як і будь-яка людська інституція, має своїх святих і своїх демонів, але не є очевидним, аби серед духовенства було більше грішників, аніж поміж усіх решта: цілком навпаки, посвячене життя зазвичай нагадує тим, хто його веде,  про глибоке відчуття моральної відповідальності і рутинну перевірку свідомості. Ми продовжуємо карати винних, але з дотриманням норм. Продовжуємо уважно вислуховувати  звинувачення, але ніколи не жертвуємо нашою критичною здатністю. Продовжуємо реформувати корумповані інституції, але знаючи міру і не влаштовуючи полювання на відьом. 

Правосуддя не може бути правосуддям, якщо воно не є егалітарним. Якщо визнається правосуддя для жертв, але не є дозволеним для звинувачених, воно перестає бути правосуддям. Для мого друга Джорджа Пелла залишається апеляція, а отже – можливість не так облегшити його страждання, як показати, що попри усе, людська гідність, рівність перед судом і вірність правді залишаються в силі.»

Як бачимо, Верховний суд Австралії таки задовольнив цю апеляцію.