ТРЕБА ТРІШКИ ЗУПИНИТИСЯ В ТЕМПІ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ, У ЗАХЛАННОМУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ, В ТЕМПІ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ, ХАОТИЧНИХ СТОСУНКІВ, У ТЕМПІ САМОГО ЖИТТЯ — ПОТРІБНА ПАУЗА.
Промінентний львівський психіатр і психотерапевт Олександр Фільц розповідає в інтерв’ю Z про те, з якими наслідками людство перебуде пандемію коронавірусу і чому карантин – то таки добре.
– Пане Олександре, якими наслідками для людства може обернутися трагедія, подібна до теперішньої пандемії коронавірусу? Як зміниться людство? Або – в який бік мусило би змінитися?
– Найперше – людство, а точніше людська культура, безумовно повинні змінитися. В який бік – важке запитання, тому що ми ще перебуваємо всередині процесу.
Прямих аналогій, за якими ми могли би спробувати прорахувати можливі варіанти змін, немає. Але якщо братися до аналогій, більш-менш придатних до порівняння, то мені передусім хочеться згадати про інфлюенцу-іспанку 1918–1919 років. Це була ґрипа, котру за катастрофічністю наслідків можна було б порівняти з чумою XIV століття (Примітка Z: у розмові пан Фільц вживає термін «ґрипа» у значенні вірусного гострого респіраторного захворювання). Від іспанки померло близько 50 мільйонів людей, хворіло до чверті населення – колосальні цифри.
Ця аналогія непряма, тому що іспанка виникла, з одного боку – в результаті, з іншого боку – завдяки (хоча насправді збіглося кілька факторів) Першій світовій війні. Власне іспанська інфлюенца вбила більше людей, ніж сама війна. А якщо взяти сукупні втрати, спричинені війною і епідемією, то вони катастрофічні!
Перша світова війна й іспанка призвели до виразної депресії. Література й філософія говорили про те, що покоління, яке виросло після Першої світової війни, є «втраченим поколінням». Існувало багато меланхолійних настроїв, панував цивілізаційний песимізм. Напевно, це стало наслідком того, що людство побачило найгірші свої характеристики, побачило те, наскільки безоглядно воно кидається в обійми жорстокості і смерті.
Я думаю, що першою тенденцією, котра проявиться внаслідок нинішньої ґрипи, буде потреба переосмислення поняття загальноцивілізаційної безпеки. Не тільки безпеки від прямої агресії людей до людей, а безпеки від агресії людини у стосунку до середовища, до загальнолюдської культури. Бо, я би сказав, сучасна культура несе в собі дуже багато ноток агресивності. Таке виразно проявляється у мистецтві – кінематографі, літературі, музиці. Посилюється політичний, соціальний, культуральний цинізм. Агресія людей до людей розширилася в агресію людей до середовища. Як виявилося, це може мати дуже недобрі наслідки.
Англійський хімік і еколог Джеймс Лавелок сорок років тому сформулював концепцію Геї – Геї як Землі. (Дуже цікаво, що Лавелок народився якраз у 1919 році – і, до речі, він досі живий, має сто років.) Лавелок говорить, що Земля, по суті, вся є живим організмом, котрий має свій специфічний гомеостаз. Він вважав, що людство мусить звернути увагу на цей живий організм, щоби з ним правильно обходитись. Інакше опиниться у поясі довкола Арктики, котрий єдиний залишиться придатним для життя.
Ситуація з цією ґрипою – це сигнал. Відтак гіпотези, які говорять про потребу безпеки людства як певної глобальної стратегії, лунатимуть все голосніше. На першому місці стає поняття безпеки культури. Не лише безпеки людини (це без сумніву), а й культури загалом, соціуму.
– Що надає глибини процесові переосмислення? Смертоносність вірусу? Може, супутні економічні кризи? Ізоляція людей?
– Насправді за рівнем летальних наслідків коронавірус, мабуть, не є такий уже й небезпечний. Минулого року внаслідок грипу різних штамів померло понад 100 тисяч осіб. Коронавірус, на час нашої розмови, – 9 тисяч смертей. Очевидно, що пандемія в майбутньому ще буде розгортатися, однак невідомо, чи вона дійде до такої цифри – до 100 тисяч. У Китаї втрати досягли 3 тисяч. Станом на цей момент Китай каже, що поволі зупиняє розповсюдження вірусу. Але людство пішло на нечувані досі заходи безпеки, які для нашої культури виглядають безпрецедентними. І це примушує задуматися: чому?
На мою думку, загальнолюдська матриця, котра лежить у глибині функціонування нинішньої цивілізації, повела себе таким чином через те, що людство раптом відчуло потребу: треба зупинитися. Треба трішки зупинитися в темпі соціальних процесів, в захланному розвитку економіки, в темпі розвитку інформаційних технологій, в темпі розвитку хаотичних стосунків, в темпі самого життя – потрібна пауза.
Більшість країн, які зазнали удару ґрипи, говорять: люди повинні залишатися вдома, менше комунікувати, віддатися спокійному режимові. Коли говориш з людьми: «Що будете робити вдома?» – «Дивитися фільми, читати книжки, думати». Тобто є час для того, щоби замислитися про інше, ніж те, до чого ми звикли…
Моя думка полягає в тому, що людство внутрішньо вже було готове до такого розвитку подій. Створювалося таке враження, що людство працювало в надмірно інтенсивному режимі, на межі витривалості, на межі можливого. Ще трохи, і цей організм перегрівся б і дав відчутний збій – який міг би бути ще катастрофічнішим.
Ця ситуація дає можливість зупинитися і подивитися: що ми маємо? Інвентаризувати свої можливості і зусилля. Тобто йдеться про тригер, який примусив людей зупинитися: стоп!
– Поставлю вам запитання, котре стосується «пандемічної» рутини – самого карантину. Яким чином подібні обмеження діють на людську психіку? Вони діють добре чи зле? Карантин провокує людей на паніку чи навпаки допомагає людям раціонально усвідомити сутність ситуації?
– Поняття карантину пішло від венеційців. Quaranta – сорок, сорок днів. Згідно з тодішніми уявленнями, кожен корабель, котрий прибував у порт, належало поставити на ізоляцію, щоби поспостерігати, чи не буде тяжких хвороб.
Взагалі, карантин в історії людства переважно є заходом, який радше заспокоює зовнішнє середовище, аніж спонукає до породження панічних настроїв. Він сигналізує про те, що люди, які керують, знають, що належить робити, або беруть на себе відповідальність за розв’язання проблеми.
Паніка виникає тоді, коли ми не знаємо, що відбувається. Коли страх є дифузним. Паніка є результатом не стільки страху, скільки тривоги. А тривога – це безпредметний, дифузний стан. Паніка при конкретному страхові не виникає. Є радше зворотній зв'язок: під час паніки може конкретизуватися страх; людина тільки під час паніки починає чогось боятися.
– Правдоподібно, в результаті пандемії може посилитися роль екологічних рухів, «зелених» організацій?
– Ідеться не тільки про екологію, тобто не тільки про турботу за довкілля. В загальному, ми будемо змушені переглянути своє ставлення цивілізаційної безпеки і розширити спектр ситуацій, котрі вважатимемо небезпечними. Мусимо переформулювати систему цінностей. Безумовно, екологічна проблематика теж буде до них належати.
Я думаю, значну роль мусить зайняти інформаційна екологія. Інформація стане фокусом підвищеної уваги людства, тому що ми розуміємо: в цій пандемії інформаційні джерела відіграли колосальну роль (згідно з висновками експертів Єврокомісії, Росія брала активну участь у розповсюдженні негативних нарративів на тему коронавірусу в інформаційному просторі країн Європи, – Z).
Очевидно, що людина також муситиме переглянути своє ставлення і до медицини.
– Процес переосмислення набуде глобального розмаху чи виявиться локалізованим? Різні країни проходитимуть його спільно і разом – чи осібно і по-різному?
– Китай дав собі раду з коронавірусом за 2–2,5 місяці. Це вражає. Китай дав світові своєрідний урок: як швидко можна впоратися з такою загрозою, як небезпечне вірусне захворювання зі смертельними наслідками. За якісь лічені дні в Китаї збудували кільканадцять лікарень спеціально для лікування людей із коронавірусом. Нині Пекін заявляє: вони зупинили інфекцію. Таким чином, Китай знову приступає до нарощування своєї економіки, входить до звиклого режиму. Натомість весь світ уже після того, як Китай став на ноги, продовжує западати в тяжку кризу – валюта хитається, біржі хитаються. І нічого не працює в світі так, як працювало досі. Звичайно, це примушує задуматися: які висновки ми зробимо з такої ситуації?
Другий аспект: Китай діяв злагоджено, бо діяв тоталітарно. Для людства це дуже складний сигнал, щиро кажучи. Тому що демократичні країни, котрі зазнали розповсюдження інфекції, тепер змушені вдаватися до дуже суворих, майже воєнних заходів. Це сигналізує людям, що знаєте, демократія є добра річ, але бачите, як воно з тією демократією буває: важко собі дати раду з такими швидкими загрозами.
Це буде предметом осмислення в найближчому часі. Можливо, сформується політичний істеблішмент, котрий скаже, що треба переглянути сучасний підхід до демократичних принципів, сформованих другою половиною XX століття. Думаю, що такий результат буде ще однією загрозою для глобалістичного світу, який, по суті справи, не може функціонувати на засадах локального тоталітаризму. Інша річ – чи втримається світ за засадах глобалізму? І що далі: якщо таки не втримається?..
– Можливо, Китай матиме свої висновки, Європейський Союз – свої? І кожен змагатиметься за кращих вірусологів, за здатність не відчувати дефіциту медичних масок чи рукавичок?
– В ідеалістичному уявленні науковий світ є достатньо єдиним. Науковий світ у різних країнах між собою добре розуміється і знає, в який бік треба проводити дослідження, які стандарти практикувати і як ділитися результатами досліджень. Аде це ідеальні уявлення про науку. З іншого боку, ми стоїмо вже дуже близько до речей, котрі пророкували ще в минулому столітті: до поступового домінування нових видів зброї, зокрема біологічної, а також інформаційної. А відтак, до вибіркової відкритості окремих наукових осередків щодо своїх «колег»-конкурентів. Тому, думаю, змінюватиметься і форма геополітичних протистоянь, у яких наука може відігравати роль провокаційних тригерів напруження, ба навіть науковоподібної інформаційної зброї. А це вже – новий час.
З огляду на це, напевно, буде здійснюватися політика «п’ятдесят на п’ятдесят»: якоюсь частиною науковці будуть ділитися. Водночас ми розуміємо, що країни мають і закриті лабораторії, які, скажімо так, вивчають цей тип зброї [біологічної], проводять свої дослідження.
Мені здається, врешті це призведе до ще більшого ідеологічно-ментального поділу. Поділ може стати ще чіткішим, причому мірою цього поділу може стати рівень інтелектуальної потужності того чи іншого регіону.
– У західному світі внаслідок пандемії знову виразно проявляється примат держави: кордони замикаються, влада займається евакуацією своїх громадян, держави конкурують одна з одною за медичне обладнання на «чорному ринку». Чи це означає, що нам слід чекати посилення націоналізмів?
– У принципі, сигнали про посилення локальних, або національно орієнтованих, або націоналістичних політик надходили і раніше. Ця тенденція поволі розгорталася, тому рішення закрити кордони вже сприймалося за належне: внутрішньо багато країн були до такого повороту готові.
Зверніть увагу, як повелися британці. Вони зреагували у властивий їм спосіб – як острівна держава: «А ми будемо діяти інакше. Ми вважаємо, що перехворіти мають всі, щоби виробився колективний імунітет». Людей віком понад 70 років посадили на жорсткий карантин, а іншим людям порадили провадити звичний спосіб життя – тільки таким чином, щоб максимально забезпечити й убезпечити літніх людей. Я не можу дати оцінки британцям: мають вони рацію чи ні. То покаже час. Але це цікавий сигнал. Вони від’єдналися від Європи – відреагували цілковито інакше (Примітка Z. На момент виходу публікації Британія вже змінила стратегію і посилила ізоляційні заходи).
– Пандемія коронавірусу супроводжується глобальною економічною кризою – маємо «ідеальний шторм». Як зміниться ставлення людини до грошей внаслідок пережитого?
– Для того, щоби відповісти на це питання, я би прикликав собі на допомогу визначення грошей як засобу економічної комунікації між людьми. І навіть більше – я би розширив його ще далі, сказавши, що гроші є засобом культурної комунікації між людьми. Тому що те, куди люди інвестують гроші, як вони з ними обходяться, багато свідчить про життя людини.
Очевидно: внаслідок кризи людство буде змушене подумати, що гроші вже не так впевнено надаються на роль універсального способу комунікації, як ми до цього звикли. Є потреба інших зв’язків, комунікацій – далеко не лише фінансів. Можливо, після цієї пандемічної кризи гроші втратять частину своєї функціональної ваги, а на основну роль мусять прийти цінності як такі, тобто цінності не матеріального виміру.
Думаю, ця ситуація повинна призвести до пожвавлення дискусії щодо того, наскільки вразливою є жива матерія, наскільки вразливим є життя. Це приведе нас до появи інших поглядів на саму філософію життя.
Розмовляв Володимир СЕМКІВ
20.03.2020