Про «Кармен» на сцені Баварської опери
Яких тільки типажів Кармен не народжувала оперна сцена за 145 років сценічної долі неперевершеного шедевру Жоржа Бізе. Французький композитор озвучив іспанський темперамент і екзотику далекої Севільї, у якій жодного разу не був, але головне, – придумав образ циганки, що ламає умовності соціальної моралі й маніфестує своєю смертю незаперечні домінанти категорій кохання і свободи. Також природним явищем для опери, котра досі тримає позиції лідера в репертуарі більшості оперних театрів світу, стали сучасні експерименти режисерів. Виправдані пошуки паралельних смислів, контекстів, паралелей зі сучасністю. Адже в «Кармен» крізь постаті ромів, контрабандистів, солдат, тореадорів, робітниць цигаркової фабрики, висвітлюються риси не лише наших сучасників, а й людські архетипи.
На сцені Баварської Staatsoper у ролі Кармен дебютувала франко-вірменська мецо-сопрано Вардуї Абраамян – співачка з великим досвідом цієї партії у багатьох оперних театрах світу.
Вардуї Абраамян народилася у сім'ї музикантів, закінчила Єреванську консерваторію і понад 20 років живе у Франції. Нинішній оперний сезон 2019-20 ознаменувався дебютами співачки у Королівській Опері Валлонії ( «Орфей і Еврідіка»), на Оперному фестивалі Доніцетті в Бергамо ( «Лукреція Борджа»), у Театрі Реджо в Турині і, нарешті, у Баварській опері («Кармен»). Головними подіями попереднього сезону були виступи у Канадській опері («Євгеній Онєгін»), в Опері Марселя («Діва озера»), в Gran Teatre del Liceu в Барселоні («Італійка в Алжирі»), в Опері Ов'єдо («Кармен») і Las Palmas («Дон Карло», Еболі). З «Реквіємом» Верді Вардуї Абраамян побувала у концертному турне ансамблю MusicAeterna у Москві, Парижі, Кельні, Гамбурзі, Відні, Афінах. Репертуар охоплює партії Брадаманти («Альчіна» в Театрі Єлисейських полів і в Опері Цюріха з Чечілією Бартолі), Місіс Квіклі («Фальстаф»), Ульріки («Бал-маскарад»), Ольги («Євгеній Онєгін»), Даліли («Самсон і Даліла» в Palau de les Arts у Валенсії). У Римській опері співачка дебютувала у постановках «Бенвенуто Челліні» і «Норми» з Маріеллою Девіа, а у «Набукко» з Пласідо Домінго. З великим успіхом відбулися ролі на сценах Паризької опери Бастіль («Сила долі», Преціозілла) і на оперному фестивалі Россіні в Пезаро («Семіраміда», Арзаче).
Саме з цієї ролі і почалося моє знайомство з творчістю Вардуї Абраамян. А зустріч і бесіда відбулися пізніше, під час дебюту співачки у Мюнхені.
Аделіна Єфіменко: Вардуї, Ваші ролі, свідком яких я стала у Пезаро і Мюнхені, дуже цікаво аналізувати з точки зору єдності протилежностей. Якщо зіставити характери героїв і вокальну техніку, необхідну для виконання ролей – це повні антитези. У Пезаро на літньому фестивалі Россіні і нещодавно в Амстердамі Ви виконували белькантову партію Арзаче в опері «Семіраміда» (ред. – знамениту «брючну роль» сина вавилонської цариці, що випадково вбиває власну матір). А Кармен – це взагалі Ваша давня супутниця. Ви співали Кармен по всьому світу від Цюріха, Парижа, Гамбурга, Туріна і Палермо до Ов'єдо, Москви, Атланти і навіть Гонконгу. Цього року очікується «Кармен» у Венеції, Барселоні, Нью-Йорку, Токіо. Але особливе місце у цьому неосяжному географічному переліку займає все-таки Мюнхен. Початок 2020 року ознаменувався для Вас дебютом на сцені Баварської Staatsoper. А це особливий оперний театр – театр зірок з найвищим рівнем оркестру, хору і ансамблю солістів. Публіка звикла тут слухати кращих з кращих і дуже вимоглива до новачків. І ось Ваш блискучий дебют відбувся. Вітаю!
Вардуї Абраамян: Дякую!
А. Є.: Очевидно, що успіх на цій сцені – це не просто результат великого сценічного і вокального досвіду в найефектнішій партії для будь-якого мецо, а й унікальний тембр голосу Вардуї Абраамян, який підкорив мене ще у Пезаро. Як для Вас «уживаються» такі різні партії як Арзаче і Кармен? Складно переключатися від однієї вокальної техніки до іншої, від звичної сценічної інтерпретації образу до нової, але при цьому завжди залишатися співачкою і артисткою з неповторно яскравим індивідуальним стилем виконання, який я би назвала німецьким терміном Erhobene Haltung – піднесена манера триматися?
В. А.: З погляду техніки – ні, переключатися не складно. Техніка є техніка. Але змінюється стиль, ставлення до ролі. Ось тут складніше. Якщо я співаю партії з репертуару бароко або бельканто, потрібна певна образна установка і відповідний настрій. А що стосується мого індивідуального стилю, напевно, це вже суть моєї інтерпретації. Кожна моя роль – це моя половина – половина Вардуї. І до цієї половини додається інша половина – Арзаче чи Даліла, Кармен чи Еболі. У всіх своїх інтерпретаціях я є частиною свого персонажа. Мої героїні різні, але вони всі – велика частина мене самої. Здається, інакше й неможливо. І не лише для мене, а й для кожного артиста. Ми всі різні, але насичуємо свої персонажі частинкою власного Я. Ми викладаємося у своїх ролях не частково, а не всі 100% і навіть більше. Віддаю сцені всю свою силу, досвід і енергію.
А. Є.: У яких ролях довелося більше викладатися? Які ролі потребують більше сили, часу, коучингу, роздумів над концепцією, а які інспірують до імпровізації, легкості можливості побути на сцені самою собою?
В. А.: Ролі, які є технічно складними, треба вчити довго, готувати заздалегідь, продумувати пасажі, осмислювати кожну інтонацію. У цих випадках необхідний контроль над собою і своїм голосом. Важлива кожна деталь. Я багато репетирувала партію Еболі. Це дуже складний образ. Арзаче – також зовсім нелегка і дуже тривала партія, та й партію Кармен простою не назвеш, але Кармен я співаю так часто, що буквально вжилася у кожну ноту. Імпровізацій на сцені я не роблю. Це дуже ризиковано. Потрібно стежити не тільки за тим, як співаєш, як розвивається партія, а й за колегами по сцені. Зайве захоплення імпровізацією може привести до розбіжностей з оркестром. Можна просто вилетіти з ритму. Краще не ризикувати. Я вчу роль і потім на сцені дію у відповідності зі сукупним досвідом репетицій перед виставою.
А. Є.: Кармен – суперечлива натура, сповнена крайнощів: волелюбна і анархічна, таємнича й ірраціональна, а, можливо, і femme fatale. Постановки «Кармен» досить довго не з’являлися на сцені Баварської опери. Зараз відновили старий спектакль, створений Ліною Вертмюллер у 1992 році. Але Ваша Кармен справила враження сучасної героїні. Стриманість, гідність, економія рухів, виразність жестів – все це приковувало увагу і підкреслювало внутрішнє напруження героїні. У чому загадка Вашої Кармен?
В. А.: Мабуть, я не замислююся над тим, сучасна моя героїня чи не сучасна. Так, звісно, мізансцени і декорації змінюються, костюми теж. Це все збагачує роль. Але для мене не це важливо. Найголовніше – це моментне відчуття ролі. Що я відчуваю в ту чи іншу мить, хвилину, годину? Який маю настрій у день вистави? Що відбувається в душі? Ми всі різні люди. Кожного дня наше оточення, настрій, самопочуття змінюються. Впевнена, що заспівати однаково одну і ту ж партію неможливо, навіть в одній постановці. Незалежно від того, модерна постановка чи традиційна, які доповнення або вказівки зробив режисер – я завжди репрезентую свою інтерпретацію. Вона актуальна тільки у певний момент, тут і зараз. Завтра буде щось по-іншому. Чому стриманість? Напевно, у цьому більше сили характеру, ніж у конфліктному з'ясуванні відносин! І економія жестів стає наслідком мого розуміння ролі. Я довіряю своїм природним реакціям!
А. Є.: Ви багато працювали над бароковим репертуаром, над партіями історично поінформованого виконавства. Напевно, ролі Брадаманти, Рінальдо, Арзаче вплинули і на вокальний підхід до партії Кармен? Наприклад, Ви економно користуєтеся Vibrato.
В. А.: Всі ці партії стилістично різні, але я намагаюся залишатися вірною елегантному стилю. Для мене Кармен не повинна звучати вульгарно. Моя Кармен насамперед сильна жінка. І діє вона, як вольова особистість. Проте для мене Кармен не тільки сильна, а й піднесена людина, яка має моменти слабості.
А. Є.: Завжди? У різних інтерпретаціях? Адже партію Кармен Вам довелося співати у різних, також радикальних постановках Бієйто, Корнера, Весперіні, Вагнера, Гартманна, Медкалфа. Яке Ваше ставлення до альтернативного образу Кармен у режисерській опері?
В. А.: Постановки завжди відрізняється одна від одної, але це не міняє характер персонажа. Немає альтернативної Кармен. Основні риси характеру зберігаються всюди. І це стосується не тільки Кармен. Звичайно, є спектаклі або режисери, які мені більш близькі і зрозумілі під час роботи, але у підсумку всі вони дуже цікаві і різні.
А. Є.: Ви завжди погоджуєтеся з режисерами? У цілому, мюнхенська постановка Кармен з прекрасними декораціями, виграшними мізансценами, центральною позицією солістів – це велика рідкість зараз. Хоча у театрах Східної Європи, також на моїй батьківщині в Україні переважає «музейний» консерватизм, але поволі ми стаємо свідками великих експериментів. Баварська опера завжди була і залишається в авангарді радикальних оперних інтерпретацій. Не секрет, що режисерська опера збагачує смаки публіки. Чи цікавлять Вас постановки таких режисерів як Дмитро Черняков, Ганс Нойєнфельс, Саймон Стоун, Тобіас Кратцер, Клаус Гут, Каті Мітчел, Лідія Штайер та інші? Вас приваблюють експерименти чи Ви надаєте більшої ваги традиції?
В. А.: Загалом, я добре ставлюся до режисерів, стежу за новими постановками, захоплююся новими ідеями. Але для мене головне, щоб суть історії, повіданої композитором у музиці, знаходила відгук на сцені. Бувають нові цікаві прочитання сюжету. Згадайте «Семирамиду» в Пезаро. Адже Грем Вік відтворив сюжет не історично, а психологічно. Мені дуже імпонували його ідеї, мізансцени, трактування персонажів. Він багато розповідав, пояснював, чому на сцену такі атрибути, а не інші, як вони впливають на мій образ. Сценографія була дуже красивою, естетичною, навіть, загадковою. Деякі критики негативно поставилися до його режисури, але для мене це був зразок надзвичайно свіжого оригінального трактування сюжету про складні взаємини матері і сина. Ця співпраця мала дуже сильний вплив на мене.
А. Є.: Діалог між співаками і режисером важливий, якщо мова йде про нове прочитання оригінального опусу композитора чи завжди?
В. А.: Завжди, адже ми мусимо не тільки розуміти, що і для чого ми граємо на сцені, а й допомагати режисеру здійснити його задум.
А. Є.: Відразу після «Кармен» у Мюнхені була показана «Турандот» з 3D проекціями від каталонською групи La Fura dels Baus. Як Ви ставитеся до виховання глядача на тотальній візуалізації оперної дії? Яке Ваше ставлення, до візуальних шоу, інтерполяцій паралельних текстів, взагалі, до синтезу мистецтв в опері?
В. А.: Це цікаве питання, тому що траплялися зі мною такі ситуації, коли співаєш арію, а на сцені відбувається щось неймовірне, змінюються декорації, миготить світло. Спостерігаєш за реакцією публіки і розумієш, що глядачі вже не з тобою, а стежать за якимись сценічними пертурбаціями. Але ми повинні попри все робити свою роль і контролювати музичний процес. Зрозуміло, що у злагоді з режисером спектакль виходить набагато ефективнішим. Завжди головне вчасно зорієнтуватися у просторі, щоб мізансцена підкреслювала твою присутність на сцені і не відволікала від ролі, а також контролювати голос.
А. Є.: Навколо полум'яної циганки Меріме / Бізе склалися стереотипи і кліше, а в дійсності цей образ – найдавніший архетип жінки. Чи існує для Вас ідеал Кармен або улюблена виконавиця ролі Кармен серед «старих» і «нових» примадонн. Існує Кармен Ірини Архипової, Грейс Бамбрі, Джулії Мігенес Джонсон, несподіваний тип Кармен-блондинки Еліни Гаранчі, Кармен-медсестри Стефані д'Устрак. Все це образи, позбавлені кліше. А як Вам вдалося створити яскраву концептуальну і «немузейну» інтерпретацію Кармен у цій традиційній постановці.
В. А.: Я переслухала багатьох виконавиць Кармен. І слава Богу, що жодна з них не схожа на іншу. Одні виконання люблю, інші сприймаю, але з самого початку своєї кар'єри вирішила, що нікого не буду імітувати і знайду свою Кармен – Кармен-Вардуї. Втілю свій образ, свої емоції. У моїй ролі все мусить відбутися на мій смак. Для мене дуже важливо завжди і в усьому шукати своє, не повторюватися. Тоді мої образи розквітають дуже природно, наче квіти. Пам'ятаю, коли у Палермо я заспівала свою Кармен у постановці Біейто, до мене підходили глядачі й колеги і говорили: Ваша Кармен зовсім інша, зворушує до сліз.
А. Є.: Так, і такі відгуки – найвища винагорода для співака. Мене особисто вразив у мюнхенській постановці ваш фінальний дует з Метью Поленцані, точніше, мить вбивства Кармен. Ця сцена, що Ви її розіграли на тлі сонячних декорацій, гідна психоаналітики. Чому Кармен так зухвало підставляє груди під ніж, чому провокує Хозе? Мені здалося, що Ваша героїня впливає на підсвідомість Хозе, коли він перебуває в стані заціпеніння. Як це пояснити? Нерішучістю людини, яка любить або нерішучістю потенційного вбивці? Ми розуміємо, що Хозе зустрівся з Кармен, щоб повернути її любов. З думкою про вбивство? Інакше навіщо він ховає ніж?
На це питання Ви відповіли яскравим жестом – зі сумішшю зневаги, розчарування і втрачених ілюзій. Мені здалося, що цей жест, інтонаційно відображений у «жорсткій ході» теми фатуму Кармен, убив Хозе, перш, ніж той встиг нанести смертельний удар. Адже можна вбити людину словом, навіть поглядом. А Ви вбили його жестом. У цій мізансцені все миттєво і чітко.
Але що цікаво: закарбовується щонайменший рух, а потім виникає бажання всю сцену прокрутити назад і повторити наче у сповільненій зйомці. В стані афекту Хозе накидається на Кармен ззаду і вбиває, не дивлячись у обличчя, в стані ірраціонального трансу чи що? Він не вбиває Кармен так, як, наприклад, Воццек Марію або Отелло Дездемону. Мені здалося, що він вбиває не стільки Кармен, скільки самого себе – ненависного Хозе, що програв, що відкрив у своїй душі невідому темну безодню. Кармен, яка була для нього любов'ю, пристрастю і загадкою, стала дзеркалом його тіньової суті, про яку він або не підозрював, або не хотів знати.
Напевно, за цю коротку мить він відчув, що зробив помилку, яку неможливо виправити, остаточно зрозумів безсилля влади і насильства у любові. Відкриття душі «по той бік», що раніше прагнула гармонії (згадаймо ліричну кантилену вокальної партії Хозе), зруйнувало героя. А Кармен, готова до смерті (власне, після сцени гадання), наостанок довела Хозе, що її смерть – єдиний засіб подолати внутрішній конфлікт Хозе між Sein і Schein (з нім. – бути і здаватися). По суті жінка жертвує життям заради цієї правди, перед обличчям якої жертвою стає Хозе, а не Кармен. Як Ви думаєте, Кармен все ще любить Хозе, йдучи до Ескамільйо?
В. А.: Так, вона все ще його любить. Пригадайте, Кармен до самого фіналу зберігає обручку, подаровану Хозе. Для неї це дуже важливий знак любові, а не просто прикраса. Посудіть самі: коли ми когось розлюбили, ми повертаємо подарунки і сувеніри. А Кармен зберігає обручку навіть тоді, коли захопилась тореадором. Значить любить? Так, вона сильна жінка, але чому їй так боляче? Кармен спіткало розчарування. І вона дуже сильно переживає цей біль.
Моя Кармен дуже стримано поводиться в останній сцені. Але ми відчуваємо, що її терпіння на межі. Вона втомилася від невизначеності у любові! Протягом усієї вистави вона питає Хозе: що ти хочеш насправді? Хочеш в казарму? Іди в казарму! Хочеш до мами? Іди до мами! Хочеш любити мене? Люби! Але поступово вона усвідомлює страшну плутанину в голові Хозе, яка провокує його до неадекватних дій і, навіть, до божевілля.
Однак між цими людьми відбулося щось дуже сильне, дуже велика любов. Адже Кармен іде від Хозе не тому, що знайшла нового коханця. Вона потребує визначеності і вона її втратила з Хозе. Тому в останній момент вона говорить йому не тільки голосом, а і всім своїм єством: хочеш вбити мене? Убий! Зроби хоч раз в житті те, що ти хочеш! Чому інколи звинувачують Кармен і шкодують Хозе? Кармен, до речі, з самого початку говорить, я не знаю, коли полюблю. Всі навколо мріють про кохання Кармен. Але уявіть собі ситуацію: вона може мати кожного, але обрала і полюбила Хозе! І ця любов виявилася фатальною.
А. Є.: Не випадково опера «Кармен» була одним з улюблених творів Ф. Ніцше!
В. А.: (сміється) Так, і не тільки Ніцше, ми всі любимо цю оперу!
А. Є.: Одну цікаву особливість опери «Кармен» зауважив експерт творчості Ж. Бізе Л. Купець. Він пише про відмінність сприйняття опери на початку і наприкінці ХХ століття: «якщо оперний любитель Срібного віку насолоджувався неприборканою безпосередністю ірраціональних людських почуттів і колоритом музики, то сучасний опероман знаходить задоволення у структурній рефлексії post factum у цілісній драматичній композиції, що диференціює кожну лінію у сплетіння доль персонажів». Як на Ваш погляд сприймає образ Кармен слухач ХХI століття? Що змінилося в наших почуттях за ці 145 років від дня першої постановки «Кармен»?
В. А.: Аделіно, погодьтеся, нічого не змінилося! Історія не змінюється і наші почуття залишаються такими, як багато років тому! Скільки у світі відбувається подібних історій! Все повертається, як мода! Можливо, трохи у зміненому вигляді. Моя мама обдивляється мої наряди і каже «у наш час ми теж таке носили». Відбувається щось нове, але ми все розуміємо як новий виток у тій самій історії людських почуттів. Наше століття демонструє колосальний розвиток техніки, а люди майже не змінилися. Всі закохуються, живуть, створюють сім’ї, розчаровуються або знаходять спільний шлях. Бувають і випадки вбивства з ревнощів. І хіба зараз менше людей з неадекватною психікою? Як то кажуть, «все нове – добре забуте старе». Тому Кармен завжди буде нас хвилювати!
А. Є.: Вардуї, дякую за цікаву розмову! Бажаю великих успіхів Вашим майбутнім Кармен на сценах оперних театрів Венеції, Барселони, Нью-Йорка, Токіо, Парижа! До нових зустрічей!
Розмову вела Аделіна Єфіменко.
Фото: архів Вардуї Абраамян.
Текст: © Аделіна Єфіменко.