Я вже й не пригадую, коли востаннє мені доводилось бодай тиждень не бачити якихось дописів про галичан. Яка б подія не відбулась, яке б свято не пройшло, завжди десь збоку мають бути вони – забичені рагулі, відсталі від життя, фанатики греко-католицизму, сепаратисти, лицемірні й дволикі, взагалі просто найгірші люди на землі – галичани. Такого навіть за Яника не було, бо тоді свої хоча би захищали своїх, а тепер якщо ти зараховуєш себе до більш-менш прогресивного інтелектуала, то навіть якщо є найтиповішим з галичан, просто кров з носа мусиш цькувати і дзьобати рідні землі до останнього. Бо ти шо, якийсь лох, щоб сказати “а може, досить іншувати Галичину?”, ти шо забув — “іншують” тільки східняків, до галичан такі дії є нормальним явищем, вони ж настільки кінчені, що з ними можна поводитись по-всякому.

І от, поки я пишу ці слова, мені приходить повідомлення: “Ти вже сходила зранку до сповіді? А то ваша свята Галичина в небезпеці”. Вибачте, але що? Ну добре, якби я таке почула вперше в житті, чи це було б оригінально? — але ні, адже стереотипи такими не бувають. Завжди треба сказати про сповідь (Господи, а я ж навіть не знаю, чи серед моїх знайомих галичан назбирається бодай з десяток тих, котрі ходили до сповіді впродовж останніх місяців), про релігію (бо найпрогресивнішим в країні ж є якийсь державний демократичний університет в Жмеринці, а не УКУ), про наїдки на свята (бо ж решта України сидить на якійсь буддистській дієті весь рік), про сепаратизм (бо це ж Галичина від’єдналась, запросила Путіна вводити війська і рятувати від фашистів), про одержимість українською мовою (бо це ж Галичина захопила всі телеефіри і не дасть людям і слова пікнути російською), традиційними сімейними цінностями (бо тільки на Галичині нема стрип-клубів, не проходять марші феміністок, заблокований тіндер, та й Фройд взагалі не має галицького коріння).

Все найбільш архаїчне відбувається тільки на Галичині, а решта країни щодня поклоняється Ілону Маску, не думає про всілякі дурниці, натомість розщеплюючи атом і досліджуючи чорну матерію, каждого ранку перечитує всі дописи Супрун, має щеплення від кору, популізму і в жодному разі не проголосує за президента-коміка. В нас вся країна настільки класна, що Божечки — та від’єднайтесь вже тоді нарешті від тої Галичини, а то вона настільки тягне всіх вниз, що ми ще й досі не маємо жодної ІТ-компанії, яка б співпрацювала з Microsoft чи General Electrics (SoftServe не рахується, бо її заснував львів’янин, а значить їхній успіх намолений і не рахується), і не Львівський фізико-математичний ліцей щороку входить в топ українських шкіл, і не у Львові зібрали перший ПК в Радянському Союзі. На Галичині вміють тільки молитись — запам’ятайте собі, в жодному разі не смійте думати інакше, бо шо подумають інші? І культурних ініціатив на Галичині нема, Форум видавців нам підкинули так само, як “Дзиґу” і все інше.

Наша країна настільки прогресивна, що ми вже навіть прийняли закон про булінґ, але це не стосується Галичини, бо вона заслужила, її можна цькувати. І вам не здається підозрілим, що якось цього всього аж занадто? Вам не здається, що це все якось так нагадує певну інформаційну кампанію в стилі “Схід і Захід не разом, бо то все Захід винен”? Ви не відчуваєте, що більшість закидів в сторону Галичини не мають сенсу? Вам не здається, що не дуже нормально, коли інтелектуали публічно осміюють один реґіон (на постійній основі)? І от наше медіа “Збруч”, виявляється, є оплотом галицького сепаратизму просто через те, що публікує колонки людей, яким щось та й важить та українська мова і державність, і начхати на те, що є й інші розділи, начхати на “штуку” і “науку”, бо справжні інтелектуали не заходять далі одного матеріалу. Найсмішніше те, що за 26 років життя на Галичині я ще жодного разу не чула серйозних розмов про від’єднання / приєднання до Польщі чи щось схоже, в мене вдома взагалі ніколи не йшла розмова про Галичину як окремий об’єкт, бо завжди була просто Україна. Тому мене вкурвлює до неможливості оцей насаджений ззовні сепаратизм — бо скільки можна? Ви спілкувались з пересічними галичанами? Ви їздили нашими міжміськими маршрутками? Цих людей турбують ті ж самі буденні речі, що й всіх інших.

І от завжди хочеться нарешті написати якось адекватно й без надмірних емоцій, аби ми всі зупинились, бо так далі не можна жити, але ніяк не виходить. Я втомилась бути “іншованою” галичанкою, я втомилась від того, що мені приписують, я втомилась бути непочутою, я просто втомилась від стереотипів, я втомилась не мати права поважати Церкву, я втомилась від того, що моя провінційність, виявляється, є смертним гріхом, бо не може маленьке місто біля кордону бути з власним світом і традиціями, воно має бути Нью-Йорком або хоча б Москвою, ніяк інакше. Я просто втомилась від того, що я не можу бути галичанкою і не викликати якихось надемоцій у власній країні. Ну і та, сама винна.