В справі переношень учителів шкіл народних на Мазури одержуємо з кругів учительських отсе письмо:
В "Дѣлї" оногди вичитали ми, що перенесенє старшого сталого учителя з Николаєва до Скавіни стало ся без відомости члена краєвої ради шкільної — радника Барвіньского. Отже можна догадуватись двояко: або рад. Барвіньскій не був на дотичнім засїданю ради, або перенесенє — т. є. зааплікованє учителеви майже посліднього степеня кари — стало ся по-за засїданями ради. Учительство, думаю, волїло би, щоби в сїм випадку була перша причина, а не друга, — впрочім радн. Барвіньскій може коли пояснить сю справу.
Переношенє учителїв zе względów służbowych без відомости самого учителя і членів окружної ради шкільної — бувало майже завсїгди, але оно дотикало лиш учителів тимчасових. Краєва-ж рада шкільна при кінци тамтого року видала навіть окружник в охоронї учителїв тимчасових, постановляючи, що тимчасового учителя без вислуханя єго оборони і без засїданя краєвої ради окружної переносити не можна. Учителї дуже тим зрадїли, бо почулися "на-півлюдьми". Прецїнь вже постановлено якусь в тім дїлї норму! Бо, щоб тимчасового учителя перенести, досить нераз маленької денунціяції, досить не подобатись н. пр. панови економови двірскому...
Але-ж тяженька пригода, яка стрінула сталого учителя п. Корецкого з Николаєва, показує, що добродійство недавної постанови на користь учителів тимчасових — не розтягаєся на учителїв сталих — значиться: учитель тимчасовий має охорону, а сталий єї не має і на підставі денунціяції сталий учитель може бути перенесений без попередного повідомленя єго і вислуханя єго оборони, коли тимчасового учителя без того перенести не можна. Чи се льоґічно, розумно і справедливо? Нам здаєсь, що се крайний абсурд!
Доля учителя сумна не лиш з огляду матеріяльного, але й морального. Він виховує поколїня молодежи на добрих горожан краю і держави, а ще й по цїлорічній праци у вакації сплачує свій довг державі на вправах войскових. В школї працює після приписаних плянів, жертвує нераз красшу свою будучність і здоровлє, буває і житє положить за добро народне [яко бл. п. Дмитрик, котрого житєпись недавно була в "Дѣлї"]. А за те чей-же повинно єму бути вільно по-за школою користуватись правами горожаньскими, якими бодай в части може користувати ся навіть кождий робітник... Єсли-ж учителеви мало би бути нїчо не вільно, то нехай би се було постановлено законно, і то всїм без виїмки, а не так, щоб одному вільно було а навіть в заслугу єму брано устроювати маніфестації в честь н. пр. Кіліньского та всяких повстань польских, а другому мало би бути невільно маніфестуватися щирим Русином, хоч би найльояльнїйшим супротив держави...
Сумний факт недавного перенесеня сталого учителя з Николаєва до Скавіни спонукує сталих учителїв жадати, щоби добродїйство згаданого обіжника о учителях тимчасових розширено такожьна них — на учителїв сталих!
________
В справі відозви т. зв. Головного руского комітету виборчого пишуть нам з по-за Львова:
Ми прочитали відозву т. зв. Головного комітету виборчого. Она на нас зробила таке вражінє: богато фраз і загальників, мало конкретного змісту; зачинав ся неправдою, сходить на підданьство, кінчить ся бляґою.
І так що-до неправди:
Т. зв. Головний комітет представляє, що почин до основаня єго був такій самий як завсїгди. Однакож нїколи посли до ради державної не брали иніціятиви, а тим менше при виборах до сойму! — нїколи соймові посли самі одні не брали ся до заснованя комітету, тілько все вкупі з політичним товариством [так було в рр. 1883, 1885, 1889, 1891]. Тим очевидно не відмовляємо права до завязаня т. зв. Головного комітету єго иніціяторам, — таж кождому приватному чоловікови вільно завязати комітет, — але они не мали права назвати єго "головним" і не повинні говорити неправди, ще до того в торжественній відозві!... Впрочім і слова "посли рускі взяли почин" суть також фальшованєм правди, бо не "посли" [т. є. не загал або більшість], але тілько деякі посли взяли почин. Таж з 7 послів до ради державної належать до комітету лише 3, а з 16 послів соймових [а хоч-би лише з 10 чи 9 народовцїв] лише 4!
Що-до підданьства:
Комітет каже, що він приєднає собі "всїх добромислячих людей в краю, щоби вибори перевелись в мирі, без насилуваня... без деморалізації". А хто-ж робить при виборах неспокій, насилуванє і деморалізацію? Аґітатори правительственні, польскі і жидівскі. А як же их дїланє можна спинити? Через порозумінє з правительством і Поляками, котрі именно суть тими "добромислячим" людьми! А як того порозуміня можна доказати? Через підданє себе за деякі уступки. В роцї 1891 вибори до ради державної відбували ся по угодї свіжо заключеній, і то угодї не з дрібнесенькою фракційною але з великою партією, а чи мимо того вибори ті [окрім кількох округів] відбули ся в мирі, без насилуваня, без деморалізації? Отже чи не треба тут великої резиґнації, правдивого підданьства з рускої сторони, щоби неспокій, насилуванє і деморалізацію усунути? Хиба що тії слова відозви суть пустою фразою, бляґою!
Що-до бляґи на кінци відозви:
Там сказано, що комітет "не поводує ся жадними личними взглядами, а має на оцї лиш добро народу руского". Чи люде з такими взглядами і такими цїлями будуть лучити ся з противниками народу против волї народу, чи они будуть ставати в суперечність з своїм народом? Таж цїль не освячує средств, а тут ті средства такі лихі, що шкідливість і зла их сторона не зрівноважить і найлучшої цїли! — Дальше висказує комітет надїю, що "всї патріоти рускі піддержать з всею енерґією домаганє єго". Зі всею енерґією! По що тої енерґії, коли вибори будуть переводити ся в мирі, без насилуваня, без деморалізації? Хиба що она буде потрібна против контр-кандидатів руских! Та й комітет має смілість відзиватися до "всїх патріотів руских", коли видить, що патріоти рускі завязали другій комітет, що инші патріоти, котрих він до себе на силу тягнув, від него усунули ся!
В цїлій відозві анї одним словом не зазначено, яке становище займає комітет і заняти мають посли, що вийшли би з єго рамени, супротив найважнїйших і найбільше пекучих справ: реформи виборчої, автономії громадскої і т. д., хотя вже попередуче зазначенє независимого комітету повинно було єго до того спонукати! Самі загальники і фрази, як "щирі заступники", "свідомі своєї високої задачі", "знаючі потреби народу", "мужі умні та охотні" і т. д. і т. д. Хиба тим зазначив комітет своє становище, що сказав, що він стоїть "на становищи національної окремішности, вірности для церкви католицкої з єї обрядом руским та преданности для династії австрійскої". Чи-ж се вже досить? Независимий комітет сказав, що він стоїть "на основі народної проґрами", в котрій же-ж також єсть і окремішність і вірність і преданність, але єсть ще й богато иншого; "Головний комітет" не признав ся до тої проґрами!
Думаю, що се досить для схарактеризованя "Головного комітету" і єго відозви...
Рівночасно з сею відозвою і з появленєм брошури пана Н. В., так само як відозва повної неправди а особливо бляґи [так що она замісць "Справа руска" повинна би мати надпись "Бляґа руска"] зайшли в Жидачівщинї такі факти, як виступленє власти против рускої читальнї в Миколаєві і перенесенє двох Русинів на Мазури. Як-раз трафила сеся доля таких Русинів, котрі усували ся від публичного житя а особливо від політичного руху руского. Се нехай буде вказівкою для всїх Русинів, що нїяка осторожність не обезпечить их, хиба що почували би єї аж так далеко, аби нїхто навіть не знав, що они Русинами! Противно-ж, коли кождий щирий Русин буде користати зі всїх конституційних прав і буде все і всюди маніфестувати ся Русином, тогди не будуть мати смілости поступати з нами так, як тепер дїє ся. Можна би вже й тепер не на однім примірі показати, що смілі люде суть безпечнїйші нїж люде занадто осторожні. Розуміє ся, при смілости треба на одно уважати, т. є. щоби не дати нїякої хоч-би лиш позірної підстави против себе, чого доконати легко, сли при нашім дїланю строго держимо ся законної дороги і точно сповняємо свої обовязки...
Дѣло