Narodni Listy помістили статью, в котрій обговорюючи промови, виголошені в соймі ческім послами: Черногорским, Ґреґром і ґp. Куніцом, одобрили их зміст і заявили, що солідаризують ся з поглядами і висказами згаданих послів. Прокураторія державна сконфіскувала те число Narodn-их List-ів, а прагскій суд краєвий потвердив конфіскату, так єї мотивуючи: промови згаданих трех послів містять в собі єство злочину (Thatbestand) заворушеня публичного спокою і кілька провин против публичного порядку. А що Narodni Listy одобрили ті промови і старали ся их оправдати, то в статьї згаданої ґазети допущено ся провини против публичного порядку в наслїдок одобреня незаконної чинности, і тим самим конфіската оправдана.

 

Конфіската Narodn-их List-ів не була би чимсь надзвичайним, щоби аж заговорити про ню голоснїйше. В анналах австрійскої праси записані вже не такі річи, от хоч би н. пр. такі факти, що статья, випечатана в ґазетї віденьскій або краківскій, підпадає конфіскатї в львівскій ґазетї. А все таки згадана конфіската Nar. List-ів викликала сензацію, так що навіть офіціяльне кореспонденційне бюро телєґрафічне узнало відповідним подати до загальної відомости ту конфіскату разом з єї мотивами. Бо як раз ті мотиви суть сензаційні, і о цїлій тій справі розписала ся голосно вся праса австрійска. В N. fr. Presse читаемо ось які вельми вдатні замітки в тій справі:

 

Чейже не потрібуємо виразно застерігати ся, немов би ми мали що небудь спільного з тенденціями панів Ґреґра, Чорногорского і Куніца та головного орґану молодо-ческого. Але квестії, порушені згаданим вироком прагского суду краєвого, суть спільні загалови праси, а також дотикають всїх членів ради державної і соймів без різницї партійної. Квестія, чи суд управнений, розсмотрювати промову посла чи то до ради державної чи соймового що-до єї змісту і видавати ореченє, чи та промова єсть каригідна. На ту квестію треба дати рішучо заперечуючу відповідь на основі §.16 основних законів державних о репрезентації пярляментарній і §.1 закона о ненарушимости посольскій. Єсли посол за енунціяцію, проголошену при виконуваню свого званя посольского, може бути покликаний до одвічальности лиш від палати, до котрої належить, то і ореченє що до змісту тої енунціяції прислугує лиш палатї а нїякому судови. Таж і законодавець витягнув консеквенцію з того прінципу, кажучи з §.28 закона прасового виразно, що нїхто не може бути потяганий до одвічатьности за вірне справозданє з публичних засїдань ради державної і соймів — а зарівно найвисшій трибунал як і міністер судівництва виразно зазначили, що після цїли закона і интенцій законодавця не можна зарядити анї конфіскати анї обєктивного поступованя. Длятого нїякій суд не єсть управнений, зробити промову якого посла предметом чи то субєктивного чи обєктивного поступованя карного і констатувати, що та промова містить єство чину каригідного вчинку. Єсли приймемо се за преміссу, то годї говорити о одобреню "чинности збороненої законами", єсли яка ґазета одобряє промову посла, заявляє, що годить ся з нею, та старає ся змість єї оправдати, бо промова посла силою свого привілею о ненарушимости посольскій не може підпадати під понятє чинности збороненої законами, — та промова єсть радше, без огляду на свій зміст, чинностію дозволеною основними законами державними серед всяких обставин.

 

Не першій то раз — кінчить N. fr. Presse — що при помочи обєктивного поступованя старають ся обмежити привілей ненарушимости посольскої і єго розширенє на прасу, а прагскій суд краєвий станув послїдними часами на передї тих змагань. В наслїдок опору праси і парляменту розбились ті змаганя, та залишено безпосередно обмежити ненарушимість посольску. Тепер же старають ся пійти посередною дорогою. Се-ж драстична илюстрація, до чого то можна вихіснувати обєктивне поступованє. Добре, що той случай припав як раз підчас наради над законом карним і підчас дискусії над політичними злочинами. Єсли би в палатї послів була більшість, котра би відчувала значінє свободи праси для публичного житя, то она би виступила перед міністра судівництва з заявленєм: Без реформи обєктивного поступованя не дамо нїякої реформи закона карного!

 

Дѣло

26.02.1895