З дня.

 

Мясниці вже поза нами.

 

Вправді переминули вони без мяса і без пампушків та всетаки задержали вони свою назву з давних, "товстих" часів, коли то мясниці відзначалися широкою натурою львовянина, коли кожда господиня ставляла на стіл цілі гори білесеньких і солоденьких пампушків та всякого рода печеного й смаженого з кулінарної штуки, а господар старався, щоби було чим пополокати грішні жолудки гостей.

 

А молодіж! Гарна й бридка молодіж, вистроєна після найновішої моди аж до останного ґузика, гуляла без памяти не до білого а до ясного дня, робила "очка" та "познайомлювалася", а мамці й тітки вже заздалегідь укладали пари.

 

От такі то колись були мясниці!

 

Вправді й цего року не проминули вони без відгомону у Львові, хоч без передвоєнних пампушків та без смаженого й печеного.

 

І цего року старша й молодша братія здирала воєнні черевики, маркуючи мясниці. Поділилася вона на дві чи три ґрупи. Демократична ґрупа вибивала гопака осібно, а аристократична знову осібно. А й "бакфіші" мали свій "комлєт".

 

Дохід з забав призначено, очевидно, для полонених...

 

От і мясниці закінчилися.

 

____________

 

Моя господиня звернула мені увагу, що від сьогодня буде піст, а вона, вірна традиції, буде його заховувати.

 

І хоч я ніколи не переступав пятого головного гріха, обжирства, а божі дари cпоживав такі, які мені підсувано під ніс, — все таки я цікавий, чим буде годувати мене моя господиня в великопостному часі? Вона вже сьогодня сушила собі голову, що їй варити?

 

— Молока нема, муки нема, масла нема, бараболь нема, круп ніяких нема, — що мені небіженьці варити на піст?

 

І довго ломила собі, бідна, голову, аж я прийшов їй в поміч. Осторожно, щоби не назвала мене безувіром, я скромненько піддав їй гадку:

 

— Треба варити цілком худе мясо...

 

— Ігі на вас! Та зараз першого дня великого посту хочете плямити свою душу?

 

За хвилину змякла:

 

— Ба, коли й мяса нема!

 

— То купіть оселедця та зваріть чаю!

 

— Коли цукру нема, а до оселедця хліба не стане!

 

І далі почала роздумувати, що їй варити?

 

____________

 

Здається, що ми всі цего року совісно, за всі роки, випостимося, бо не буде ні мясних, ні молочних, ні пісних страв, ні навіть сухого хліба!

 

І наші чорні душі неправду вибіліють, а тіло почорніє!

 

Та коби хоч великодня діждатися!

 

[Вперед! 24.02.1920]

24.02.1920