Видається, що міміка людини – не такий і надійний індикатор почуттів, як припускали впродовж тривалого часу. Адже намагання розпізнати емоції особи лише на підставі виразу її обличчя майже завжди зазнають невдачі, з’ясували науковці. Також алгоритми, за допомогою яких деякі підприємства вже аналізують своїх працівників, схильні робити помилки майже тією ж мірою, що й людина, – аж поки не зважають на інші показники, зокрема колір обличчя, поставу та контекст.




Зображення:  Tomwang112 /iStock​.


 

Контактуючи з іншими людьми, ми інстинктивно спостерігаємо за їхньою мімікою та рисами обличчя, на підставі чого робимо висновки – частково несвідомо – про настрій і характер нашого візаві. Так ми розпізнаємо основні емоції, зокрема сум, лють, радість, а також можемо розрізняти субтильні відтінки сміху.

 

Згідно з поширеним припущенням, риси обличчя мали б видавати певні ознаки, зокрема егоїзм та вірність, по них можна зчитати й хвороби. Проте наскільки обґрунтований цей фейсизм, досі залишається суперечливим запитанням.

 

Нещодавнє дослідження довело, що навіть ті емоції, які вважають однозначними, з міміки не вдасться прочитати дуже чітко. Досліджуючи міміку, команда вчених на чолі з Алейксом Мартінесом (Aleix Martinez) з Національного університету штату Огайо виміряла у піддослідних кінетику м’язових рухів на обличчі. З допомогою алгоритмів вони потім дослідили, чи цей мімічний шаблон допомагає дійти висновків про емоції піддослідних.

 

«Ми хотіли з’ясувати: чи можливо насправді визначити емоції лише по міміці, – пояснив Мартінес. – І, просто кажучи, висновок звучить так: ні, не можемо». В експерименті спроби зчитати емоції з виразу обличчя піддослідних майже завжди зазнавали краху. «Кожна людина змінює міміку залежно від ситуації та культурного тла, – пояснив Мартінес.  – Не кожен, що сміється, щасливий. І не кожен щасливий буде сміятися».

 

Але є проблема: деякі підприємства вже почали інтерпретувати міміку та вираз обличчя людей за допомогою спеціальних алгоритмів. Такі системи штучного інтелекту застосовують, для прикладу, тоді, коли потрібно проаналізувати претендентів на роботу. Завдяки відеозйомці система прописує особам певні емоції та риси характеру.

 

Мартінес і його команда критично ставляться до такої тенденції. Адже, перевіривши декілька з цих технологій, вони назвали їхні результати зовсім недостатніми. Науковці наголошують: дуже важливо бути свідомим, що ця техніка ніколи не досягне 100% точності.

 

На підставі отриманих результатів Мартінес та його команда дійшли висновку, що потрібно більше, ніж просто міміка, щоби правильно розпізнати емоції. Іншим свідченням може бути, наприклад, колір обличчя. «Ми продемонстрували, що емоції заставляють мозок виділяти пептиди, що змінюють притік крові та її склад, і з огляду на те, що обличчя переповнюється пептидами, його колір змінюється», – пояснив Мартінес.

 

З його слів, люди надають й інші підказки, зокрема слід зважати на їхню поставу, а також вирішальним є контекст. В одному експерименті вчений показав учасникам розвідки фрагмент зображення, на якому було видно лише обличчя чоловіка. Рот його щось кричав, а обличчя було яскраво-червоним. «Коли люди дивилися на фрагмент картинки, думали: “Ого, цей тип дуже розлючений”, – сказав Мартінес. – Але коли учасникам показали знімок повністю, вони побачили футбольного гравця, що тішився забитому м’ячу. В цьому контексті було ясно, що чоловік просто радіє. Але якщо розглядати його обличчя ізольовано, він виглядав майже небезпечним».

 

Інша небезпека, на думку вченого, полягає в тому, що існує можливість не роздивитися справжніх емоцій особи і хибно оцінити її вміння. «Дехто стверджує, що може розпізнати, людина винна у скоєнні злочину чи ні, чи школяр уважний на занятті й чи клієнт задоволений покупкою, – сказав дослідник. – Але наші дослідження продемонстрували, що такі твердження неправдиві. Ці речі з’ясувати у такий спосіб неможливо».

 

Як приклад Мартінес узяв учителя, який вважав учня неуважним. На думку викладача, учень слухає, якщо посміхається та киває. Але, аргументує науковець, людина може уважно слухати і не усміхатися з інших причин. Коли викладач на цій підставі карає учня, це неправильно. Науковці наголошують, що всі – від звичайних людей і до професорів й експертів у кримінальному праві – повинні зважати на щось більше, ніж просто вираз обличчя, перш ніж когось звинуватити.

 

 

Stefan Reich

Was das Gesicht nicht verrät

Ohio State University, 17/02/2020

Зреферувала С. К.

23.02.2020