Коли перед президентським палацом піднято президентський штандарт, а президента немає.
Коли президент в Омані, а громадяни – нічого про це не знають, не знають міністри, не знають депутати, не знають ЗМІ, не знає ніхто.
Коли про це довідуються, як завше, першими всі на світі, крім громадян країни, якої він президент,
То все це не збільшує довіри до президента.
Коли президент уже не в Омані, а суспільство далі в омані.
Коли брехні довкола поїздки так багато, що будь-яка може здатися правдою.
Коли громадянам кажуть: «1. Ваш президент був у відпустці. 2. Ваш президент здійснив офіційний візит. Виберіть відповідь, яка вам до вподоби (ми демократична країна, в нас існує альтернатива)».
Коли президент летить в Оман на гусці,
Як славний Нільс Гольґерсон,
А вертається принагідним авіалайнером,
Який цілком випадково перевозив ворога,
Як ото вертаються автостопом.
Або як замовляють таксі, «тільки не в дорозі, а в небі».
Бо, врешті, яка різниця, головне в цій справі – (доступна) ціна і (зручна) нагода,
То це може означати кілька речей (завше є варіанти):
1) президент не усвідомлює, що він президент країни, проти якої триває війна, а це кепська новина для країни і для президента (можливо, він взагалі не усвідомлює, що він президент);
2) президент як майстер комедійного жанру, справжній актор, втнув жарт: всі гадають, що він тут, на Банковій, тоді як він там – в Омані.
3) президент не усвідомлює, що його підставляють: кидають тінь, як кидає тінь літак, особливо, коли знижує висоту і заходить на посадку; як не зміг кинути тінь лайнер авіаліній країни, якої він президент (тінь розсипалася в повітрі на друзки);
4) президент – Джеймс Бонд, сміливець, який проник у вороже лігво і зараз скаже: «Панове, я маю для вас добру новину. Ця добра новина – план миру. Ми нарешті закінчимо все це – ви ж також бажаєте миру? План містить один пункт, всього-на-всього пʼять слів, довго я вас не затримуватиму: «Забирайтеся геть з моєї землі!»
Коли президент хоче миру, а ворог каже йому: «Хочеш миру, облиш стріляти»,
Коли президент наказує: «Припинити вогонь!»
І бачить, як далі падають його вояки,
Коли президент протестує: «Ми так не домовлялися»,
А ворог відповідає: «Ну так ти ж хотів миру, не ми. Це стосується твоєї країни, ми тут ні до чого. Ми можемо лише посприяти».
Коли президент не називає ворога ворогом
У сподіванні, що це завершить війну,
Бо, як відомо, слово сильніше за зброю.
Коли президент вірить, що досить назвати ворога приятелем і війна завершиться, мертві воскреснуть, міста відбудуються
(Це було би прекрасно, якби було можливо),
То він 1) Дон Кіхот або 2) провокатор
(Виберіть відповідь, яка вам до вподоби, — ми демократична країна, в нас існує альтернатива).
Коли на безпековій конференції
Країну, в якій президент – президент,
Сервірують, як гарячі ковбаски на октоберфесті,
Які їдять, запиваючи пивом.
Коли президентові пропонують: «Частуйтеся,
В цьому нічого страшного, це дуже смачно,
Ось ніж і виделка, ми люди цивілізовані,
Запросіть найближчих сусідів – хай поласують,
Вони будуть вам вдячні,
Це зміцнить добросусідські відносини,
За що й піднесемо
Гальбу»,
То щось не так зі світом,
Щось йому знову пороблено,
Як тридцять восьмого,
Як чотирнадцятого (тисяча девʼятсот і дві тисячі),
Як тридцять третього і тридцять девʼятого.
Коли речники президента кажуть:
«Ми проведемо вибори»,
«Ми подамо воду»,
«Ми спільно патрулюватимемо»,
«Ми змінимо конституцію»,
То це тільки на перший послух
Звучить абсурдно.
Тільки на перший погляд
Означає брак візії.
Все йде за планом.
Не українським.
