Південний захист української державности. — На Одесу чи на Київ. — Помилкове рішення. — Уряд Мазепи і галицьке військо. — Договір про обєднання командування. — Де стоїть галицька армія. — Одеса наша. — Сили повстанців. — Сподівання Мазепи.

 

Bapшава, 2. лютого 1920.

 

Десь біля Чорного Моря, під сонцем полудня стоять ще на українській землі oстанки залізних галицьких полків, а з ними український уряд Мазепи. Там ще жиє світло української державности. Херсонщина се шмат багатої і плодючої землі. Населення там багате з виразним почуттям української свідомости. Чимало тут німецьких кольоністів. Тут люде вроджені противники большевицького комунізму і їм споріднених лівих соціялістичних експериментів.

 

На Одесу вже збиралися раз йти галицькі війська. Було се з кінцем серпня. Галицькі війська стояли перед лінією Жмеринки. Натиск з півночі вменшився. На півдні стояли невеликі большевицькі частини, відрізані від головної совітської сили. Куди піти українським військам? Се питання обмірковували оба уряди в Камянці на одній з державних нарад в присутности військових вищих старшин.

 

Українська армія неодіта, голодна, боса. На півдні ворожі сили їй не страшні. Їх переможуть скоро українські війська і займуть південну полосу України, а разом з нею беріг Чорного Моря. Море — се відкритий шлях у світ. Чарівний шлях для знеможеного українського війська і української держави, стисненої тоді на вузкій подільській території обручем ворожих сил. Україна матиме можність безпосередних політичних і торговельних зносин з державами заходу. Одеса се ключ до України і ключ до золотих київських воріт. А далі: Володіння морським берегом і одеським заливом сеж не аби який політичний атут. Там також, серед теплого підсоння відпочине перетомлене галицьке військо, одягнеться, обновиться і тоді двигнеться на північ. Так говорили одні. A другі веліли йти походом на Київ. Київ — мовляв — столиця. Добудемо його, добудемо собі чести і слави. Маючи в руках столицю України, заставимо світ говорити з нами. На вазі тих журливих за державну справу дум переважив фантом Золотоверхого Київа... Від грози траґедії, яка навістила галицьке військо опісля, мутиться ум. І де була би нині українська сила, як би не злощасний похід на Київ?...

 

Її останки хороняться нині на півдні, як національний палядій. Ось вам жмут свіжих послідних відомостей, які одержую в сій хвилині з автентичного жерела про український уряд і українське військо. Правитeльствo Мазепи перебуває тепер в околиці Балти... Сам Мазепа в постійнім контакті з наддніпрянськими заграничними місіями. На днях він виїхав до Камянця у державних справах. Галицька армія зберіглася. Її начальним командантом дальше ґенерал Тарнавський, шефом штабу полковник Ціріц. Першим корпусом командує ґенерал Микитка, другим полковник Вольф, третим ґенерал Кравс; у тих тpьох корпусах є 28.000 людей. Між галицькою начальною командою і наддніпрянським урядом заключено договір про обєднаний військовий провід наддніпрянських і галицьких військ. Відповідно умовам договору до наддніпрянського правительства мають входити два Галичани, з них оден обовязково має бути міністром військових справ.

 

Галицька армія стоїть здовж залізничого шляху, починаючи від залізничої станції Будка коло Жмеринки по станцію Роздільну. Одеса наша, держать її галицькі війська Вольфа. Павленко займає район Уманя. Проти останків денікінівських військ та проти большевицької аванґарди на Україні: боротьбістів повстають селяне. На Чернигівщині повстанець Шуба має зорґанізованих 56 сел, в районі Липівця стоїть із своїми повстанцями Тютюник, в районі Гайсина — Волинець (2.500 людей), область Єлисаветград-Миколаїв зайняв Махно (до 30.000 людей), лінію Могилів-Шаргород-Ямпіль-Джурин мають повстанці Осаула. Село Бронище — о скільки не помиляюсь біля Могилева має н. пр. 10.000 крісів, три гармати, кілька сот скорострілів.

 

Большевики приходять вдруге на Україну з кличем радянської України сфедерованої з большевицькою Pосією. Основи федерації: спільність армії, закордонної політики, шляхів, пошт і телєґрафів. Читаю в листі премієра Мазепи: "До весни большевиків на Україні не стане. З весною розкриваються перед нами величезні перспективи". Тільки видержати треба до того часу і зберігти можливо найбільшу орґанізовану силу, а то й значно прибільшити її. Із сонішнього півдня вона повинна в слушний час рушити вперед, щоб з тої ясної херсонської закутини в блеску весняного світу злинули на українську землю українські прапори — Дай Боже!

 

[Громадська думка, 08.02.1920]

08.02.1920