Ґр. Тишкевич у Дешанеля. — Письмо француських послів і сенаторів до наддніпрянських політиків. — Зростаюче зацікавлення до України у Франції і Анґлії. — Переговори в Букарешті. — Війна чи мир з большевицькою Росією. — Внутрішньої обнови для нового діла!

 

Варшава, 2. лютого 1920.

 

На днях прийшли сюди сензаційні відомости з Парижа про українську справу. Ґр. Тишкевич доніс, що минулого тижня був він прийнятий новим президентом Франції Дешанелем. Дешанель повідомив українського посла, що правлячі француські круги включили у програму своєї найблищої політики на сході Европи ряд рішень незвичайно корисних для України. Оден поважний український політик, який під сю пору заступає Україну в одній із заграничних держав, заявив мені, що можна сподіватися небавом міжнароднього визнання української державности. Се його сподівання, — я їх тільки переказую, — як оден із проявів теперішніх кращих настроїв.

 

Та поза заявою Дешанеля є деякі факти, які вказують на куди живійший інтерес Франції до української справи, ніж се було досі. Від гурта деяких француських послів і сенаторів наспів до українських політиків, що тепер перебувають у Варшаві, запит про це, як українське правительство думає приступити до обнови державного життя, як ставиться до співучасти правих кол у державній роботі, яке сучасне відношення наддніпрянського правительства до галицького уряду і... не можу переказати вам цілої низки тих цікавих і життєвих питань, які поставлені наддніпрянським політикам француськими послами і сенаторами.

 

А от ще один інтересний факт. Одна француська компанія предложила Україні умови францусько-українського товарообміну. Для тої торговельної акції відкрив оден з париськнх банків кредит у висоті пятьдесяти міліонів франків. Один знову з француських ґенералів заявив на днях свою охоту стати головою француської військової місії, яка мала би виїхати в близькій будучности на Україну. Інтересні симптоми.

 

Не менше зацікавлення українською справою помічаєте в анґлійських політичних кругах. І там говориться про ті сили, на які може спертися державне будівництво України і там повторяється рефрен про відношення Наддніпрянців до Галичан, а анґлійські ґенерали згадують навіть про анґлійських офіцерів-добровольців, які поступили би в українську армію, коли би вона була і мала битися з большевиками.

 

В Букарешті ведуться преважні українсько-румунські переговори...

 

Все те вказує на переоцінку політичних цінностей, яка довершується в правлячих сферах антанти. Надії тих сфер на віднову давної Росії розвіялись. Юденіч, Колчак це перечеркнені позиції. Денікін у відвороті, в послідній стадії ліквідації. Великий сумнів чи ще підніметься. Треба оглядатись за новими силами, які стали би противагою наступаючого большевизму. Антанті треба їх виставити про всякий случай: чи буде вона миритися з большевиками, чи піде на них новою війною.

 

Мир чи війна? З міродатних кругів знаю, що те питання ще в лоні самої антанти не вирішене. Воно що йно вирішується в миролюбивім напрямі. Треба бути майже певним, що до того рішення держав коаліції буде мусіти примінитися Польща.

 

На случай війни потрібна Україна державам порозуміння... для війни з большевицькою Росією. На случай мира вона їм потрібна як противага для сили російських совітів, яка вменшуватиме їх могучість і яка може стати недоторканою сферою франко-анґлійських впливів. На той случай треба би числитися з правдоподібністю визнання української держави.

 

Але піддержати зовні можна тільки ту силу, яка є. Зорґанізовану силу! — бо діло в державности українській. Останки тої сили зберігають десь там у херсонських степах Макух і Мазепа. Її віднову оперти треба на нових елєментах і нових методах. Більша частина наддніпрянських державних мужів, що складалися на дотеперішній політичний провід — мусить перейти до історії. Сього одного буде для них дуже багато. Для державної роботи вони нездатні. Це треба собі виразно і рішучо сказати і перевести в діло. Геть з політичним романтизмом! На лицарські заґи прийде час, коли Україна у цю історичну хвилю буде мати справжніх велитів. А до того, щоби вилічити недугу треба перш усього ствердити, що вона є. Нічого нам з нею таїтись, немов "добре вихованій" панні! Колиж хора частина національного орґанізму буде усунута, здорова щойно тоді вспіє зацвисти новим життям. Та це инша тема. Про неї окремо.

 

[Громадська думка, 07.02.1920]

07.02.1920