Малий фейлєтон.

Нам аж лекше відітхнуло ся. Сестра милосердя "панна Стася", як ми її инакше звати не посміли, відійшла. Їй, що із великого патріотизму вступила у шпиталь, надоїло вже обходити нас хорих. І нам теж се "обходжування" вже боком лізло. А може несправедливо?

Бож гармонія була гарна: у неметеній "салі" нecтелені ліжка, при брудних вікнах не пізнати й на столиках та шаф пороху... Щоб не переривати хорим раннього сна приходила сестра коло полудня. Скорим відходом старала cя не заколочувати нашого вечірнього спокою. Вона не безпокоїла нас ні зміною біля, ні частим умиванням. А для комплєту сеї гармонії панна Стася залюбки розказувала про всякі жорстокости некультурної "дзічи", яких завсігди вона сама була наочним свідком, або що найменше чула від такихже віродостойних людей...

Прийшла нова сестра. Тихонько повтирала вікна, застелила стіл свіжим простиралом, а столики чистими ґазетами. Припильнувала, щоб салю заметено, порохи повтирано... І біля чисте десь знайшло ся...

А все те без шуму, тихонько!... І все було гарно, усі вдоволені. Ні нарікання, ні pопoту ніякого...

Аж нараз звіяла ся буря... Виявило ся, що нова сестра Українка... Се вистарчило! Сей кричить, що вона подає другому воду до миття, а не стелить в тім часі його ліжка, другий вигукує, чому йому сестра положила горнятко з кавою о цілих три центиметри дальше, як він собі бажає. Инший нарікає, що в салі тяжкий воздух, сей знова лютить ся, що вікно вітвираєть ся... І так воно без кінця...

Ні, на сестру вона не надаєть ся! Навіть 6 корон для неї шкода...!

Нова Рада