Школа це сильна підвалина, кріпкий фундамент, який тріває найсильніще і становить справжню кріпость в життю народу.
Школа виховує молодь на добрих громадян та членів суспільности.
Школа має не тільки вчити приписаних предметів, але також вщіпляти любов до свого народу, до своєї землі та вітчини.
Та теперішні народні школи не можуть сповнити цего завдання.
У світовім заколоті вони потерпіли дуже багато, багато шкіл понищено, багато учителів пішло до війська, а шкільна дітвора через весь той час сиділа в дома, або тинялася поза границями своєї вітчини в чужих землях, а ці, що осталися, не могли користати із науки задля недостачі учителів і шкіл, та ростуть і дичіють, стаються анальфабетами-неуками.
Відзиваються голоси: "Пождімо, нам прийде поміч!" Ці голоси то голос вопіючого в пустині, бо: "заки сонце зійде, роса очі виїсть", каже пословиця. Звідкіль має прийти поміч? Годі нам ждати на чужу поміч або якусь обіцянку; час не стоїть. А поміч може надійти або пізно, або ніколи; ми мусимо самі собі помагати спільними силами, негайно взятися до праці, до гарячої роботи на ниві освіти. Нам самим треба про школи дбати, щоби наші діти не сталися для чужих слугами, янічарами та погноєм, щоби колись не нарікали на нашу байдужність, на наше недбальство, на невиконання наших повинностей і обовязків зглядом наших дітей.
Як нема в громаді шкільного будинку, то чей знайдеться людина, що має дві кімнати і може безінтересовно відступити на школу. Так робили давні дяко-учителі, які мешкали в курних хатах, з малими віконцями і там вчили дітвору. Не один з такої школи вийшов на вчену людииу і займає високе становище серед суспільности. Учительських сил не забракне. Є багато учителів (льок), що сидять бездільно, без заняття. В разі недостачі таких сил можуть учити кандидати (ки) учительського стану, що не мають з чого жити а їхня многолітна наука марно пропадає.
Щоби така аномалія не трівала довше, мусимо собі спільно помогти матеріяльно. Найліпше буде, як кождий зобовяжеться платити добровільний податок на наші українські школи.
В кождій місцевости, без огляду на це, чи є школа чи її нема, кожда українська одиниця дасть тижнево найменше двацять сотиків. На протязі місяця зібраласяби досить поважна квота. Колиби всі села так поступили, тоді можнаби забезпечити школи і учительські сили в нашій країні. Отворивсяби краєвий фонд, яким можнаби догідно ужиткувати в освітних цілях. Тим способом не потерпілиби наші школи і наші учительські сили.
Зібрані жертви а властиво особистий податок, який назбирається в даній місцевости, треба до місяця відсилати на книжочку ч. 6.800 для "Рідної Школи" до тов. "Дністер" у Львові, при вул. Руській ч. 20.
Таким робом спільними силами можемо самі собі помогти, не оглядаючися на чужу обіцянку та поміч. Треба негайно до того діла взятися, бо шкода, щоби наші діти марнували свої літа без образування в наших школах, а ці наші малі жертви принесуть стократну користь для наших дітей і їхньої будучими.
Вперед!