День 22 січня двома знаменними подіями увійшов блискучою сторінкою у велику книгу буття українського народу. Того дня відбулися дві епохальні події в новітній історії України. В одвічній боротьбі українського народу «за свою волю, і правду, і силу у власній хаті» Четвертим Універсалом Української Центральної Ради проголошено 22 січня 1918 р. Вільну, Незалежну, Суверенну Українську Державу. Того ж дня в січні 1919 р. відбулося урочисте об'єднання всіх українських земель у єдину Соборну Українську Державу.

 

Сьогодні в річницю знаменних дат, звертаємося думками в недавнє минуле. Хочемо вшанувати українську державну традицію. Своїми думками висвітлити значення цих історичних подій. Це тим більше потрібно, бо багато українців з підсовєтської України особливо молоді, були позбавлені можливости мати правдиве уявлення про героїчний період нашої новітньої історії. Все, що за большевиків писалося про визвольні змагання 1917–1920 рр., було фальшивим, брехливим, спотвореним висвітленням цих подій. Совєтська література на цю тему дише неприхильною люттю і ненавистю до українського народу і його тодішнього національного проводу.

 

*

 

В революційних бурях 1917 р. розвалилася зненавиджена російська імперія. Пробуджений до нового життя, український народ відразу заявив про свою волю і право на незалежне від Московщини державне існування. Він заходився на руїнах царату творити підвалини своєї власної держави.

 

Національно-державна творчість українців була настільки могутньою, що незабаром постала Українська Народна Республіка. Формально вона була проголошена 20 листопада 1917 р. третім універсалом Центральної Ради.

 

Тимчасом у Московщині відбувся жовтневий переворот. Владу захопили большевики. Над Україною нависла загроза нового поневолення її одвічним ворогом, який цього разу прибрався в большевицькі шати. Орди червоних посунули знову на нашу землю. Сюди їх гнала імперіялістична захланність. Большевицька Московщина не могла існувати як держава без українського хліба й металю, без донецького палива, без виходу через українські землі до Чорного моря.

 

Фальшуючи волю українського народу, большевицька Москва організувала в Харкові маріонетковий комуністичний уряд і розпочала війну проти української держави. Загони царського полковника Муравйова рушили на Україну встановлювати баґнетами совєтську владу. Своєї мети кремлівські володарі домогалися залізом і кров'ю, брехливими гаслами самовизначення українського народу аж до відокремлення, й облудними обіцянками землі і фабрик трудящим.

 

Страшних жертв зазнала Україна підчас першої большевицької навали. Крім масового замордування юнаків, головно студентів вищих шкіл, після відомих боїв під Крутами, в багатьох місцях, куди приходили большевики, вони не тільки нищили українські «Просвіти», бібліотеки, школи, але й заарештовували й тисячами розстрілювали людей, що говорили по-українськи, або мали при собі якінебудь посвідки, писані українською мовою (І. Мазепа «Україна в огні і бурі революції»).

 

В таких умовах український народ, всупереч ворожим домаганням, здійснив своє право на самовизначення. Проголошення четвертим універсалом самостійности української держави відбулося 22 січня 1918. На історичному засіданні Малої Ради за проводом М. Грушевського ухвалено четвертий універсал. Державний акт починався такими урочистими словами:

 

«Народе України! Твоєю силою, волею, словом, стала на землі Українській Вільна Українська Народна Республіка. Справдилась колишня мрія батьків Твоїх, борців за вольності і права трудящих.» А далі: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною Державою Українського народу».

 

Проголошення самостійности України було тріюмфом відродженої української нації. Всупереч несамовитому «нє било, нєт і бить нє может», український народ, якому в російській імперії відмовляли в праві на самостійне існування, якому навіть не дозволяли писати й друкувати по-своєму, творити національну культуру, збудував Суверенну Українську Державу, став українською державною нацією.

 

Так український народ здійснив своє право на самовизначення, на незалежне існування. Те, за що протягом століть боролися, гинули незчисленні покоління українського народу, здійснилося, стало фактом. «Акт Центральної Ради відновив загублену в історичній мандрівці українського народу українську державну традицію, і на полудневому сході Европи постала, як два з половиною століття тому, нова держава Україна. Як і тоді, за часів Хмельницького, так і тепер нову державу створила могутня стихія народного руху до національного і соціяльного визволення (Часопис «Боротьба», ч. 14).

 

З яким піднесенням вітали універсал представники українського народу, які заповнили залі Педагогічного Музею в Києві, де голова Центральної Ради М. Грушевський оголосив цей документ, читаємо в «Історії України» Д. Дорошенка:

 

«Коли Грушевський оголосив: «однині Україна стає самостійною, ні від кого незалежною...» заля вибухла громом оплесків і вигуків «Слава», які стократ лунають у залі, аж стіни дрижать. Кілька разів читання припиняється оваціями, особливо при словах, що «Генеральний Секретаріят переіменовується на Раду Народних Міністрів, та що Україна повинна бути очищена від насланих з Петербурга насильників».

 

*

 

Через рік, 22. січня 1919 р., в Києві відбувся історичний акт об'єднання українських земель в Єдину Соборну Українську державу. Коли почала розпадатися Австро-Угорщина, представники Галицької, Буковинської і Закарпатської України, об'єднані в Українську Національну Раду, 18. жовтня 1918 р. деклярували і проголосили утворення української держави, пізніше названої Західно-Українською Народною Республікою. Тоді ж виникло питання про об'єднання Галицької Держави з Великою Україною.

 

Дня 3. січня 1919 р. уряд Західно-Української Республіки урочисто заявив про волю до об'єднання Галицької з Придніпрянською Українською Республікою і вислав до Києва делеґацію представників Галичини, Буковини і Закарпаття.

 

Святочне проголошення акту соборности відбулося на Софійському майдані в Києві в присутності війська і десятків тисяч людей. Привітавши делеґацію, голова Директорії В. Винниченко прочитав Універсал: "В імені Української Народної Республіки проголошує Директорія Української Народної Республіки велику подію в історії нашої української землі. Дня 3. січня 1919 року, в місті Станиславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як представниця волі усіх українців Австро-Угорщини і як найвищий законодатний їх орган, свідомо проголосила з'єднання Західної Української Народної Республіки з Українською Придніпрянською Народною Республікою в одну суверенну Народну Республіку. Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від однонї частини єдиної України, Західна Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Україна) і Наддніпрянської Великої України. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є Єдина, Незалежна Українська Республіка.»

 

*

 

Тепер український народ продовжує ту боротьбу за здійснення своєї національної мети, яку він розпочав давно і не припиняв протягом большевицького панування. Як і 27 років тому, він сьогодні змагається за знищення большевизму і створення на всіх українських землях від Закарпаття по Кубань, від гирла Дунаю по Дон вільної, незалежної, суверенної, соборної Української Держави.

 

[Земля, 21.01.1945]

21.01.1945