Біда жене селян до Бразилії. З Куликова доносять: Від якогось часу проявляє ся тут досить сильний еміґраційний рух. Два роки неврожаю і нужда, яка з того виродила ся, вигнали до Бразилії вже 50 селян, а тепер знов вибирає ся туди близько 100 осіб з Жовтанець. Еміґрацію мають улекшувати жидівскі аґенти, що осїли у Львові. Оба львівскі Консистори візвали вже священство, щоб оно з проповідниць старало ся відводити людей від погубної для краю еміґрації...
В навечіріє Рождества Хр. як і на саме Рождество Хр. лютила ся велика заверуха в охрестности Тернополя. На другій день свят найдено коло села Висипович одного, а коло села Игровицї другого замерзлого чоловіка.
Презідент апеляційного суду у Львові Як. Симонович, перейшов на пенсію на власне жаданє по 42-лїтній службі. Він походить з Буковини, де уродив ся в Чернівцях 28 грудня 1827 р. Там скінчив ґімназію а у Львові права. Судову практику розпочав 1851 року в краєвім карнім судї у Львові. Від 1 серпня 1851 до кінця сїчня 1852 р. був при львівскім маґістратї, 1852 р. именовано єго авскультантом на Буковинї, а 1855 р. адюнктом в Серетї. 1858 р. був именований секретарем а відтак заступником прокуратора в Чернівцях. Незвичайне юридичне знанє а бистрий ум придбали єму поважанє в правничих кругах, а честний характер і відвага в висказуваню своїх пересвідчень причинили ся до того, що 1868 р. вибрано єго послом до буковиньского сойму а відтак до ради державної. Вибраний членом буковиньского краєвого видїлу, належав до найвизначнїйших редакторів проєктів до краєвих законів, а в радї державній у Відни належав до послів, що безвзглядно висказували свої погляди. В маю 1867 р. именовано єго радником краєвого суду в Чернівцях, а в маю 1873 р. радником висшого суду у Львові. Вже кілька місяцїв пізнїйше бо в грудни 1873 р. покликано єго до Відня на посаду ґенерального адвоката для Галичини і Буковини при касаційнім трибуналї. Єго дїяльність на тім становищи визначувалася глубоким знанєм права і безсторонною справедливостію. В роцї 1883 одержав Симонович кавалєрскій хрест Леопольда, а в сїчни 1887 р. став презідентом львівскої апеляції. В 1888 роцї відзначено єго достоїнством тайного радника, а в 1891 р. командорским хрестом Франц Іосифа з звіздою. При переходї на пенсію одержав, як ми вже доносили, ордер Франц Іосифа. — Уступаючого презідента пращають судові урядники з жалем, бо своєю добротою і вирозумілостію придбав собі у них вдячність і загальне признанє.
В львівскім судї карнім вела ся послїдними днями розправа против урядника львівского маґістрату п. Л. Каміньского, котрий, надзираючи достави каміня і шутру, позваляв собі брати від доставцїв хабарі. Обжалованого боронив д-р Чемериньскій. Вчера вечером по двох годинах наради трибунал оголосив засуд, котрим п. Людвика Каміньского узнано винним "приниманя подарунків при рішаню публичних справ" а засуджено на 6 недїль звичайної вязницї, заосмотреної раз на два тижднї постом, а рівночасно на заплаченє принятих грошей в сумі 649 зр. 50 кр. на фонд убогих і на зворот коштів поступованя карного.
Злодїй з голоду. На зазив перекупки Рожі Ґімплевої арештував поліціянт Андрія Тиндалу за крадїж двокрейцарового обарінка. Ґімплева майже крізь плач жалувала ся, називаючи обжалованого "таким непоправним злодїєм", що він, уже в руках поліціянта, так сквапно зїдав єї обарінок, що она нї кусника не встигла єму відобрати. Тиндала признав ся, що не маючи від шістьох недїль зарібку, украв обарінок з голоду... Караний він доси не був.
Для експлуатації нафти, земного воску і камінного вугля має оснувати ся в сих днях товариство в Бирчи, добромильского повіта. Кождий член товариства має зложити удїл в висотї 500 зр. Статут товариства, котрий уложила комісія з шести осіб, буде предложений загальним зборам, назначеним на 5 лютого 1895 р. в Перемишли.
Дѣло