Малий фейлєтон.
Кінчимо старий рік, ідем стрічати новий. Кінчимо й стрічаємо його о пів ночи, в 12 годині. Мусимо бути десь, деби відповідно попращати сего, що безповоротно минає, а гідно повитати нового, що до нас з завязаними вочима підходить.
Ми все його радо витали і нині не гірше привитаємо. І нині підемо стрінути там, де він приходить у веселім, приманчивім халаті, з чашою мусуючого зеленого, в вінку горіючої розкоши на чолі. Нині може більше, ніж коли небудь. Нерви розшарпані, дух пригноблений, ніщо не певне, тому чоловік кидаєть ся в вир забав і танця. Бо танець все товаришив і товаришить всім крівавим переворотам, всім найтраґічнійшим пережиттям. Танець людей, що смерти близько в очи гляділи, мав усе щось в собі непогамованого, безграничного. Було так у великій француській революції, є так у великій російській, серед голоду, зимна, непевного завтра.
Рік 1795 видів шаліючий Париж, для якого місце, пора року, година, події все було рівнодушне. Балі і вечірні забави були формою маніфестовань своїх політичних переконань.
Дати розборів Польщі зазначені також шалом забав та грою карт. Епільоґ наполеонських воєн сконав в спазмі танцю. Петроград окружений білоґвардейцями, острілюваний далеконосними гарматами анґлійських кораблів, потапав в страстях забав та новомодних танців. Хотів в той спосіб забути на страшне своє положення.
Танець є висловом найстрастнійшого смутку — сказав Тома de Qincey. Танець є певною формою забуття, каже париський революційний хронікар Merciеr, коли дивити ся на ошалілі в танци юрби, над якими тяжить, мов меч Дамокля, смуток, нещастє, нужда, неспокій і непевність о се, що завтра принесе.
І тепер не инакше маєть ся. Европа вся жиє епідемією шаленого танцю, і ся епідемія розширила ся нечуваним темпом знад атлянтійських берегів далеко на східні Вислу, Неву, Дніпро. А Львів? І Львів жиє під знаменем tango, fox tropta, jаzzband-y та як вони ще там називають ся, які позволяють в штучних, пересаджених перегибах подивляти оком знавця та смаколика глибоко відкриті плечі танцівниць насичувати ся страстю новомодного танцю.
Львів бавить ся, Львів шаліє у всіх верствах свого населення. Всі нічні льокалі забав, кабарети, ріжні спелюнки аж розпирають забавами. А свята, а Сильвестер?! Весь Львів гуляв! І щасливий Львів сей. Навіть ніхто не напімне його. В Парижі виступив новий Саванароля в особі кардинала Аметта, який видав навіть пастирський лист в сій справі, але париські "Теmрs" дуже сумнівають ся, чи то що поможе.
А ми що? Чиж ми не люде нинішньої доби, нинішних нервів? Чиж маємо лише в таборах та криміналах конати? Можна і в шаліючім танці. Бодай раз на Маланки!
[Нова Рада, 14.01.1920]