Ідея української державности в сучастний момент, на превеликий жаль, не стоїть на блискучому шляху нормального житьового розвитку, на який Україна має право претендувати. Право України на державність виходять не лише з історичних і культурних причин. В недрах України є всякі мінеральні богацтва, які в разі їх визискування дають і дадуть добрий прибуток. Український нарід володіє родючим ґрунтом, який видає що року врожай, котрого нормальні пересічні лишки в довійськові часи досягали кількости 5,150.000 тон зерна (переважно пшениці).
Окрім того, бувша царська Росія не могла і не вміла скласти для всіх народів, які перебували під її владою на безмежних просторах імперії такі умови і завести такий режім, під котрим жилося-б вільно і справедливо всім її підданцям. Де єсть третя причина, чому Україна побрала собі право жадати самостійної державности, яка яскраво підтверджується невдалим чорносотенним замахом уряду ґенерала Денікіна на права і вольности народу українського.
Україна завдяки російській революції вийшла з всесвітньої війни не в рядах переможців. Але це не її вина. Не її вина і те, що національне відродження України тягнеться таким нещасливим і кволим темпом. Російський імперіалізм, попереду під прапором большевизму, форми якого для України і для її сталого населення цілком чужі і невідповідні, а затим добровольча армія під гаслом "єдиної неділимої", на чолі з царськими ґенералами, старо-режімними порядками і реакційно-буржуазними інтересами, безпощадно нищив форми і прояви національного відродження.
Енерґійні напади большевизму на Україну двічі розбилися. Реакційний замах "єдінонеділимців" під час упадку гетьманщини впав через протизаходи національносвідомих повстанців. В решті нинішний розвал добровольчих армій, зцементованих бажаннями відновлення "єдіної Росії" за рахунок інтересів України — свідчить про те, що відбудова порядку і ладу на Україні не може відбутися поза згодою свідомо національних орґанізацій і кол. В разі-ж, коли відновлення твердого правопорядку і громадянського ладу на Україні буде провадитися при підтриці більшости всього фактичного населення України, себ-то, селянства і національно українських орґанізацій, які безумовно візьмуть саму сприятливу співучасть в цій відбудовуючій роботі, то Україна хутко справиться з своїми внутрішніми хворобами і відновить з найбільшою енерґією виконання своїх старих перед Західною Европою обов'язків постачання всякої сировини і споживчих річей.
Аби в останньому не бути безпідставним, наведемо такі факти:
В нормальний довійськовий час Україна, як вже вище згадувалось, давала на експорт приблизно щорічно 615 міліонів тон зсякого збіжжа. Останні три роки, особливо минулий 1919 давали Україні добрі врожаї. Але, після вибуху революції в лютому 1917 року господарсько-транспортний аппарат України безупинно все погіршується. Німці в 1918 році, за час від квітня до листопаду при всій своїй міцній орґанізації не в силах були вивезти всіх лишків хліба з України. Вони вивезли лише приблизно 30% договоренної кількости. Ще з меншим позітивним еффектом працювали большевики. Під час большевицької навали 1919 року вони не вивезли не тільки більш менш помітних кількостей хліба: вони не встигли вивезти і половини готівки цукру... Так само і денікінські експортні орґанізації за весь час їх панування на півдні України — осередку хлібних лишків і всяких инших сировців України — не подолали труднощів відбудови транспорту і відновлення закупочного аппарату. Між тим, реалізація і останнього врожаю і лишків попередніх років що далі виявляє все більші труднощі. Нині селяне нехтують грошовими знаками. Вони твердо визнають, що незреалізований урожай — це значно краща валюта, ніж які-б то не були грошові знаки. Тому то, в останні часи наш український хлібороб дуже неохоче вимінює збіжжа на грошові знаки, на які нині завдяки підупадку місцевої фабрично-заводської продукції і відсутности привозу відповідних товарів з закордону він не в силах купити собі найпотрібнішого товару і перевести ремонт і відновлення свого інвентаря. В той-же час, він дуже радо і охоче вимінює збіжжа і инші продукти свого власного господарства на всякий потрібний товар. Ця остання сістема міжнародніх торгових зносин під впливом зголодніння Центральної і Західної Европи під час останньої війни визнається і там майже як єдиний справедливий метод таких міжнародніх "торгових" зносин, але під знаком инших обставин. Західна Европа, хоч кепсько і кволо, але продукує товари і на вивоз, — Україна потрібує силу всяких товарів; Західна Европа не в силах прогудувати себе своїм хлібом — Україна в данний мент має значні хлібні лишки з урожайних років 1917–1918 і 1919 в кількости не менше як 10 міліонів тонн всякого збіжжа.
Окрім того, Україна може ґарантувати щорічний мінімальний вивіз цукру в кількости від 300 до 600 тисяч тонн, алкоголю дестільор в кількости 1 міліона літрів, тютюну, хмілю, цінного бурякового насіння, льняного клочча, саломасу, сирої шкіри, яєць, птиці, (гуси, індики, курі, качки), рогатої худоби, овець, вовни, піря і т. и.
Далі Україна могла-б дати Західній Европі в ближчий короткий час до 100 тисяч тонн цінної марганцевої руди (через Миколаїв) до 500 тисяч тонн високопроцентної залізної руди (через Херсон і Миколаїв), фосфоріту, сіль, соду, залізо, ліс, а через деякий короткий час і каменний вугіль (до 6–10 міл. тонн) і антраціт, кокс (до 500 тисяч тонн) бензол толуол, антрацен феноли, нафталін і инші цінні дерівати каменновугільної смоли, справу камінно-вугільну смолу в кількости до 75 тисяч тонн і пеку — до 15 тисяч тонн річно; сірчано-кислого аммонію в кількости до 10 тисяч тонн, нашатирного спірту до 5 тисяч тонн, і богато инших сирівців і полуфабрікатів.
Але — вибрати головне національне багацтво України, її продовольчий запас, який Західній Европі на ближчу весну і літо став-би в такій спріятливій допомозі, бо американського хліба і взагалі сирівця буде постачатись на европейські ринки що разу і надовго ще — і обмаль, і не так-то й легко.
Насамперед потрібно буде знайти прихильність серед мас сталого населення України; далі — потрібно відновити закупочні орґанізації, постачати ці орґанізації відповідною кількістю краму для обміну на споживчі речі і тим самим заохотити населення до того, аби воно відчувало необхідність "міняти" свої запаси і коштовність цієї міни.
Безумовно, для переведення в життя цеї справи потрібна буде широка і смілива торговельна ініціатива. Але без такої — справа не піде: коли европейському промисловцю і взагалі державам Европи потрібні будуть український крам український сирівець і українське золото — її продовольчі запаси, то европейські орґанізації, аби витягнути з недр України її продовольчу готівку, муситимуть насамперед везти на Україну їм свої товари і пропаґандувати їх серед нашого населення для обміну на збіжжа і инше.
Але для успіху таких єдиних заходів потрібно насамперед, аби на Україні істнували лад і порядок. Вище ми наводили вже, що без ладу і правопорядку витягнути продовольчі лишки з України не вдасться. Яскравим прикладом цьому можна навести факти денікінського панування на Україні, коли богато (десятки) чужеземних пароплавів, навантаженних всяким потрібним для України крамом заходили в порти Чорного Моря (Одесу, Новоросійськ) і поверталися назад нерозвантаженними тому, що в ціх портах не було заготовлено відповідних кількостей грузу для повороту. Хаос, який утворився на Україні, як наслідок спроб заводити "своє" панування і добровольчою армією і большевицькими орґанізаціями, лише підкреслюють нашу основну думку, що лад і правопорядок на Україні може завести лише щиро-національний демократичний уряд, яким увесь час був Уряд Української Народньої Республіки.
Останній висновок підтверджується ще фактичними данними того правопорядку, який находився під час керування Центральної Ради — українського парляменту і її Уряду. Тогді на Україні істнувала вже національно-персональна автономія, на підставі якої всім народам, заселюючим Україну, поруч з Українцями забезпечувалися законом всі права і засоби для вільного національного розвитку.
З другого боку український ринок для промислових країн Західної Европи виявляє великий інтерес ще і з таких причин: задоволення нормальних потреб українського населення всяким крамом, особливо українського сільського господарства і української промисловости всякими машинами, струментами, знараддями та приладдям принаймі для виконання біжучого ремонту, починаючи з перших років світової війни все гіршало; з початком і дальшим розвитком російської і української революції — всі кордони закрилися, всякий довіз товарів припинився; власне українська промисловість майже вмерла, а задоволення наглих і необхідних потреб ринку все відсуваються до кращих часів. Цілком зрозуміло, що після встановлення на Україні хоч якогось ладу і порядку найкраще визискуватиме всі вигоди товарообміну з Україною та держава, та нація, яка для встановлення такого ладу прикладе найбільші зусилля і виявить найбільшу сприятливість. Вигода такого "сприятливого" відношення окремих країн Европи до України після закінчення світової війни за "ринки" — не підлягають ніякому сумніву.
Україна для закордонного капіталу, окрім вище наведених торгово-економічних інтересів, виявляє ще безліч можливостей чисто промислових. Зупинимося на деяких з них:
1. До революції Україна володіла досить значною сіткою залізних дорог, а власне в кількости 17.855 кільометрів. Таким чином, на 100 квадратних кільометрів поверхні припадало 26 кілометрів довжини залізниці, що є далеко менше дійсних потреб країни. Залізнодорожне будівництво, а особливо ремонт вже істнуючих залізнодорожних шляхів — для України є одно з найбільших пекучих завдань ближчого будучого. Залізні дороги на Україні до війни — це було одно з найдоходніших джерел Росії. На Україні всі залізні шляхи давали значні прибутки (особливо так звані бувші південно-західні дороги: Катерининська, Південна). За часи революції і руїни українські залізниці втратили 65% всього свого рухомого складу (ваґонів і паротягів). За цей час знівечено багато мостів, водокачок, депо, станційних будівель і т. и. Все це потрібно відновити в найкоротчий час. Все це Україна фактично не спроможеться подолати своїми засобами і повинна буде звернутися до закордонного капіталу. За таку співучасть закордонна ініціатива може жадати собі або певних залізнодорожних концесій, або участи в прибутках на певний термін по загальній експльоатації залізниць.
2. Рівно Україна володіє надзвичайно мало розвиненою сіткою брукованих доріг. Приведення наших брукованних доріг в порядок і відбудова нових шоссе може бути передана також з підряду на руки ініціятивних підприємств.
3. На черзі стоїть і справа з реґуляцією річок. Більшість українських річок (Дніпро, Десна, Припеть) весною розливаються на широкі простори, сильно шкодять сільському господарству, а де які з них, як Тетерев, Рось, Бог, Смотрич і инші окрім того володіють порогами, водоспадами, енерґія яких може бути використана з високим конфіцієнтом користного ділання.
4. До розділу реґуляції річок треба віднести наглу справу з упорядкуванням Дніпрових порогів. Дніпрові пороги, які перепиняють вільну течію Дніпра майже на 80 верстов, мають спроможність видати по дослідам проф. Бахметєва до 900.000 кінських сил. Використання цієї енерґії хочаб частково далоб Україні величезну економію в мінеральному паливі і викликалоб до життя навкруги себе ріжноманітні галузі фабрично заводської промисловости. Між тим до війни на цілому бассейні Дніпра використовувалося ледві 70.000 кінських сил енерґії "білого вугілля".
5. В межах Української Народньої Республіки знаходиться значна частина знаменитого Донецького Каменно-вугільного водозбіру з річною продукцією в дореволюційні часи коло 20 міліонів тонн камінного вугілля, з кількости якого більша половина належить до найкращих металюргічних вуглів, і 150,000 тонн антраціту, що вкупі складає 63% річної продукції цілого Донецького водозбіру, але ця продукція є дуже далека від того максімума, який можно булоб видобути в цій місцевости. Загальна площа всеї поверхности, занятої під розробку вугля в 1914 році, складала лише 13—30% всеї вугленосної площі. Використання продукційної здібности технічних установ на копальнях лише в роки крайнього напруження продукції досягала 70—73%. Нині після революційної хвилі, після хазяйнування добровольчеської армії, коли продукція камінного вугілля в Донецькому водозбірі упала до 20% нормальної продукції, коли багато шахт завалилося і залято водою, коли дійсний стан нашої бувшої багатої каменно-вугільної промисловости є нижче всяких уяв, — відбудова камінно-вугільної промисловости є завданням першої черги, і в цих завданнях Україна також примушена буде шукати собі допомоги закордоном.
6. Майже вся коксова промисловість бувшої Росії з'осередкована на теріторії України. Але з всієї кількости понад 5000 коксових пічок з нормальною річною продукцією в 4,74 міліонів тонн коксу, лише ледви 25.27% оздоблена знаряддям для використування продуктів коксування. Вихід каменно-вугільної смоли, в склад якої входить безліч цінних деріватів — для українських вуглів рівняється 4%.
7. Серед технічних поліпшеннь, які стоять на черзі в справах використання богатств Донецького каменновугільного водозбіру є будова центральних силових станцій для використування порохлявого вугілля (Славяносербський і Гришинський райони). Кожний з цих районів здібний видати відповідного сиріщя для будови сило-станцій в 500.000 кінських сил.
8. Для будови таких центральних сило-станцій сталиб в великій пригоді наші українські торфяники, між якими Ірдинські болота на Черкащині, Ірпенські болота під Київом та торфянські водозбірі Припеті і Десни можуть задовольнити своїми запасами палива на багато років істнування не одного десятка сило-станцій силою по 200.000 HP і більше.
9. Недра України мають величезну кількість ріжних инших багацтв, до використання котрих до цього часу ще або зовсім не приступлено (ґрафіт, нафта, асфальт, слюда, бром, йод, янтар), або розробка і використання яких стоїть на дуже низькому ступені розвитку (фосфоріт, мерґеля, глина, ртуть, гірські породи, між якими зустрічаються дуже рідкі і цінні місцезародки).
10. При всім своїм богацтві продовольчих лишків і між ними хлібних злаків, Україна, яка з давних давен веде торгівлю хлібом — не володіє достаточною кількостью елєваторів. Відбудова елєваторів во всіх осередках хлібної торговлі — є також одно з чергових найпекучіших завдань.
11. Поліпшення нашої аґрікультури, на що безумовно буде звернено найбільшу увагу при перших можностях, викличе розвиток і поширення сільськогосподарської промисловости (млинарства, ґуральництва, цукроварства, броварства і т. и.) а особливо перетворення ріжних технічних рослин (льон, конопля) в продукти високої цінности (клоччя, рослинні масла, саломас і т. и.).
Такі ближчі перспективи економічного життя України. Все вище наведене не претендує на повноту обсягу і на викінченний огляд всіх галузів і можливостей визискування богатцтва України. Цей нарис хоче бути лише вихідним пунктом для того, аби звернути увагу відповідних кол на ролю і значіння України в її етноґрафічних межах для Західньої Европи в цілому і в деталях.
Воля