Уривок з поеми.

 

Потоку світлий первісних вражінь!

Мої дитячі спогади далекі!

Лягає від кислиць гілляста тінь,

А десь на стрісі клацають лелеки.

Байрак, де схилами ростуть кульбаби,

І люціон, який над тином цвів,

Та ліс на обрії, що в далеч вабив.

А очерет, високий очерет,

Де у воді я бродив аж по груди!

Мій очерете! Жадний ще поет

Не оспівав це Амазонське чудо.

А туга, туга кликала: «Полинь!»

Мої легені владно роздимала,

Бо десь безмірно-синя далечінь

Очам незнану радість обіцяла.

А потім юности ясні часи:

Дніпро, Аскольдова могила, Київ,

Кадетський гай і Дарницькі ліси

(Хто давнішні чуття у серці виїв?).

Вночі з Слобідки плинемо човном,

Гаї, церкви і кручі — невидимі.

Та на горі запаленим хрестом

Вітає нас над містом Володимир.

Чи о весняній радісній порі

Ви їздили колись до Межигір'я

І ночували в драному шатрі,

Де крізь дірки просвічують сузір'я?

А чи ви знаєте, товариші,

Як над водою вогко пахнуть верби?

З яким тремтінням дивним у душі

Тепер я тої радости зачер би!

Та хтось у грізний час заніс меча,

Життя ударом надвоє розкраяв.

Чиї ж то злочини до хмар кричать,

Що нас Господь і досі ще карає?

Розріжеш червака — і поповзуть

У ріжні сторони дві половини,

І кожній з них лягла вже інша путь.

Так і життя у нашу темну днину:

Воно розтяте надвоє мечем.

Між половинами розчахлась прірва.

Нехай хтось заклене його вогнем,

Та вже минулого із надр не вирве...

 

[Земля, 07.01.1945]

07.01.1945