Привіт тобі, Львове, чолом тобі, Львове!

Сніжинки летять голубі

і сонце свободи зійшло пурпурове,

щоб сяяти вічно тобі.

Як тяжко, як довго крізь нічку багрову

я марив тобою в журбі...

По буряних роках я бачу їх знову,

квартали твої голуби.

Терзали тебе бронійовані орди,

але не скорили тебе.

Все далі на захід, гарматні акорди,

од вибухів небо рябе.

Загарбників лютих женем ми до згуби,

ламаємо ікла їм злі

і падають трупи, у сизому трупи,

на чорній німецькій землі.

О зоре моя, о моя Україно,

повернене щастя в боях!

Хотів би я вічно співать солов’їно

про тебе, матусе моя!

В простори блакитні іти за тобою

туди, де синіють гаї,

і слухати хвилі твої під вербою, —

дивитись на зорі твої.

Всміхатись квіткам і весняному грому,

хмаркам, що як маревний дим,

і сонце вітати у небі твоєму,

що сяє у серці моїм.

Привіт тобі, Львове! Ніколи звіру

не бачить дітей наших сліз.

У пісні привіт і любов свою щиру

тобі од Дніпра я приніс.

4. І. 1945 р.

[Вільна Україна, 03.01.1945]