Втрати року 2019-го

Їх так багато – тих, кого ми втратили цього року. Ми як українці, львів’яни – і ми як частина світової спільноти. Коли гортаєш ці довгі списки, думаєш про те, що там, за межею, зібралося неймовірно талановите і цікаве товариство. Але – встигнеться. Нехай ми поки тут – по цей бік Ріки. І хай краще вони до нас, зокрема на Святу вечерю. Адже день нині такий, коли стираються грані між поцейбічним та потойбічним і в кожному домі українця може бути людно як ніколи. Промовляйте молитви, запрошуйте скуштувати куті і живих, і мертвих. І почують ваше запрошення, і прийдуть… Адже вечір сьогодні особливий, осяяний Святвечірньою зорею…

 

Січень

 

 

Мішель Легран – знаменитий французький композитор, піаніст, аранжувальник, диригент і співак, неодноразовий володар премій «Оскар» та «Сезар», премії «Золотий глобус» та п’яти статуеток Греммі, автор понад 200 мелодій до фільмів (зокрема до кінострічок «Шербурзькі парасольки», «Літо 42-го», «Єнтл» та ін.) відійшов у віці 86 років. Примітно, що приїжджав маестро з концертами й до України. Зокрема 5 березня 2015 року Мішель Легран виступив у Львівській філармонії зі світовими зірками джазу – ударником Франсуа Лезо (Francois Laizeau) і контрабасистом П'єром Бусаґе (Pierre Boussaguet) у супроводі Академічного молодіжного симфонічного оркестру «INSO-Львів» у рамках турне «Best of Michel Legrand».

 

 

 

Кудлик Роман – відомий поет-пісняр, на чиї вірші писали музику Володимир Івасюк («Я – твоє крило», «Нам спокій, друже, тільки сниться», «Освідчення»), Ігор Білозір та Богдан-Юрій Янівський. Автор п’яти поетичних збірок та лібрето до опер Янівського «Олеська балада», «Царівна жаба» і «Золотий гомін» та мюзиклів «Лис Микита» і «Перстень спокуси». Від 2001-го по 2014-й – головний редактор літературно-мистецького і громадсько-політичного часопису Національної спілки письменників України «Дзвін».

 

З допису  у мережі фейсбук доньки письменника Романа Іваничука – відомої перекладачки зі скандинавських мов Наталі Іваничук: «Такий жаль... Не стало Романа Кудлика. Капітана... Найближчого друга мого Тата. Дружба тривалістю у життя. Хай Там зустрінуться і договорять недоговорене». 

 

 

 

Леся Боровець (Олександра Романівна Боровець-Демчишин) – серце цієї української естрадної співачки, заслуженої артистки України, зупинилося за кілька місяців до її сімдесятиліття. Працювала викладачем Середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької, педагогом Дрогобицького та Івано-Франківського музучилищ. Солістка Львівського радіо і телебачення (1967–1973), ансамблів «Ватра» Львівської філармонії (1973–1974) та «Львівське ретро» (1989–1993), колективу «Галицька ревія» (1993). Перша виконавиця творів Богдана Янівського на слова Богдана Стельмаха. Записала платівки «Ватра», «Пісні Богдана Янівського», касети «Львівське ретро», «Галицька ревія», відеоаудіозбірку з трьох дисків «Співає Леся Боровець», аудіодиск «Львівське ретро». Озвучила музичний телефільм «Залицяльники» (режисер О. Гиринович). Про творчість Лесі Боровець знято телефільми «Львівське ретро» (1990), «Галицька ревія» 1993), «Співає Леся Боровець» (1987), «Серця, осяяні музикою (2003), «Незабутні мелодії»(2006).  Була переконана, що за допомогою гарної пісні людина стає добрішою. Похована у Винниках біля Львова.

 

Воїни, що загинули за Україну у січні

Микола Голубєв

Микола Семенюк «Саїд»

Віталій Губенко «Батюшка»

 

Лютий

 

 

Карл Лаґерфельд – видатний кутюр’є, один із найепатажніших представників індустрії моди, креативний директор французького будинку моди Chanel помер від тяжкої хвороби у своїх 85. Якось промовив: «Ти маєш займатися тим, що приносить щастя. Забудь про гроші чи про ще щось, що прийнято. Якщо ти щасливий, працюючи в сільському магазині, – працюй. Життя одне». У сповідуванні цього підходу до життя був справді щирим.

 

 

Ганна Чубач – знана українська поетеса, дитяча письменниця та заслужена діячка мистецтв України пішла у засвіти на 79-му році життя внаслідок тяжкої хвороби. Свого часу за рекомендаціями Платона Воронька та Павла Усенка була обрана до Спілки письменників, маючи в своєму творчому доробку лише одну поетичну збірку. Загалом написала близько 60 книжок для дорослих і дітей, понад 500 пісень, музичну абетку «Алфавітні усмішки» тощо. Її твори є практично в усіх вітчизняних читанках та буквариках, а її творчість занесено до світової скарбниці «Література ХХI століття». Ганна Чубач є лауреаткою всеукраїнських літературних премій імені Павла Усенка, Марусі Чурай, С. Гулака-Артемовського та міжнародної премії «Дружба». Вірші поетеси перекладено англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, російською, монгольською та іншими мовами.

 

 

 

Леонід Ушкалов – український літературознавець та письменник, доктор філологічних наук, один із найвидатніших сковородинознавців. Автор академічних розвідок з історії української літератури, філософії та богослів’я, науково-популярних праць, дитячих книжок, сотень статей. З останніх книжок Леоніда Ушкалова – «Ловити невловного птаха: Життя Григорія Сковороди» («Дух і літера) і «Шевченко від А до Я» ( Видавництво Старого Лева). З інтерв’ю Леоніда Ушкалова для Збруча: «Я хотів зробити так, щоб, коли мій читач згодом буде чути слова "українська література", у нього з’являлися впевнений погляд на життя, радісна усмішка, трішки драйву... А особисто для мене українська література – це моє життя. Я не займаюсь бізнесом або чимось таким. Я займаюсь україністикою. І не шкодую. Це розкішний світ, мені в ньому гарно й затишно».

 

 

Роман Лемеха – свого часу найвідоміший диктор Львівського телебачення, що вело трансляції на сім західних областей України, йогоо називали львівським Аленом Делоном. Був ведучим найстарішої програми Львівського телебачення «Концерт вітань» (яка виходила щонеділі) до 2000 року.

 

Воїни, що загинули за Україну у лютому

 

Сергій Гузенко «Шериф» («Вовк»)

Ігор Наконечний «Замок»

Руслан Кондратюк

Сергій Данілейченко

Василь Богоносюк

Євген Фурсов

Борис Борденюк

Олександр Меденцев

 

Березень

 

 

Люк Перрі – цей американський актор, що зіграв роль крутого хлопця-серцеїда Ділана Маккея у підлітковому серіалі «Беверлі-Гіллз, 90210» і став ідолом покоління, був не вельми щасливим через тяжіння над ним амплуа його героя. Але в серйозному кіно йому теж випало зніматися. Зокрема, останньою стрічкою, в якій знявся Люк Перрі, став фільм Квентіна Тарантіно «Одного разу в Голлівуді». Актор помер у віці 52 роки від важкого інсульту.

 

 

Василь Портяк – український письменник і сценарист. Народився на Франківщині. Після школи працював лісорубом і вантажником. Згодом закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Першу збірку новел «Крислачі» видав 1984 року. Написав шість кіносценаріїв – «Меланхолійний вальс», «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали», «Вишневі ночі», «Білий пудель», «Чия правда, чия кривда», «Нескорений», «Залізна сотня». Похований у Фастові на Київщині.

 

Воїни, що загинули за Україну у березні

 

Богдан Гаврилів

Руслан Слісаренко

Віктор Грабар

Євген Керечанин

Сергій Валах («Борода»)

Максим Сирін («Шалений»)

Володимир Маркевич

Дмитро Костенюк

 

Квітень

 

 

Валентин Мороз – український історик, один із представників українського національного руху, політв'язень, дисидент, автор понад ста наукових праць. Уродженець Волині Валентин Мороз закінчив історичний факультет Львівського держуніверситету, працював викладачем у Волинській та Івано-Франківській областях. У 1965-му  був засуджений до чотирьох років ув’язнення, а 1970-го – до дев’яти років за звинуваченням в антирадянській пропаганді. У 1979 році між СРСР і США відбувся обмін дисидентів на двох радянських шпигунів. Так Валентин Мороз потрапив у США, а 1981-го переїхав у Канаду. Вперше після ув’язнення і життя в еміграції приїхав на батьківщину наприкінці 80-х, а остаточно перебрався в Україну 1991 року. Від 1997-го постійно жив у Львові, викладав у Львівському державному університеті фізичної культури, похований на Личаківському цвинтарі.

 

 

Любомир Криса – відомий фотохудожник, автор багатьох художніх фотоальбомів (зокрема «Личаківський некрополь», «Проходи по Личакову», «Храми Львова» тощо), чоловік старшої сестри композитора Володимира Івасюка відійшов з цього світу на 79-му році життя. «Любомир Криса – історик нашого політичного життя, – згадував Ігор Калинець. – Його альбом "Так було…" зафіксував події 80–90-х років у Львові і поза Львовом. Там є ті люди, які будували країну, яку, на жаль, можемо зараз втратити. І він ввійшов як історик того руху не тільки Львова, але й Відродження у Галичині в останні роки. В багатьох родинах, і в моїй теж, є дуже багато його фотографій з різних моментів нашого життя, з життя міста, культурного життя Львова і України. Все це – довговічна пам’ять йому у багатьох серцях людей».

 

 

Петро Бенюк – актор Національного академічного українського театру імені М. Заньковецької, народний артист України, старший брат актора театру та кіно Богдана Бенюка. Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня.  На сцені театру зіграв понад 70 ролей. Також знімався у фільмах «Камінна душа», «Таємниці Святого Юра», «Злочин з багатьма невідомими», «Голод–33», «Роксолана» й інших.

 

Воїни, що загинули за Україну у квітні

 

Яна Червона «Відьма»

Олександр Мілютін «Дєда»

Юрій Фармагей

Дмитро Стрекнєв

Іван Лисиця

Микола Неживий «Механ»

Олег Бойцов

Роман Чибінєєв

Володимир Лисаківський

Ігор Ігнатенко «Цум»/ «Батя»

Микола Волков «Смурфик»

Олександр Цапенко «Студент»

Юрій Коновод

Сергій Гвоздієвський

Володимир Куцик

 

Травень

 

Іващишин Маркіян – народився 6 вересня 1966 р. у Львові. Навчався у Львівському політехнічному інституті, де створив осередок Студентського братства. З 1989 року почав працю у Львівській археологічній експедиції. У 1990-му очолив Студентське братство Львова і став одним із провідників студентського голодування у Києві, яке згодом отримало назву Революція на граніті. Депутат Львівської обласної ради I-го демократичного скликання. 2000–2001, у період «касетного скандалу», разом з Донієм та Чемерисом заснував Громадський комітет «За Правду!»

 

Буквально напередодні своєї раптової смерті Маркіян Іващишин отримав орден князя Ярослава Мудрого V ступеня з нагоди відзначення 30-ліття Студентського братства.

 

Від 1993 року працював директором Мистецького об'єднання «Дзиґа». Організовував фестивалі «Вивих». Був артпродюсером проєктів «Вогні великого міста», «Новий Ноїв ковчег», продюсером гуртів «Клуб шанувальників чаю», «Мертвий півень», «Dzyga Jazz Quintet», ранніх проєктів «Океану Ельзи» та Руслани («Дзвінкий вітер»), організатором фестивалю «Проект Є», «Слухай українське», «Гранди мистецтва», «Метро Jazz», «Флюгери Львова», «Jazz Bez», одним із засновників культурологічного журналу «Четвер». Мав у власності культові львівські кав'ярні «Лялька», «Вавілон-20», «За кулісами», «Під клепсидрою». Віцепрезидент регбійного клубу «Сокіл».

 

Із допису у Z критика та історика мистецтва Наталії Космолінської: «Марек… Здавався монументальним, як скеля в Тустані. І не тільки через зріст. Більшість того, що робив, вивищувалось над культурним ландшафтом, вражало своєю актуальністю і потрібністю саме тут і зараз. Мав несамовиту чуйку до культури. Перелік заснованих ним фестивалів та зініційованих проєктів займе кілька сторінок. Штампи "людина-доба", "людина-легенда"  про нього. Щоби на всі 100% зрозуміти, ким був Марек для Львова, досить уявити, яким був би Львів без нього.

 

"Тримається, бо крутиться!"  дзиґівське мотто. Багато хто за тих майже тридцять років доклався до підкручування "Дзиґи". Люди приходили і відходили, Марек залишався. І з часом таки втомився, розчарувався, вигорів… Така-от зловісна закономірність: не стало "Дзиґи"  не стало Марека».

 

Воїни, що загинули за Україну у травні

 

Денис Козьма «Дід»

Іван Сакаль

Сергій Дрогін «Скіф»

Володимир Коваль

Антон Безверхній «Пітбуль»

Василь Джус

Роман Досяк

Олександр Пузіков

Борис Степанченко

 

Червень

 

 

Юрій Мушкетик – письменник, Герой України, якому славу принесла його історична проза. Працював заступником редактора та головним редактором журналу «Дніпро», у 19862001 роках головою Національної спілки письменників України.

 

Лауреат Шевченківської премії (за роман «Позиція») та премії Миколи Островського (за роман «Крапля крові»). 2009 року отримав звання Героя України з врученням ордена Держави. Також був нагороджений відзнакою «Золотий письменник України», медаллю «Івана Мазепи» та медаллю «Олександра Довженка» — за визначний внесок в українську літературу.

 

Усі свої книги написав ручкою, у блокнотах. З його цитат: «Заклятим комуністом ніколи не був. Боявся як партії, так і комсомолу весь вік. Я спочатку теж думав, що ми найкращі у світі і що Росія наш найближчий друг, а не лютий ворог. Але я такого вичитав з історичних текстів, чого, може, й ніхто не читав. Я добре знаю, як старший брат меншого вбивав…»

 

 

Франко Дзеффіреллі – знаменитий італійський режисер театру та кіно помер на 96-му році життя. Двічі номінований на «Оскар», мав дві статуетки «Еммі» й нагороду Британської академії кіно- і телемистецтва (BAFTA). Присвятив професії понад півстоліття – почав знімати кіно відразу після Другої світової війни, під час якої був партизаном італійського руху Опору, і продовжував випускати фільми аж до двохтисячних років. Зняв «Приборкання норовливої», «Ромео і Джульєтту», «Ісус з Назарету» та низку інших знаних на наших теренах фільмів. У 2004 році королева Великої Британії Єлизавета II посвятила Дзеффіреллі в лицарі – Командори ордена Британської імперії. Відтак він став першим громадянином Італії, хто удостоївся титулу почесного лицаря Великої Британії.

 

Воїни, що загинули за Україну у липні

 

Едуард Лазарєв

Олександр Лин

Владислав Бережний

Дмитро Пругло «Круглий»

Максим Олексюк «Максон»

Олександр Ляшок

Анатолій Сорочинський

Олексій Карлаш «Карлсон»

Віталій Молозовенко

 

Липень

 

 

Мальва Ланда – народжена в Одесі правозахисниця, геологиня, авторка ряду статей, ветеранка правозахисного руху в СРСР, член Московської гельсінської групи з часу її заснування у 1976 році. Підготувала величезну кількість документів, присвячених конкретним політв'язням, причому завжди ці документи підписувала своїм ім'ям (зазвичай подібні довідки про політв'язнів і їхні справи були анонімними). У листопаді 1976 року разом із Тетяною Ходорович публічно виступила на захист Василя Стуса. За свою правозахисну діяльність постійно зазнавала переслідувань, обшуків, допитів. Була засудженою і відбула покарання. На допитах мовчала. Незважаючи на оголошений 1982 року у зв'язку з масовими арештами розпуск Московської гельсінської групи, заявляла владі, що продовжує вважати себе її членом. У березні 2010 року підписала звернення російської опозиції «Путін повинен піти». Померла в Ізраїлі у віці ста років.

 

«Вона була невгамовна і привітна, добра з друзями і непоступлива з владою. Її можна було переконати, але неможливо зламати. Вона ніколи не думала про еміграцію як про міру особистої безпеки. Вона безстрашно зустрічала небезпеку, не ухиляючись від неї, не тікаючи, не шукаючи виправдання для відступництва. Вона ніколи не просила помилування або поблажливості до себе. Вона була по-справжньому мужньою людиною, що було дано далеко не всім навіть у демократичному русі. Вона була людиною честі і слова. Це так багато значить в наші дні. Як, втім, і в усі часи». (Алєксандр Подрабінек).

 

Воїни, що загинули за Україну у липні

 

Сергій Майборода

Ірина Шевченко

Едуард Лобода «Фугас»

Олег Жуков

Владислав Локтіонов

Антон Фака

Олександр Колодяжний «Кол»

Володимир Салітра

Дмитро Лісовол

Богдан Бігус «Баррет»

Олександр Бардалим «Бармалей»

Роман Джерелейко

Семен (Шаміль) Румигін

Микита Скітченко

 

Серпень

 

 

Наталя Космолінська – журналістка та мистецтвознавець. Навчалася у Київській академії мистецтв і архітектури на факультеті історії і теорії образотворчого мистецтва (1988–1994). Закінчила Київський інститут культури, бібліотечний факультет (1982–1986). Редакторка мистецької сторінки Zbrucа. У минулому – заступниця директора з виставкової роботи Львівського палацу мистецтв, головна редакторка журналу «Real Home» (Львів) та редакторка мистецьких програм Львівського обласного радіо. Авторка більш ніж 800 науково-популярних радіопрограм, присвячених подіям сучасного мистецтва та екскурсам в історію мистецтва, а також понад 500 науково-популярних публікацій із сучасного мистецтва, архітектури та дизайну (журнали «Салон», «Архідея», «Об'єкт», «Декор», «Міжнародний туризм», «Welcome to Ukraine», «City Life», «Ї», «Art Ukraine»). Працювала у Львівському інституті стратегії культури. Відійшла на 55 році життя після тривалої недуги.

 

З допису у фейсбуці мистецтвознавиці Віти Сусак:

 

«"Немає гіршого в нашій професії – писати некрологи на друзів-знайомих", – відписала мені Наталка Космолінська у фейсбуці в травні. Вона ще встигла сказати точні слова про Марека Іващишина, що пішов миттєво, неочікувано для всіх. Про свій (очікуваний) відхід вона знала, хоч до останнього чинила опір.

Наталя дуже любила життя, мистецтво і людей, які його творили. Передачі на львівському радіо, статті в журналах, виступи на відкриттях виставок, екскурсії Львовом – вона завжди багато працювала. Сама поставила на ноги двох дітей. Ніхто ніколи, навіть в "лихі 90-ті", не чув від неї нарікань на долю, невдоволення країною, претензій до влади. Вона все чудово розуміла, але залишалась мистецьким критиком, а не критиком людей та їхніх слабостей. Доброта була її єством.

Її маленька фігурка з диктофоном була звичною на більшості львівських вернісажів.

Вже не зустрітися з уважним поглядом крізь окуляри Наталки, не побачити біля Дзиґи "людину-гору" Марека, ні підкручених догори вусів Влодка Розбицького. Цей рік забрав їх. Занадто рано пішли вони…
Мистецьке середовище Львова зміниться, а вони залишаться в тому часі, обличчя якого творили».

 

 

Богдан Турецький – живописець. Народився 16 березня 1960 року в Івано-Франківську. Навчався в художньому училищі імені Труша (випуск 1979 року), тоді у львівському Інституту прикладного та декоративного мистецтва (закінчив 1983 року). Входив до мистецького об’єднання «Шлях». Є автором численних храмових іконописів в Україні, Австрії та Канаді. Розписував найбільший греко-католицький храм поза межами України в канадському місті Міссісаґа, церкву та іконостас у м. Бремптон (Канада), іконостас в старовинній церкві XVII ст. в Зальцбурзі та храм Покрови Пресвятої Богородиці у Львові. Також є автором іконостасу в каплиці св. Івана Богослова в Українському католицькому університеті та іконостаса у єпархіальному домі єпархії Святого Володимира УГКЦ у Парижі.

 

 

Рутгер Гауер – знаменитий нідерландський та американський актор, продюсер, режисер і сценарист помер у віці 75 років у себе вдома в Нідерландах. Серед найвідоміших фільмів – «Той, хто біжить по лезу», «Плоть і кров», «Сліпа лють», «Брати Сістерс» та інші. У квітні 1999 року Рутгер Гауер отримав у Нідерландах звання «Кращий актор століття», з нагоди чого нідерландське телебачення без упину упродовж дня крутило його фільми. У 2010 році Гауер став почесним гостем першого Одеського міжнародного кінофестивалю і провів у його рамках закритий майстерклас.

 

Воїни, що загинули за Україну у серпні

 

Олександр Шарко

Владислав Рак

Сергій Шандра

Василь Курдов

Роман Романенко «Біч»

Василь Євстигнєєв

Тихон Курбатов «Тихий»

Сергій Савінов

 

Вересень

 

 

Василь Жданкін – український бард, кобзар, бандурист.  Володар Гран-прі першого фестивалю «Червона рута» (1989) у Чернівцях. Першим заспівав гімн України публічно (на «Червоній руті» у 1989-му). Був учасником «Товариства Лева» і театру-студії «Не журись!» у Львові. Знявся у кінострічках «І снігом стелиться життя» та «Українці, ми врятовані». Гастролював у більше ніж у 20 країнах, у тому числі в Аргентині, Канаді, США. Автор низки музичних творів на власні тексти та вірші українських поетів. Загинув у ДТП у віці 61 року. Похований у Кременці.

 

З допису у фесйбуці Тараса Чубая:

«Я напевно останній з "Не журись!", хто з тобою, Васильку, бачився. Це було в червні, на фестивалі “Via Carpatia” у Верховині. Ми зустрілися, обійнялися і трохи побалакали про те про се: як хто доїхав, чи є уже гриби, хто коли був на рибалці.. Ти познайомився з моїм дев’ятирічним сином Марком і довго з ним балакав про усе на світі. Коли я вчора Маркові повідомив страшну звістку про твою загибель, він сказав:

"А це той дядько Василь, що все знає про природу і всюди вміє зловити рибу... Як шкода, як тепер пережити його родині таку втрату".

Мій Марко тебе ніколи не забуде, як і я не забуду наших безконечних розмов на гастролях, твоїх жартів, твоїх виступів, на які всі "нежуристи" збігалися за кулісами кожен раз, як наставала твоя черга виходити на сцену. Мурашки по шкірі пробігали, коли ми чули твою і Антоничеву "Коляду". Дякую тобі за те, що ти полюбив мою версію цього вашого з Антоничем шедевра. Але я знаю, що ніхто ніколи в світі краще за тебе не заспіває "Народився Бог на санях"...

У шумі стихій, вітрі й громі я завжди чутиму твій Архангельський Голос. Лети, Васильку. Вічна й Світла тобі пам‘ять!»

 

 

Луців Володимир – уродженець Надвірної на Франківщині. Від 1948 року проживав у Лондоні (Великобританія). Всесвітньої слави бандурист та співак, який виступав на престижних сценах світу, амбасадор української культури, що ніс її ненав’язливо, але цілеспрямовано, невтомний організатор або ж координатор величезної кількості акцій (зокрема 24-х міжнародних турне для великих творчих колективів за маршрутом від Америки до Європи і навпаки (скажімо, для Візантійського хору з Голландії в Україну чи для Ансамблю пісні і танцю МВС України у США), святкування 1000-літнього ювілею хрещення України у Римі, повернення Глави УГКЦ кардинала Любачівського з Апостольської столиці до Львова, перепоховання тлінних останків патріарха Йосифа Сліпого тощо), володар ще більшої купи нагород та відзнак, засновник культурно-мистецького фонду у рідній Надвірній. Своє 90-ліття відзначив цього літа у Львові великим концертом у Львівській філармонії. Помер у Лондоні. Згідно з його заповітом, похований у Надвірній.

 

Жак Ширак один із найпопулярніших французьких політиків, який за терміном перебування при владі практично не має рівних у Європі. Двічі обирався президентом країни і привів Францію до використання єдиної європейської валюти. Однак з його іменем було пов’язано і чимало скандалів.

 

Воїни, що загинули за Україну у вересні

 

Олександр Грицаюк

Андрій Проценко

Едуард Шахов «Шах»

Михайло Ткачишин

Микола Обуховський

Олександр Лінчевський

Валерій Шатурський «Череп»

Михайло Цимбалістий

Максим Кондратюк

Владислав Рой

Андрій Сторожук

Олександр Марків «Сумрак»/«Чумак»

Володимир Аджавенко «Аджа»

 

Жовтень

 

 

Карел Ґотт чеський соловейко, чи не єдиний чеський виконавець, що отримав таку шалено популярність за кордоном. Король чеської попмузики відійшов у засвіти на 81 році життя, борячись з гострою формою лейкемії. Володар незліченної кількості різноманітних нагород, відзнак і премій. Понад 50 діамантових, платинових, срібних і золотих дисків отримав як найбільш продаваний виконавець від фірм звукозапису «Супрафон», «Полідор», «Мелодія», «Універсал» та інших. 24 рази ставав переможцем чехословацького конкурсу «Золотий соловей» (у 1963–1966, 1968–1981, 1983–1984, 1989–1990 роках), а з 1996 р. – 15 разів перемагав на чеському конкурсі «Золотий соловей» (щороку, крім 1998-го). 2007 року «Полідор» нагородила його премією за 40 років співпраці, упродовж яких у німецькомовних країнах було продано 23 млн альбомів його пісень. Має звання заслуженого артиста Чехословаччини (1977), народного артиста Чехословаччини (1985). Кавалер радянського ордена Дружби народів (1989) і чеської медалі «За заслуги» І ступеня (2009). 2005 року на конкурсі «Найбільший чех» він зайняв 13-те місце й став другим (після Вацлава Гавела) найбільшим чехом із тих, які жили на той момент.

 

Ґотт неодноразово давав концерти в Україні. Уперше виступив у Києві 1962 року в рамках концертного турне містами СРСР. 1972 року виступав у київському Палаці спорту перед близько 10 тисячами слухачів. Останній концерт К. Ґотта в Україні відбувся навесні 2006 року в Національній опері України в рамках фестивалю «Київ травневий».

 

Українською мовою виконував пісню «Ти ж мене підманула», а також перший куплет пісні «Gregor», що є німецькомовним переспівом української пісні «Ой не ходи, Грицю».

 

 

Володимир Буковський радянський дисидент, правозахисник і письменник, один із засновників дисидентського руху в Радянському Союзі. Його неодноразово заарештовували і відправляли на примусове лікування. Загалом він провів близько 12 років у радянських тюрмах, таборах і психіатричних лікарнях. У 1976 році СРСР обміняв Буковського на лідера чилійських комуністів Луїса Корвалана. Письменник оселився в Кембриджі, де продовжив писати про політичні переслідування у СРСР. Буковський також був одним із найбільш непримиренних критиків Кремля й особисто президента Володимира Путіна.

 

Воїни, що загинули за Україну у жовтні

 

Юрій Тишик

Олег Ремінний

Іван Дейкун

Юрій Волк

В’ячеслав Кубрак

Юрій Громович

Ярослава Никоненко

Степан Криль

Віталій Носкевич

 

Листопад

 

Мирон Кипріян – головний художник Театру ім. Марії Заньковецької, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, лауреат премії імені В. Клеха (США) приєднався до більшості на 90 році життя. Оформив понад 350 вистав, з яких 200 на заньківчанській сцені, був знайомий із найвидатнішими людьми сучасності.

 

«М. Кипріян (Мирон) – художник значної і сильної індивідуальності, художник своєрідний і цільний, його власне бачення завжди яскраве і точне. Але для того, щоб розкрити його і донести в усій повноті і цілісності, поруч має йти режисер, котрий з ним спільно мислить, однаково відчуває драматургію і розуміє, що не в підкоренні художника, а лише в рівноправній взаємодії можливе повне розкриття кожного», – писав про Мирона Кипріяна театральний критик Григорій Коваленко.

 

Воїни, що загинули за Україну у листопаді

 

Герман Бродніков «Фріц»

Геннадій Моторін

Юрій Хомік

Артем Соколов

Євген Коростельов

Олексій Капустян «Капуста»

 

Грудень

 

 

Етелла Чуприк відомій піаністці, народній артистці України Етеллі Чуприк виповнилося тільки 55 років. Її називали однією з найвидатніших піаністок свого покоління. Народившись 20 червня 1964 року у місті Виноградово Закарпатської області, вона почала грати на фортепіано у трирічному віці, а в п’ять років уже дала перший концерт, виконавши твори Шуберта та Шопена.

 

У 1988 році на конкурсі ім. М. Лисенка отримала І премію, була лауреатом багатьох різних конкурсів та стипендіатом Асоціації Ріхарда Ваґнера у Байройті. В її репертуарі було близько 300 сольних творів і понад двадцять концертів для фортепіано з оркестром. Етелла Чуприк записала 13 компактдисків і працювала доценткою Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка. 

 

Микола Посікіра – львівський скульптор, автор понад сотні пам’ятників та меморіальних таблиць. Зокрема  львівських пам’ятників Степану Бандері, Михайлу Грушевському та іншим відомим особистостям. Він створив також чимало надгробків на Личаківському цвинтарі, зокрема Володимиру Івасюку, Станіславу Людкевичу, Миколі Бідняку, та меморіальні таблиці Борису Грінченку, Лесю Курбасу, Івану Франку та «Руській трійці».

 

 

Воїни, що загинули за Україну у грудні

 

Дмитро Каплунов

Денис Волочаєв

Дмитро Темний

Андрій Войтович

Віктор Пруський

Сергій Сирота

Сергій Михальчук

Василь Лісіцин

Герман Соловйов «Маяк».

 

Підготувала Ярина КОВАЛЬ

06.01.2020