Низка українських інтелектуалів та громадських діячів розкритикували новорічну промову Президента Володимира Зеленського за розмивання української ідентичності й хибне уявлення про процес nationbuilding'у.
Журналіст Віталій Портников дивується, що Зеленський пропонує відштовхуватися від "паспортного" сприйняття українців. Бо паспорт, пише Портников, – "це усього тільки шматок картону, видрукуваний на поліграфічному комбінаті".
"До 1991 року у мене був паспорт громадянина СРСР. З ким він мене об'єднував – так це із тими людьми, які хотіли скоріше позбутися цього паспорта. І ще з тими, хто мріяв скоріше позбутися СРСР", – аргументує Портников.
Віталій Портников також не вважає, що українців можуть об'єднати певні історичні чи відомі постаті. "І Шевченко з Лесею не об'єднують. Тому, кому плювати на українську мову, плювати і на Шевченка з Лесею. А Лобановський з Усиком об'єднують, факт. Але тільки на один вечір, як щедре застілля. А вранці приходить похмілля і ти можеш ненавидіти товаришів по чарці", – полемізує він.
"Об'єднує тільки сама країна. Тільки Україна. Тільки розуміння того, що саме тут і тільки тут ти можеш бути українцем. Говорити своєю мовою. Пишатися своєю історією. Жити на своїй землі. Виховувати своїх дітей в любові до своєї країни – тому що без цієї любові не буде поваги до інших країн і народів, а буде байдужість і нерозуміння. Нерозуміння того, що поляк відчуває до Польщі, француз – до Франції, єврей – до Ізраїлю. Ні, це не націоналізм. Це любов. Саме тому Україна – просто притулок для українців. Не більше. Але і не менше. Нічим іншим вона бути не може – і не буде. І люди, які не здатні це зрозуміти, навряд чи здатні такою країною – та й будь–якою іншою країною – керувати", – зазначає Віталій Портников.
Публіцист Андрій Бондар вважає: з промови Володимира Зеленського і реакції українців на новорічне звернення чітко видно, що наш народ складається з двох субетносів, субкультур; це саме ті "дві України", які мав на увазі у своїй науковій концепції Микола Рябчук.
"Причина на поверхні: українська культура не дорівнює культурі українського народу і поділяється меншістю цього народу. Українська культура кількісно дорівнює приблизно культурі угорській чи словацькій. Наші книжкові бестселери зазвичай не перевищують 50 тисяч примірників. Погодьтеся, для населення в 45 млн – навіть за загального зниження інтересу до читання – жалюгідна цифра. Більша ж частина українського народу належить до іншої культури – неосовєтської за формою і споживацької за змістом", – вважає Бондар.
На його погляд, володіл лежить через історичну пам'ять, символи і ставленні до українського – "тому, що складає підґрунтя ідентичності". "Всі розмови про цінності, які ми так часто провадили останнім часом, все одно врешті–решт впираються в питання ідентичності та культури", – пише пан Андрій.
Відтак "різниця між українцями, об'єднаними лише гривнею, футбольною збірною і всім огромом соціально–економічних проблем, таки існує", натомість "наше історичне бажання соборності та єдності цей поділ аж ніяк не лікує".
"У нас є два різні проєкти – це медичний факт. З одного боку генерал Григоренко, з другого – В. В. Щербицький, з одного боку Василь Сліпак, з другого – Максим Бужанський, з одного боку Віталій Портніков, з другого – Андрій Портнов. Пари принагідні і десь випадкові, їх можна видозмінювати і продовжувати. Але заперечувати цей поділ – безглуздя. Особливо після останніх восьми місяців", – констатує Андрій Боднар.
На його погляд, спроби зневажити ці відмінності задля уявного миру навпаки можуть завершитися конфліктом. "Те об'єднання навколо майбутнього, яке пропонується сьогодні, не нівелює відмінностей і не скасовує цього поділу. Об'єднання навколо цінностей споживацтва з нехтуванням національного – прямий шлях до конфлікту. На це і розраховують у Москві. У них win–win у кожному випадку: або в нас малоросійський проєкт і Україна без українців, або в нас громадянський конфлікт. Тобто в них усе в шоколаді тепер, як ви розумієте. А в нас, як завжди, цуґцванґ. І пройти між крапельками нам, здається, не вдасться", – передбачає Боднар.
В'язень Кремля Олег Сенцов наголошує: не байдуже, як названо вулиці в Україні; і саме такі речі визначають перемогу.
"У наступному році я бажаю Україні та її громадянам не тільки повернення в’язнів, а й найголовнішого. Того, без чого неможливе непоявлення нових полонених. Того, без чого неможливе непоявлення нових загиблих. Того, без чого неможливе повернення наших територій та прихід справжнього миру. Я бажаю усім нам одного – перемоги! Тому що без неї у нас немає майбутнього. Тому що без неї ми не будемо мати свою країну. Тому що мені не байдужі назви вулиць, якими я ходжу у своєму місті. Я хочу ходити проспектом Бандери, а не Сталіна", – пише Сенцов у FB.
Підприємець і громадський діяч Валерій Пекар вважає, що звернення Зеленського спричинило суперечки, бо воно зачепило основне питання – ідентичності. Пан Пекар наголошує, що єдність націй визначає спільне уявлення про етику та естетику.
"А етика й естетика ґрунтуються на символах. На іменах героїв та спільних міфах, на піснях і прапорах, на назвах вулиць та пам’ятниках, на церемоніях і ритуалах... Що ж пропонує нам Президент? Наявність українського паспорта? Цього замало, бо паспорт не складно поміняти. Ідея об’єднати країну дуже гарна, але в такому варіанті вона призведе до її остаточного розпаду, бо не пропонує відповіді на ключове запитання: чому ми разом?" – зазначає Пекар.
"Життя в суспільстві означає жертвування чимось заради інших, прийняття на себе певних обмежень і зобов’язань. Мусить бути чітка і зрозуміла відповідь – навіщо? Ковбаса та заасфальтовані вулиці не дають відповіді, чому ми тут. Німецький сенс не у смачних ковбасках, а французький – не у свіжих багетах. Сенс спільного буття ґрунтується на поясненні, коли і чому суспільне благо є вищим за особисте", – обґрунтовує Пекар.
"Ми маємо вибір із двох варіантів естетики – національна або радянська. Або Мазепа, Бандера і Григоренко, або Ленін, Дзержинський і Жуков. Ці два варіанти не можна об’єднати в рамках однієї історії. Англійці поєднали Кромвеля та Карла І, бо обидва представляють ту саму країну. Натомість Ленін, Дзержинський і Жуков (власне, як і Пушкін з Маяковським) – іншу. І ми маємо вибір з двох варіантів етики. Треба усвідомити, що нинішній український модернізаційний проєкт тримається на етиці Майдану і добровольчо-волонтерського руху – на етиці небайдужості, активності і жертовності. Отже, або ця етика, або етика Антимайдану, "Беркуту" і нинішніх суддів-прокурорів", – наголосив Валерій Пекар.
Підсумовуючи новорічне звернення Зеленського, Пекар резюмує: "Нам пропонують не вибирати, щоб об’єднати країну". "Але в реальності пропозиція не вибирати просто країну розірве. Бо ці дві етики несумісні, так само, як і дві естетики... Відкидаючи українську національну естетику та майданівсько-ветерансько-волонтерську етику, Президент Зеленський фактично просуває альтернативний проєкт – радянську естетику та антимайданну етику. Ви не знайдете третього варіанту. «Немає різниці», – це не варіант, а ухиляння від дискусії, від визначення і самовизначення, від відповіді на запитання, що ми всі тут робимо", – підсумовує Пекар.
Письменник і публіцист Анатолій Стріляний тлумачить: Зеленський оголосив війну.
"«Я зі своїми людьми припиняю українізацію України», - такий справжній зміст того, що почуло населення України в новорічну ніч від держпосадовця №1. За суттю це є повноцінний, хоча й дещо замаскований, державно-політичний маніфест. В новітній історії України відкривається нова сторінка. Українству оголошено війну. Побачимо, чи готове воно до неї", - прокоментував Стріляний.