помістив тиждневник Montagsrevue замітну статью, котрої зміст годить ся подати.

 

Обговорюючи проґраму правительства, каже Montagsrevue, що міністерство властиво не витичило собі певної означеної мети. Оно хоче лиш правити й думає, що єго истнованє вже само з себе спасає державу. Се така самосвідомість, котрій з гори не признають народи управненя. Противно, все що доси народи бачили, оправдує их найбільші сумнїви. Найбільшою похибкою, яку треба закинути коаліції, єсть засудженє себе на безрадність. Коаліція засуджена, нїчого не творити. Теперішне правительство переняло державні фінанси з доброю надвишкою і повні каси. Міністер торговлї побачив перед собою верству товщу і запопадливо старає ся єї стопити. В слїдуючих лїтах покаже ся, як успішна єго дїяльність. Міністер скарбу заявив таку уступчивість, що сам вкінци жахнув ся, бо тепер боязко затїсняє мотузки своєї мошонки і виводить найрізнїйші проєкти, щоби придбати новий гріш. Він хоче роздобути міліони, потрібні на підвисшенє платнї урядників державних, підвисшенєм тарифи особової на державних зелїзницях! Розуміє ся, п. Плєнер говорить богато о реформі податковій і коли з натиском зазначує звільненє біднїйших з тягарів, то по тиху з вдоволенєм затирає руки, що можна надїяти ся більших доходів. Рівнож і єго попередник мав більші доходи та призначав их разом з призбируванєм надвишок на певно означену цїль, щоби в надходячій борбі остати побідником. Чи проби таланту теперішного міністра скарбу того рода, що можна надїяти ся по нїм такої далекосяглости поглядів і такого точно означеного пляну? Инші міністри не хотять остати позад ґр. Вурмбранда і сягають як можна найглубше в мошонку державну. А в краю тимчасом підупадає неодна галузь великого промислу, котра була сильним жерелом податку. Було би нерозумним винити теперішних міністрі за се, що промисл цукровий, многі галузи промислу ткацкого, а також помимо закона о зелїзницях льокальних промисл гірничій сильно подали ся на зад, або що цїле господарство сїльске находить ся в лихім станї, — але правительство мусить бачити такі річи і з ними числити ся.

 

А однак нема нїякої познаки, щоби правлячій кабінет звернув на се свою увагу, а найменше тої познаки в буджетї, котрий в противности до попередних прелімінує о много більші доходи. Фабриканти і господарі вже тепер знають, на кім то міністри опісля опинять ся. Про адміністрацію нема що думати. Єсли би стїни канцелярій урядових могли промовити, то знали би розповісти про вельми чудні і цїлком не потїшаючі річи що-до майже необмеженого впливу послів. Розуміє ся, що придумано хитрий викрут. Завсїгди єсть именований і підвисшений в ранзї якійсь нїмецкій ліберал, консерватист або Поляк; однак на як довго вистане та метода, при котрій природно не можна уважати на кваліфікацію? Чого не можна зробити впливом послів, се довершуєсь прихильностію міністрів, котра доси була чужа австрійскій орґанізації урядничій. Кождого дня виринає якась сензаційна справа, котра для того не має успіху, що єї видвигають або антісеміти або молодо-Чехи. Но, а хто-ж має отвирати губу, єсли особи з сторонництв коаліційних мусять мовчати з тисячних причин? У віконце публичного житя не світить сонце гараздом. Парлямент безчинний, господарство упадає, адміністрація ослаблена, безрадність проявляєсь по всїм усюдам. Про се не змилять нїякі бесїди міністрів, виголошені хоч-би з якою вірою. На се одинока рада: чим скорше довершена зміна системи, котра би привернула давним великим сторонництвам свободу рухів, або видвигнула нові, з жизненною силою партії. Теперішне правительство не лежить лиш неначе мертве, оно справдї мертве і виконує лиш механічні судороги, котрі штучними средствами можна викликати на кождім трупі що-ино помершого. Штучне средство в політицї називає ся коаліція, але она нїяким чином не може оживити.

 

Дѣло

27.12.1894