Журналіст і містифікатор
Йозеф Рот народився 1894 р. у Бродах. Згодом він містифікуватиме місце та обставини свого походження. Як наслідок цих містифікацій чимало довідників зазначали місцем його народження село Швабендорф (Schwabendorf) начебто під Бродами. Ономастика – частина світогляду та уявлень цього автора, від географічних назв до прізвищ та імен фігур на сторінках написаних ним художніх творів.
Обставини біографії та обходження з фактами власного життя дають змогу краще зрозуміти Ротове сприйняття України та українців. «Швабендорф» звертається відразу до двох адресатів: німецькомовної публіки, передусім Німеччини й Австрії, історії Галичини і – ширше – західноукраїнських земель, до яких також належить історія німецьких («швабських») колоній-поселень, рясно віддзеркалена в назвах сіл і містечок, остаточно стертих з мапи краю з кінцем Другої світової війни. Рот по-різному стилізував себе перед читачем, намагаючись подати себе «своїм», периферійною частинкою великого культурного організму, викликати співчуття та симпатію, а через них – увагу до власної персони і писань.
Йозеф Рот у дитинстві.
Та обставина, що Йозеф Рот народився в Галичині, де так чи так контактував з різними культурами і релігіями (адже в часи Ротової юности належність визначалася все ще і значною мірою через віросповідання), вплинула на його бачення Галичини й українства. Шкільну освіту майбутній письменник здобув у гімназії імени коронного принца Рудольфа в Бродах, до яких мав згодом неоднозначне ставлення, що віддзеркалилося в його художній системі координат. З одного боку, прикордонні Броди зумовили саме такий, а не інакший світ фігур на сторінках художніх творів, де ми зустрінемо чимало перемитників та інших сумнівних осіб, і на філософію творчости, в яких ідея перетинання кордону і долання меж посіла чільне місце, а провідними топосами стали готель, вокзал і корчма, в чиїй семантиці міцно і визначально закорінена ідея транзитности.
Рот-белетрист культивує цей «нелегальний» і транзитний світ, протиставляє його світові легальних меж та обмежень, фігури з амбівалентною діяльністю стали його властивими героями, вони вічні і мандрівні – перекочовують із твору в твір, долаючи тепер уже також символічні межі художніх текстів. Вони – хроністи подій, на них тримається фікційний світ письменника. По-суті, на них завʼязане і тримається вигадане Ротом життя – паралельний, подібний і неподібний до реального світ. З іншого боку, якщо вірити дослідникам Рота, швидка провінціалізація міста внаслідок побудови обхідного залізничного сполучення, втрата Бродами статусу важливого пункту перетину різних комунікацій, породила персональну драму письменника, комплекс меншовартости, яким Рот страждав упродовж свого життя і який яскраво виявився в його художніх творах та автобіографічних містифікаціях.
Гімназія імени коронного принца Рудольфа в Бродах, де навчався Йозеф Рот.
1913 р. і 1914 р. Йозеф Рот навчався у Львівському університеті, однак підтверджень, що він відвідував лекції та семінари і виконував навчально-освітню програму, зокрема, здавав екзамени, станом на сьогодні не знайдено. Вже восени 1913 р. юнак помандрував далі до Відня, де швидко влився у творче та соціальне життя тодішньої метрополії, куди стікалися представники країв, що входили до Дунайської монархії.
Львів був лише перехідним пунктом, навіть не тимчасовим притулком у його сповненій пересувань географічним простором карʼєрі. Крім цього перебування, Рот і раніше, і згодом навідувався у Львів, де мешкав його дядько, якого він сатирично спортретував у романі «Готель «Савой»». Очевидно, саме Львів ліг в основу цього раннього й одночасного хрестоматійного твору письменника, став прототипом готелю, піднесеного до рівня багатопланової метафори транзитности – метафори, в якій злилися двівзаємозаперечні речі: стабільність (дім) і перехідність (готель). В одному з номерів цього готелю-метафори зупиняється поверненець з війни і з російського полону Ґабріель Дан. Топос і антропос змагаються за пальму першости, поступово стає зрозуміло, що головний герой твору – не Дан, а готель «Савой», який репрезентує не лише ідею транзитности, а й імперію Габсбурґів поготів, включно з суспільною ієрархією, співвіднесеною з різними готельними поверхами (рівнями).
З огляду на популярність транзитної теми в сучасній гуманістиці, почастішали намагання прочитати творчість того чи того письменника крізь призму транзитности чи навіть впорядкувати під цю ідею. Водночас, мало чиї життя і творчість надаються для цього так, як Ротові: і тематика його творів, і спосіб життя, і його власні висловлювання поза контекстом його художніх та публіцистичних текстів пронизані цією наскрізною ідеєю і побудованою на ній філософією, до того ж транзитність маніфестується і в сенсі перехідности, і в сенсі минущости – в тому, що барокова думка і світовідчуття висловили формулою: «Sic transit gloria mundi». Мешканці готелю чекають на диво – прибуття американського багатія.
Розпад Австро-Угорської імперії перетворився на особисту драму письменника і вигаданих ним героїв. Рот – автор, який не мав ні батька, ні домівки, ні батьківщини, що спонукало його до міфологізацій, але й до чуйности: жодний сучасник Рота не поєднував так природно такі взаємовиключні речі, як поверхневість у зображенні характерів, що межувала з примітивністю, з одного боку, з винятковою проникливістю в оцінці політичних процесів, особливо, щодо розростання націонал-соціалізму, з другого.
Відраза до націонал-соціалізму, несприйняття мови ненависти і сеґреґацій, тоді як у художніх текстах письменник сам охоче і вкрай некритично використовує техніку демонізації фігур, спонукали Рота шукати рятівних та життєздатних моделей для континенту, і дедалі частіше він звертався при цьому до історії – до таких проектів, як Священна Римська імперія німецької нації (в листах до Стефана Цвайґа Рот мріє про католицьке європейське царство (райх) – рай етосу і справедливости на противагу до Третього Райху), та Австро-Угорська монархія, яку письменник пропаґував, ґлорифікував та ідеалізував на сторінках художніх творів. Ротові більше до вподоби австрійська доба до поділу монархії на дві частини, цісарську і королівську, внаслідок Австро-Угорського компромісу (Ausgleich, «вирівнювання») – угоди, укладеної 1867 р., за якою імперія стала дуалістичною (подвійною), перетворившись з Австрійської на Австро-Угорську. В компромісі Рот вбачає початок занепаду імперії, покладаючи провину на угорців і – меншою мірою – на недалекоглядність цісаря. Угорцям він цього так ніколи і не пробачив. На це варто зважати, щоб розуміти, чому угорці постають у творах письменника такими непривабливими, а незрідка й відверто демонізованими, втіленням зла на Землі. Оцінка представників різних націй у художніх творах Й. Рота значною мірою зумовлена їхньою роллю у складі монархії і їхнім ставленням до монархії.
Рот – один із найважливіших стовпів, на яких тримається світобудова габсбурзького міту, яку дослідив трієстинський літературознавець Клавдіо Маґрис. У його праці «Габсбурзький міт в австрійській літературі» Ротові відведене одне з чільних місць. Рот «воскресив» і продовжив життя монархії на сторінках своїх художніх творів, нещадно й запекло звівши порахунки з опонентами імперії. Роман «Марш Радецького», неодноразово екранізований, став центральним твором зазначеної тематики. Виходить так, що битва за імперію завше відбувалася на її периферії, це більш-менш відповідає також історичним фактам. Галичина і західноукраїнські землі стали останньою ареною такої боротьби – і буквальної (Перша світова війна), й ідеологічної (дискурсивна габсбургізація у фікційних наративах). Тож Рот – творець не лише габсбурзького міту, а й міту Галичини. На сторінках його художніх творів Галичині забезпечене вічне життя, всупереч історичним реаліям вона нікуди не зникла. Художні твори письменника виходять поза історичний час і розгортаються за його межами, історичний час перетворюється і переходить у час мітологічний, де чинні цілком інші закономірності.
Скульптурний портрет Йозефа Рота (перший ліворуч) серед інших визначних осіб, які навчалися і працювали у Бродівській гімназії.
В історії літератури Йозеф Рот присутній передусім як белетрист, таким знають і сприймають його також сучасні читачі. Значною мірою, увага до його творчости власне й живиться габсбурзьким мітом. Водночас, художні твори становлять лише половину доробку автора. Іншу половину, не меншу за обсягом, заповнює репортерська діяльність. В часи Рота його сприймали передусім як талановитого репортера, і вже аж відтак белетристом. Що це означає? Це означає, що європейський світ, здебільшого німецькомовний, проте в Берліні однаковою мірою, як у Відні, Празі чи Парижі, сприймав події, особливо з Півдня Європи та її Сходу через інтерпретації, зокрема, й цього кореспондента: Рот формував їхнє бачення України й Галичини.
У журналістській діяльності Й. Рот назагал дотримувався інших настанов, ніж у художньому письмі. Попри те, що фікційне письмо проникає в репортерську царину у вигляді замаскованих під достовірні репортажі фікційних мініатюр, як-от «Петро Федорак», чи пасіонарности, коли бажане видається за дійсне, формуючи ідеалістичну диспозицію, як у репортажі «Львів у Дюссельдорфі», Рот намагається бути обʼєктивним та достовірним. Оцінки Рота-журналіста загалом напрочуд влучні і проникливі. Габсбурзький міт і ностальґія за минулим виведені за дужки цього поважного пласту його діяльности, гору бере діловитість. І хоча Рота вважають представником нової діловитости в художньому письменстві, це, радше, хибна оцінка. Нова діловитість виявляється якраз у журналістській діяльності письменника.
Як журналіст Й. Рот охоплював широкий тематичний і жанровий діапазон. Повідомляв він і про політику, і про мистецтво (література, театр, кіно), і про ландшафти, і про людські долі. У великому обсязі журналістських праць українська тематика посідає не таке вже й поважне місце, кількісно – доволі скромне. Водночас, після єврейської тематики вона друга за значущістю. Частина української тематики інкорпорована в корпус текстів про Східну Галичину і попадає в поле зору дослідників саме через цю призму. Інша частина – самостійні тексти, які можна назвати «українськими», позаяк Україна й українці в них – центральна тема.
Українська тематика розпорошена в широкому часовому діапазоні. Найраніша публікація, що стосується України, датована 13 грудня 1920 р. («Ukrainomanie»), найпізніша – 1939 р. («Der ukrainische Nationalismus – ein deutsches Patent»). Загалом йдеться про 10 журналістських текстів письменника: «Ukrainomanie», «Ukrajinkustarspilka», «Lemberg in Düsseldorf», «Leute und Gegend», «Lemberg, die Stadt», «Die Krüppel», «Die ukrainische Minderheit», «Munkacs, die brave Stadt», «Unterricht in Geographie», «Der ukrainische Nationalismus – ein deutsches Patent». «Leute und Gegend», «Lemberg, die Stadt», «Die Krüppel» утворюють «галицький триптих», який має назву «Reise durch Galizien». До текстів про Східну Галичину формально належать також репортажі «Lemberg in Düsseldorf» та «Die ukrainische Minderheit». Перших два «українських» тексти, «Ukrainomanie», «Ukrajinkustarspilka», належать до періоду українських національно-визвольних змагань 1917 – 1920 років, останні три, «Munkacs, die brave Stadt», «Unterricht in Geographie», «Der ukrainische Nationalismus – ein deutsches Patent», – до пізніх «українських» текстів австрійського белетриста і репортера (усі вони опубліковані 1939 р.).