Самоозначеннє Жидів.

Як відомо, в перших днях по заняттю Львова польськими військами наступили страшні погроми Жидів, які трівали повних три доби.

 

Під вражіннєм тих страшних днів находиться ціла не лише жидівська, але й українська та польська суспільність. Зовсім зрозуміло, що згадані події особливо сильно потрясли цілою жидівською суспільністю.

 

Д-р Тобіяс Ашкеназе, відомий львівський діяч та провідник асиміляторського руху серед Жидів, зараз другого дня погромів oпублікував дуже знаменний відзив, який подаємо ось тут як історичний документ, що багато сам за себе говорить:

 

"Як Жид, що від дитинячих літ стояв непохитно під польським прапором, звертаюся сьогодні в тій такій важкій і поважній хвилині до цілого польського суспільства із зазивом до діла, яке спинилоби филю знищення і луну варварства, яка запанувала над Львовом.

 

Відзиваюся до совісти і розуму тих тисяч найшляхотніших, особисто мені близьких Поляків, котрих почування і думки знані мені, як мої власні, відзиваюся до цвіту інтеліґенції польської, до зорґанізованих сторонництв польських, до розуму львівського міщанства, а головно до сторонництва народово-демократичного і соціялістичного, котре взявши фактичну владу на землях польських, є і буде відвічальне перед світом і перед будучністю за те все, що сталося і що діється.

 

Тут не вистарчають відозви ані промови, тут треба діла, котре принеслоби згоду. Люд львівський є добродушний і дасться легко кермувати й проводити. Треба лише хотіти кермувати ним до доброго й дрібку енерґії та праці, спрямуваної до ціли.

 

Того домагаюся від чинників, які взяли керму правління в свої руки.

 

Та лише те справи не полагодить. Муситься раз вкінці усунути одну з дуже важних причин тої все розогнючоїся рани.

 

Тою причиною вважаю запереченнє Жидам права до власної народности.

 

Ніяк не можна ставляти справи так, що Жид в сім краю мусить бути Поляком або Українцем. Та велика брехня мусить бути усунена. Величезна маса жидівського народу не є ані не хоче бути ані польською ні українською; вона є жидівською і хоче нею лишитися. З сим фактом мусимо числитися, мусимо його признати.

 

Просто не хочеться вірити в того рода помішаннє понять і в можливість таких фактів, що кожна хвилева бойова лінія у Львові чи в краю має рішати про те, чи даний жидівський осібняк може бути рекрутований примусово до польського чи українського війська — підчас коли ті війська поборюються взаїмно. Розважте лише на хвилину цілу потворність тої ситуації. Один брат знаходиться хвилево на вулиці Льва Сапіги, де Поляки беруть його примусово до боротьби в Українцями, — другий брат є в ринку, і його малиби на підставі такого самого права асентерувати примусового Українців до боротьби з Поляками.

 

Кудиж те веде? Чи так має виглядати засада самоозначення народів? Чи можнаж жадати від Жидів львівських а тої цілої нещасливої так з корінем брутально "ущасливленої" третої дільниці, щоби вони вступали в ряди тих ґруп, котрі їх так ослонювали блаженствами своєї опіки в останніх днях?

 

Жадаю в імени всіх божих і людських прав признання жидівської народности й признання всім Жидам нашого краю права самоозначення своєї приналежности національної. Тим усунеться жерело конвенціональної, часто облудної, часто несвідомої брехні, яка затроює наше суспільне життє".

 

Оттаке пише аж тепер др Ашкеназе!..

 

Ми, Українці, ніколи не заперечували жидівської національноcти, хоч з приводу того попадали ми навіть в конфлікти в польськими шовіністичними кругами, які для своїх цілей потребують Жидів — "до рахунку".

 

Ми, соціялдемократи, полишаємо повну свободу кождому народови. Один нарід не сміє й не має права відбирати другому те, що для нього дороге. Самоозначеннє кождого народу, яке все проповідували соціялісти, тепер здійснюється. І для Жидів, як і для кождого иншого поневоленого народу настав новий час. Кождий поневолений народ хоче скинути а себе ярмо національної неволі та жити своїм власним життєм.

 

Вперед!

07.12.1919

До теми