Пишуть нам з міста:

Вчора був я фризієра. Позаяк було там багато гостий, треба було мені довший час ждати на свою чергу.

І мимоволі був я свідком розмови двох горожан. Говорили по польськи про всячину. З виговору я сейчас пізнав, що вони оба не Поляки. Я заговорив до них на цілий голос по українськи. Вони стрепенулись і відповіли мені по польськи. Певно не Поляки, подумав я, та далі говорив з ними. Я по українськи, вони по польськи. Вони оба вкінці вийшли від фризієра сказавши "Do widzenia". Я лишився, фризієр мене голить щось там розповідає ломаною українською мовою, от про доріжню і брак поживи у Львові, про стріли, які чути у Львові і про всячину. Вкінці каже мені до уха: Ті оба панове, що вийшли, се правдиві Українці; вони є мої сталі гості, один має каменицю а другий є урядником. Вони все говорили до мене по українськи, аж до 21. листопада, а тепер говорять лише по польськи. Моє поважаннє! — закінчив розмову на цілий голос мій фризієр-Поляк. Я спаленів від встиду. Не міг йому нічо відповісти на се. Така лють мене вхопила, що бувбим побив тих обох "поважних" горожан, якби мені в тій хвилині попались були в руки.

Вперед!