Ювілейний саміт НАТО готувався в не надто сприятливих умовах. Злі висловлювання Макрона, погрози Ердоґана могли цілковито зруйнувати урочистість події. Утім найгостріші проблеми Альянсу вдалося залагодити.
Ні для кого не таємниця, що Північноатлантичний Альянс переживає нині чергову екзистенційну кризу. Спричинила її ціла низка чинників. Передовсім ароґантність чинного президента Сполучених Штатів Дональда Трампа, котрий ще напередодні свого обрання на найвпливовішу в світі посаду погрожував іґнорувати статтю 5 Статуту НАТО щодо надання військової допомоги союзникам, котрі зазнали нападу ззовні. Згодом він нібито пом’якшив свої формулювання, проте його зверхність у спілкуванні з європейськими партнерами залишилася.
Другим чинником став Brexit. Розлам у європейському моноліті не міг не позначитися на євроатлантичній кооперації. Велика Британія віддаляється від континенту разом зі своєю найпотужнішою в Європі армією.
Третій чинник – Туреччина та її авторитарний лідер Реджеп Таїп Ердоґан. Нещодавно він пригрозив заблокувати прийняття плану оборони країн Балтії та Польщі в разі російської агресії. Така була його реакція на те, що США й інші союзники відмовлялися визнати терористами і ворогами Альянсу курдські Загони самооборони в Сирії. Анкара називає їх терористами, але для міжнародної коаліції на чолі з США вони були головними союзниками у війні з фундаменталістськими угрупованнями.
Четвертий, найнесподіваніший чинник – французький президент Емманюель Макрон. Наше видання вже писало про скандальне інтерв’ю французького лідера часопису Economist. Макрон, зокрема, сказав: «Нині ми є свідками смерті мозку НАТО. Будь-яка координація в прийнятті стратегічних рішень між США і їхніми союзниками з НАТО відсутня. Її немає. Є нескоординовані аґресивні дії іншого члена НАТО, Туреччини, в районі, де на карту поставлені наші інтереси».
На ці заяви Макрона без зволікань відповів Трамп, причому в доволі грубій формі. За словами глави Білого дому, його французький колега зробив «небезпечну» і «дуже гидку заяву». «Ви просто не можете робити такі заяви… Це дуже зневажливо», – обурювався Трамп. Розкритикували Макрона й лідери інших країн-членів НАТО, зокрема й бундесканцлерка Німеччини Анґела Меркель.
Враховуючи все описане, можна було б спрогнозувати, що країни-члени НАТО, приїхавши до містечка Вотфорда під Лондоном на саміт, присвяченій 70-річчю заснування Північноатлантичного Альянсу, будуть там радше сваритися й сперечатися, а не зміцнювати свою єдність та будувати плани на майбутнє. Утім, чорт виявився не таким страшним, як його малювали.
Засадничі суперечки якимось дивовижним чином вдалося винести за дужки саміту. Зрештою, Альянсу вже не вперше доводиться боротися з екзистенційною кризою. Пригадати хоча б демарш Франції за часів президентства Шарля де Ґолля 1966 року. А потім перманентні кризи, пов’язані то з розташуванням американських ракет у Європі, то з бомбардуванням колишньої Югославії, то зі зневірою провідних європейських політиків у потрібності Альянсу після падіння Берлінського муру. Пригадаймо, як до 2014 року багато хто на Заході був переконаний, що НАТО вже віджило своє, що варто позбутися цього коштовного рудимента «Холодної війни». І якби не «допомога» Росії з її анексією Криму та агресією на Донбасі, то важко навіть собі уявити, яка б доля чекала західний військовий блок.
Водночас через те, що Альянс мусив вийти з анабіозу й активно розвиватися, аби захиститися від реальної аґресії, яка виходила з Росії, на поверхню повилазили старі незаліковані болячки, а до них почали додаватися ще й нові, про які ми згадали на початку статті. Так що всі ці проблеми можна, сподіваємося, списати на вади новітнього зростання.
У будь-якому випадку можна констатувати, що і з чергової кризи НАТО виходить радше зміцнілим. Четвертого грудня, наприкінці саміту у Вотфорді, лідери країн-членів оголосили, що Альянс, як і раніше, єдиний і непохитний. Суперечку з Ердоґаном якось вдалося залагодити. Причому інші країни-члени не мусили йти на поступки Туреччині й визнавати сирійських курдів терористами. Принаймні в жодному документі саміту це не було зафіксовано.
«Сьогодні ми домовилися про затвердження оновленого плану щодо країн Балтії і Польщі. Я вітаю це рішення, яке демонструє, що ми здатні рухатися вперед, оновлювати і переглядати наші позиції, включно з планами оборони країн Балтії і Польщі», – заявив на прес-конференції після саміту Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ.
Навіть питання про суми витрат на оборону постало вже не таким гострим, як раніше. Так, Трамп домігся того, щоб інші країни-члени пообіцяли довести обсяг військового бюджету до двох відсотків від ВВП, проте вже не лунало вимог про якісь прискорені терміни для цього. Зрештою, як відрапортував Столтенберґ, вже вісім країн НАТО (окрім США) досягли 2019 року цієї планки військових витрат.
Загалом стан НАТО дуже добре, хоч коротко й трохи метафорично описав Генсек Альянсу такими словами: «Знаєте, я – політик, і я звик, що мене критикують за красиві слова за відсутності змісту. Так ось, в НАТО все навпаки. У нас погані зовнішні симптоми, зате дуже гарний зміст. І це прекрасно».
P.S. Звісно, що в контексті ювілейного саміту НАТО здалося б поговорити про перспективи України в цій організації. Утім, невизначеність чинного українського керівництва в цьому питанні, фактично іґнорація ним цієї поважної лондонської події, не дозволяє зрозуміти, хоча б приблизно, куди ми тепер прагнемо й рухаємося. Залишається тільки надія. Хоча б на те, що Альянс не змінить статусу Росії зі «загрози» на «партнера». На те, що підтримка НАТО для України в умовах російської аґресії триватиме й надалі, попри дивні заяви окремих європейських лідерів та пасивність лідерів українських.
