Сміюсь я з вас, кати мої, сміюсь! Катуйте, ріжте моє тіло, точіть моє життя, — я ще держусь, ще маю сили сміятися зневажливо із вас. Скували..., кинули в вязницю... Дурні, дурні! Тож тільки птицю скувати треба кліткою, щоб вгас у неї дух і любов до боротьби. А я, сліпі ви, темні звірі, я — чоловік! Я маю віру, я маю розум! І не вам, сліпим, могуче, вічне гасло се вгасить! Не вам, мізерним, вбить ту силу, що всю природу оповила, на котрій світ і правда вся стоїть! І сила та — ваш ворог, о, кати! І сила та, як прах нікчемний, знесе вас, люті. Й ні втікти, ні заховатися від неї! Всесвітна, вічная вона горить і і гріє тих, хто розуміє, хто зна її; вона слабих кріпить, безсилим силу в душу віє й міцних тримає гордо в вижині! Катуйтеж, ріжтеж моє тіло, — я маю Розум, вічню Силу й сміюся з вас, кати мої дурні!

[Вперед, 29.11.1919]